3. Стравохід. Особливості травлення в шлунку та кишках.

Їжа, подрібнена у ротовій порожнині і просочена слиною, сформована в харчові грудки, ч ерез зів надходить у глотку, а з неї у стравохід. Стравохід — м'язова трубка довжи­ною у дорослої людини близько 25 см. Внутрішня оболонка стра­воходу — слизова — вкрита багатошаровим плоским епітелієм із ознаками ороговіння у верхніх шарах. Епітелій захищає стра-вохід при рухові по ньому грубої харчової грудки. Слизова обо­лонка утворює глибокі поздовжні складки, що допускає значне розширення стравоходу при проходженні по ньому харчової грудки.

У дітей слизова оболонка стравоходу багата на кровоносні судини, ніжна, легко може бути поранена грубою їжею. Довжи­на стравоходу в новонароджених близько 10 см, у віці 5 років — 16 см, в 15 років — 19 см.

3.1 Особливості травлення у шлунку.

Шлунок — найбільше роз­ширена частина травної трубки. Він має вигляд зігнутого мішка, що вміщує до 2 л їжі.

Розташований шлунок у черевній порожнині асиметрично; більша частина його знаходиться з лівого боку, а менша — праворуч від серединної площини тіла. Опуклий нижній край шлунка — велика кривизна, короткий угнутий край—мала кри­визна. У шлунку розрізняють вхід (кардіальна частина), дно (або фундальна частина) і вихід (пілорична, або воротарна, частина). Воротар шлунка відкривається в дванадцятипалу кишку.

Зсередини шлунок вистелений слизовою оболонкою, яка утворює багато складок. У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми. Залози виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи клітіш. шлункових залоз: головні виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, додаткові — слиз.

Шлунковий сік людини — безбарвна рідина кислої реакції, з великим вмістом соляної кислоти( 0,5 %) і слизу. Слиз, який виробляється клітинами слизової оболонки шлунка, охороняє її від механічних і хімічних пошкоджень. Соляна кислота має здатність згубно впливати на бактерії, що потрапляють у шлу­нок, виконуючи тим самим захисну функцію, розм'якшувати волокнисту їжу, вона зумовлює набухання білків, сприяє акти­візації травного фермента пепсину.

За добу у дорослої людини виділяється 1,2...2 л соку. У шлун­ковому соці є два білкових ферменти — пепсин і хімозин. Пеп­син виробляється шлунковими залозами "в неактивній формі і активізується соляною кислотою. Пепсин розщеплює білки до альбумоз і пептонів. Хімозин, або сичужний фермент, спричиняє зсідання молока в шлунку. Хімозин є в шлунковому соці дітей, особливо в період молочного вигодовування. У старших дітей зсі­дання відбувається під впливом пепсину і соляної кислоти шлункового соку. Фермент ліпаза, який міститься в шлунковому сокові, розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот. Шлунко­ва ліпаза діє на жири, які перебувають у стані емпульсії (жири молока).

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 год і зазнає в основно­му хімічної обробки за допомогою шлункового соку. Крім то­го, у шлунку їжа зазнає і механічної обробки. В товщі стінок шлунка є могутній м'язовий шар, який складається із гладких м'язів, що йдуть у поздовжньому, косому і коловому напрямках. Скорочення м'язів шлунка сприяє кращому перемішуванню їжі із травним соком, а також пересуванню їжі із шлунка в кишки.

Шлунок немовлят має в основному горизонтальне положен­ня, розташований майже весь у лівому підребер'ї, і тільки коли дитина починає стояти і ходити, шлунок займає більш верти­кальне положення.

З віком змінюється і форма шлунка. У дітей до 1,5 року вона округла, до 2...З років грушоподібна, до семи років шлунок на­буває форми дорослих.

Місткість шлунка збільшується з віком. Якщо у новонарод­женого вона становить 30...35 мл, то до кінця першого року життя збільшується в 10 разів. В 10... 12 років місткість шлунка досягає 1,5 л.

М'язовий шар шлунка у дітей раннього віку розвинутий слаб­ко, особливо в основній області шлунка — в області дна. Недо­розвинення м'язового шару дна шлунка, відносно широкий вхід у нього часто у дітей грудного віку є причиною зригування і блювання.

У новонароджених дітей залозистий епітелій шлунка диферен­ційований слабко, головні клітини ще не досить дозрілі. Процес клітинного диференціювання залоз шлунка у дітей закінчується в основному до семи років, але повного розвитку вони досяга­ють лише у період статевої зрілості.

