3. Перші друкарні у Європі

Винахід Гутенберга дуже швидко набув широке розповсю­дження. Наприклад, І. Огієнко у книзі «Історія українського друкар­ства» наводить такі дати поширення книгодруку Європою: Італія – Рим – 1464 р., Венеція, Мілан – 1469 р., Сицилія – 1472 р, Флорен­ція – 1477 р.; Німеччина – Майнц – 1450 р., Аусбург, Нюрнберг – 1470 р., Лейпциг – 1481 р., Гамбург – 1491 р.; Франція (Париж) – 1470 р.; Голландія – 1473 р.; Угорщина – 1473 р.; Іспанія – 1474 р.; Англія (Лондон) – 1480 р.; Данія – 1482 р.; Португалія – 1484 р.; Австрія (Відень) – 1492 р.

Щодо слов’янських народів, то найшвидше друкарство запрова­джувалося в тих країнах, які найбільше стикалися з Європою і, зокрема, Німеччиною. Першими були чехи (1478). Наступними, за І. Огієнком, були українці – 1491 р., далі серби-чорногорці – 1493 р., поляки – кін. XV ст., білоруси – 1517 р., росіяни – 1564 р., болгари – 1641 р.

Наскільки ці дані правдиві можна судити, зіставивши їх з іншими джерелами. Згідно з ними, наприклад, в Італії перший друкарський верстат установлений у бенедектинському монастирі в передмісті Риму зусиллями німецьких друкарів Конрада Свейнгейма й Ар­нольда Паннарца в 1465 р. Незабаром книгодрукування з’явилося в Римі, потім у – Венеції, Мілані, Неаполі, Флоренції. Італійське книго­друкування швидко виробило власну особливість. На противагу готичному шрифту був розроблений «венеціанський» шрифт, або «антиква». Венеція стала столицею італійського книгодрукування. У XVІ ст. у ній налічувалося до 113 друкарень і мешкало більше половини всіх італійських видавців і книгопродавців.

Найзнаменитіше венеціанське видавництво – друкарня Альда (1469 р.), заснована Альдом Пієм Мануцієм. Вона проіснувала до 1597 р., тобто 100 років, випустивши у світ 952 книги. Альд зробив революцію у видавничій справі, запропонувавши в 1501 р. новий шрифт і зменшений формат видань. Книги, прикрашені друкар­ським знаком Мануція, стали важливим внеском у європейську культуру.

Перша книга англійською мовою надрукована в 1474 р. у місті Брюгге. Цю книгу («Збірка оповідань про Трою») переклав з фран­цузької мови і видав англійський першодрукар Уїльям. Повернув­шись до Англії в 1477 р., він заснував першу англійську друкарню, і першою книгою, надрукованою в Англії, стали «Вислови філосо­фів». Усього віддруковано близько 90 книг, серед яких – повне ви­дання «Кентерберійських розповідей» Дж. Чосера, і «Смерть Ар­тура» Т. Мелорі.

Щодо Франції, то наприкінці XV ст. тут налічувалося 50 друкарень.

Отже, у Європі приблизно за 40 років у 260 містах континенту відкрилися не менше 1100 друкарень, які випустили в світ близько 40000 видань загальним тиражем 10-12 млн. примірників. Ці перші книги, видані в Європі до 31 грудня 1500 р., називають інкунабулами.

4. Перша друкована періодика

Перші газети, зразки яких донесла до нас історія, виходили в Страсбурзі та Аугсбурзі і датуються 1609 р., хоча виникли вони, судячи з їхнього змісту, дещо раніше (в одному з номерів страс­бурзької газети зазначається, що в 1609 р. вона видаватиметься «за прикладом минулих років»). Тому роком народження європейської періодики вважається за одними даними 1609 р., за іншими – 1605 р. Газета, що друкувалася в Страсбурзі, називалася «Відомості» («Re­lation: Aller Furnemmen»). Виходила вона раз на тиждень і роз­повідала про всі видатні та визначні події, що відбувалися у Верхній і Нижній Німеччині, Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщині, Польщі, Молдавії та Туреччині. Всі повідомлення пода­валися в такому вигляді та порядку, в якому були доставлені. Того ж року в Аугсбурзі з’явилася інша щотижнева газета «Avisa Relation oder Zeitung», яку видавав Лука Шульте.

Протягом декількох подальших років подібні щотижневі видання розповсюдилися по всій Європі: у 1610 р. друкарський тижневик почав видаватися в Базелі, з 1615 р. – Франкфурті-на-Майні та Відні. У 1616 р. газета з’явилася в Гамбурзі, в 1617-му – в Берліні, в 1618-му – Амстердамі, в 1620-му – Антверпені, Магдебурзі, Нюрн­бергу, Ростоку, Брауншвейгу, Кельні.