У дітей після народження загальна кислотність шлункового соку пов'язана з наявністю молочної кислоти. Функція синтезу соляної кислоти розвивається в період від 2,5 до 4 років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в серед­ньому становить 35,4 одиниці, у дітей від 7 до 12 років вона дорівнює 63. Відносно низький вміст соляної кислоти в шлун­ковому соці дітей дошкільного віку веде до зниження його бактерицидних властивостей. Цим значною мірою можна пояс­нити схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини е фер­менти пепсин, хімозин, ліпаза, молочна кислота і зв'язана соля­на кислота. У зв'язку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей може розщеплювати лише біл­ки, які входять до складу молока. Активність фермента хімози­ну, який спричиняє зсідання молока, різко підвищується на кі­нець першого року життя до 256...512 одиниць (порівняно з 16...32 одиницями в перший місяць життя дитини). Фермент лі­паза, який міститься у складі шлункового соку немовлят, роз­щеплює до 25% жиру молока. Проте зауважимо, що жир ма­теринського молока розщеплюється не тільки шлунковою ліпа­зою, а й ліпазою самого материнського молока.

Тому жир у шлунку дітей, яких вигодовують штучно, завжди розщеплюється повільніше, ніж при грудному годуванні. В ко­ров'ячому молоці ліпази мало. З віком дитини активність ліпа­зи збільшується від 10...12 до 35...40 одиниць.

Кількість шлункового соку, його кислотність і перетравлю­юча сила залежать від роду їжі (як і у дорослої людини). При годуванні жіночим молоком виділяється шлунковий сік із низь­кою кислотністю і перетравлюючою силою. З віком, в міру становлення шлункової секреції найкисліший сік виділяється на м'ясо, потім на хліб, і найменшу кислотність має сік на мо­локо.

Для виділення шлункового соку зовсім не обов'язково, щоб їжа потрапила у шлунок; досить того, що вона надійде в рото­ву порожнину. Переконатися в цьому можна в досліді в не­справжнім годуванням собаки. Для цього тварині оперативним шляхом вводять всередину шлунка фістульну трубку; другий кінець трубки закріплюють на поверхні живота і, коли дослід не проводиться, закривають пробкою. На шиї таким чином під­готовленої тварини перерізують стравохід і краї його вшивають у шкірну рану на шиї, Через кілька днів після операції твари­на їсть їжу, проте у шлунок вона не потрапляє. Разом з тим із фістули шлунка витікає чистий шлунковий сік. Це несправжнє годування.

Шлунковий сік при несправжньому годуванні виділяється рефлекторно у відповідь на подразнення смакових рецепторів ротової порожнини.

Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв.

Виділення шлункового соку починається тільки при подраз­ненні їжею рецепторів ротової порожнини. Приготування до приймання їжі, розмова про їжу, вигляд і запах її,, час спожи­вання їжі зумовлюють секрецію кислого, багатого на фермен­ти шлункового соку. Це відбувається умовнорефлекторно. Зав­дяки умовним рефлексам сік починає виділятися за деякий час до споживання їжі. І.П.Павлов назвав цей сік апетитним, або запальним. Апетитний сік готує шлунок заздалегідь до пе­ретравлювання їжі і є важливою умовою його нормальної ро­боти.

Звичайно акт їди завжди починається з дії вигляду і запаху їжі — умовних подразників для шлункових залоз. їжа, яка на­дійшла слідом за цим у ротову порожнину, діє як безумовний подразник, збуджуючи смакові рецептори слизової оболонки рота. Це складнорефлекторна фаза шлункової секреції: під час цієї фази шлунковий сік виділяється за рахунок комплексу безумовних і умовних рефлексів.

Коли їжа надходить у шлунок, на неї продовжує виділятися шлунковий сік рефлекторно, внаслідок механічного подразнення слизової оболонки шлунка. Важлива роль тут також належить хімічним речовинам, які циркулюють у крові при травленні і гуморальним шляхом збуджують шлункову секрецію.

Особливо активні щодо цього речовини, що містяться в м'ясному бульйоні, капустяному відварі, відварах риби, гри­бів, овочів.

Крім того, під впливом соляної кислоти або продуктів пе­ретравлення в слизовій оболонці шлунка утворюється особли­вий гормон — гастрин, який всмоктується в кров і посилює сек­рецію шлункових залоз.

Виділення шлункового соку під дією різних впливів може гальмуватися. Вигляд несвіжої їжі, неприємний запах її, неохай­на обстановка, читання під час їди призводять до гальмування шлункової секреції, при цьому знижується травна дія соків і їжа засвоюється гірше.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлу­нок звільняється від їжі через 2,5...З год, при вигодовуванні коров'ячим молоком — через 3...4 год. їжа, яка містить значну кількість білків і жирів, затримується у шлунку 4,5...6,5 год.