Перші газети часто не мали чітко визначеної назви. Місце ви­дання і прізвище редактора-видавця переважно не вказувалися. Зміст номерів складали повідомлення з різних кінців Європи та світу, які розташовувалися на сторінці абсолютно довільно, без будь-якого зв’язку і на окремі рубрики не ділилися. Розташування матеріалу залежало не від його важливості, а від дня отримання даного матеріалу. Кореспонденції були простим викладом фактів без жодного аналізу або коментарю. Авторська позиція проявлялася лише в окремих випадках. Газета ще не мала звичного для нас вигляду. Навіть зовні вона нагадувала книгу, формат сторінок до­рівнював чверті листа. Але, на відміну від книг, якість друку була нижчою. Величезну кількість правописних і друкарських помилок можна пояснити поспішністю, з якою видання готувалися до друку. Папір, як правило, невисокої якості, а періодичність  переважно один раз на тиждень.

Незважаючи на зазначені недоліки, газети досить швидко за­воювали популярність і набули великого поширення. До 1630 р. щотижневі газети виходили уже в 30 містах Європи. А в період з 1609 по 1700 рр. лише в Німеччині зафіксовано біля 200 різних газет.

Зі становленням періодики у Європі відбувалися видозміни зов­нішнього вигляду газет та їх змісту. В назвах багатьох газет з’явля­ються вказівки на місце видання («The London Informen»). Перші сторінки ілюструвалися віньєтками, заставками, емблемами чи пор­третами августійших осіб. У лівому кутку першої сторінки подава­лись анотації статей, там же ставилася дата.

З 1660 рр. матеріал став ділитися на дві колонки. В середині ХVІІ ст. з’явилася газетна реклама, а в 1673 р. в Гамбурзі вийшла перша га­зета, яка складалася лише з оголошень («Гамбурзький відомчий кур’єр»)

Перша щоденна газета Європи – «Einkommende Zeitung» («Га­зета, що надходить») (1650 р., Лейпциг). За іншими даними, перша щоденна газета з’явилася також у Лейпцигу, але в 1660 р. Її видавав Тимотейс Ріцше під назвою «Neulaufende nachricht von Kriegs – und Weltthaendeln» («Отримані новини про військові та світові справи»). В Англії щоденна газета почала виходити в 1702 р. – «The Daily Courant» («Щоденні куранти»), Франції – 1777 р. – «Journal de Paris» («Паризька газета»), Італії – 1798 р. – «Gezzetta di Genova» («Гену­езька газета»).

Що ж до журналів, то першість отримав «Journal des Savants» («Журнал учених»), який побачив світ 5 січня 1665 р. у Парижі. Редактор – Дені де Салло. Виходив спочатку раз на тиждень, потім – раз на два тижні на 12 сторінках. Матеріали подавались у формі ли­стів. Журнал орієнтувався на наукову полеміку (до речі, наукова орі­єнтація – характерна особливість перших журналів). Виходив до 1828 р.

Слово «журнал» походить від латинського слова «diurnalis» («що­денний»), що нагадує «acta diurnal» Юлія Цезаря.

Перші європейські журнали:

• Англія. Журнал «Philosophical Transactions of the Royal So­ciety» («Філософські праці Королівського товариства») (січень-лю­тий 1665 р.). Редактор – Генрі Олденберг. Виходив щомісячно. Ці­каво, що з десяти публікацій, уміщених у першому номері, три були запозичені з «Journal des Savants».

• Італія. Журнал «Il Giornale de’letterati» («Журнал літерато­рів») (1668 р.). Редактор – Франческо Надзарі. Створювався за зраз­ком французького «Journal des Savants». Друкував праці з літера­турознавства, мовознавства та філософії і проіснував до 1679 р.

• Німеччина. У 1682 р. професор Отто Менке починає вида­вати в Лейпцигу латинськомовний журнал «Acta Eruditoritum» («Нау­кові записки»). Останній номер вийшов друком у 1731 р.

Отже, періодичні видання до середини XVIII ст. набули великої популярності в Європі. У їх користі й необхідності вже не сум­нівалися. Більше того, освічені люди підкреслювали особливе зна­чення газети. У 1697 р. у Гамбурзі вийшла книга «Про користь га­зетного читання», автор якої писав: «Хто бажає вести осмислений спосіб життя, хто бажає бути гідним членом суспільства і брати участь у його державній, торговельній і цивільній діяльності, той зобов’язаний цікавитися газетами, той повинен їх читати, повинен запам’ятовувати і зважувати прочитане, повинен уміти застосову­вати його на ділі».