3.2 Травлення в кишках. Частково перетравлений вміст шлунка у вигляді хядчгтої кашки,, просоченої кислим шлунковим соком, рухами мускулатури шлунка пересувається до вихідної частини його — пілоричного відділу і порціями проходить із шлунка в початковий відділ тонкої кишки — дванадцятипалу кишку. Все­редину дванадцятипалої кишки відкривається загальна жовчна протока печінки і протока підшлункової залози.

В дванадцятипалій кишці відбувається найінтенсивніше пе­ретравлювання харчової кашки під дією соку підшлункової за­лози, жовчі і кишкового соку. Під впливом цих соків білки, жи­ри і вуглеводи перетравлюються так, що можуть всмоктуватися і засвоюватися організмом.

Чистий підшлунковий сік — безбарвна, прозора рідина луж­ної .реакції. В соку міститься фермент трипсин, який розщеплює білкові речовини до амінокислот; трипсин виробляється клі­тинами залози в неактивній формі і активізується ферментом кишкового соку; фермент ліпаза, який міститься в сокові, акти візується жовчю і, діючи на жири, перетворює їх на гліцерин та жирні кислоти; ферменти амілаза і мальтаза перетворюють складні вуглеводи на моносахариди типу глюкози. Виділення підшлункового соку триває 6... 14 год і залежить від складу і властивостей вжитої їжі.

В дванадцятипалу кишку надходить і жовч, яку виробляють клітини печінки. І хоч у складі жовчі нема ферментів, які розщепляли б харчові речовини, роль жовчі в травленні величезна. По-перше, вона переводить в активний стан ліпазу, яка вироб­ляється клітинами підшлункової залози; по-друге, жовч емуль­гує жири, перетворюючи їх на суспензію дрібних краплинок (емульговані жири легше перетравлюються); по-третє, жовч активно впливає на процеси всмоктування в тонкій кишці; по-четверте, жовч сприяє посиленню виділення соку підшлункової залози.

Дванадцятипала кишка продовжується до порожнього від­ділу тонкої кишки, а останній переходить у клубову кишку. Довжина тонкої кишки у дорослої людини 5...6 м. Внутрішня оболонка тонкої кишки — слизиста — має багато виростів, або ворсинок (близько 4 млн. у дорослої людини). Ворсинки дуже збільшують поверхню тонкої кишки, що має важливе значення для процесу всмоктування поживних речовин. У складі кишко­вого соку виявлено понад 20 ферментів, які можуть каталізу­вати розщеплення харчових речовин.

У стінках тонкої кишки є поздовжні і кільцеві м'язи, ско­рочення яких спричинюють маятникоподібні і перистальтичні рухи, що поліпшує контакт харчової кашки з травними соками і сприяє переміщенню вмісту тонкої кишки в товсту кишку. Довжина товстої кишки 1,5...2 м. В товстій кишці розрізняють сліпу кишку з червоподібним відростком (апендикс), ободову і пряму.

Ферментативна обробка їжі в товстій кишці дуже незначна. Тут інтенсивно всмоктується вода, в результаті чого в кінце­вих її відділах формується кал, який виводиться із організму. В товстій кишці живуть численні бактерії. Одні з них розщеп­люють клітковину, бо в травних соках людини немає ферментів для її перетравлювання. В товстій кишці синтезується бакте­ріями вітамін К і деякі вітаміни групи В.

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишок перевищує довжину її тіла у 4...5 разів, а у немовлят — в 6 разів. Особливо інтенсивно кишки ростуть у довжину від 1 до 3 років, у зв'язку з переходом від молочної їжі до мішаної, і від 10 до 15 років.

М'язовий шар кишок і його еластичні волокна розвинуті у ді­тей менше, ніж у дорослих. У зв'язку з цим перистальтика у ді­тей слабкіша. Цим частково пояснюється схильність до запорів у дітей.

Травні соки кишок уже в перші дні життя дитини містять всі основні ферменти, які забезпечують процес травлення.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває до 11 років, найінтенсивніше вона росте у віці від 6 місяців до двох років.

Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослого, її маса подвоюється до 8... 10 місяців, особливо інтенсивно росте печін­ка у 14...15 років, досягаючи маси 300...1400 г. Жовчовиділення відмічається уже у 3-місячного плода. З віком жовчовиділення посилюється.