2 Поховання в морі

Видалення в море стосується радіоактивних відходів, що вивозяться на кораблях і скидаються в море в упаковках, спроектованих:  - Для того щоб вибухнути на глибині, у результаті чого відбувається безпосередній викид і розсіювання радіоактивного матеріалу в море, або  - Для занурення на морське дно і досягнення його у непошкодженому вигляді.  Через якийсь час фізичний стримування контейнерів перестане діяти, і радіоактивні речовини будуть розсіюватися і розбавлятиметься в море. Подальше розбавлення призведе до того, що радіоактивні речовини будуть мігрувати від місця скидання під дією течій.  Кількість радіоактивних речовин, що залишаються в морській воді, далі знижувався б через природного радіоактивного розпаду і переміщення радіоактивних речовин у відкладення морського дна в процесі сорбції.  Метод видалення в море низько активних і середньо активних відходів практикувався протягом деякого часу. Був пройдений шлях від загальноприйнятого методу видалення, який був фактично реалізований низкою країн, до методу, який тепер забороняється міжнародними угодами. До країн, які в той чи інший час робили скидання РАВ у море, використовуючи вищезгадані методи, відносяться Бельгія, Франція, Федеративна Республіка Німеччина, Італія, Нідерланди, Швеція і Швейцарія, а також Японія, Південна Корея і США. Цей варіант не був реалізований для відходів високого рівня активності. [3] 

3 Поховання під морське дно

Варіант видалення передбачає поховання під морським дном контейнерів з радіоактивними відходами у відповідну геологічну середу нижче дна океану на великій глибині. Цей варіант був запропонований для відходів низького, середнього та високого рівня активності. Варіації цього варіанту включають:  - Сховище, розташоване нижче морського дна. Сховище було б доступне з землі, з невеликого безлюдного острова або з споруди, розташованої на деякій відстані від берега;  - Поховання радіоактивних відходів у глибоких океанічних опадах. Цей метод заборонений міжнародними угодами.  Видалення під морське дно ніде не було реалізовано і не дозволено міжнародними угодами.  Видалення радіоактивних відходів у сховищі, створене нижче морського дна, розглядалося Швецією і Великобританією. Якби концепція сховища нижче морського дна була б визнана бажаною, то проект такого сховища міг би бути розроблений так, щоб гарантувати можливість майбутнього повернення відходів. Контроль за відходами в такому сховищі був би менш проблематичний, ніж при інших формах видалення в море.  У 1980-х роках була досліджена можливість видалення відходів високого рівня активності в глибоких океанських відкладеннях, і офіційний звіт був представлений Організацією економічного співробітництва і розвитку. Для реалізації цієї концепції радіоактивні відходи планувалося упакувати в корозійно-стійкі контейнери або скло, які містилися б, принаймні, на 4000 метрів нижче рівня води в стійкій глибокої геології морського дна, вибраного як через повільне припливу води, так і з- за здібності затримувати переміщення радіонуклідів. Радіоактивні речовини, пройшовши через донні відкладення, потім піддалися б тим же самим процесам розбавлення, дисперсії, дифузії і сорбції, які впливають на радіоактивні відходи, вилучені в море. Цей метод видалення, отже, забезпечує додаткове стримування радіонуклідів, якщо порівнювати з похованнями радіоактивних відходів безпосередньо на морському дні.  Поховання радіоактивних відходів у глибоких океанських відкладеннях могло б бути виконано двома різними методами: за допомогою пенетраторов (пристроїв для проникнення всередину відкладень) або бурінням свердловин для місць розміщення. Глибина поховання контейнерів з відходами нижче морського дна може змінюватися для кожного з двох методів. У разі використання пенетраторов контейнери з відходами могли б міститися в відкладення на глибину близько 50 метрів. Пенетратора, важать декілька тонн, занурювалися б у воду, отримуючи достатній імпульс, щоб впровадитися в відкладення. Ключовий аспект захоронення радіоактивних відходів у відкладення морського дна полягає в тому, що відходи ізольовані від морського дна товщиною відкладень. У 1986 році деяку довіру цьому методу забезпечили експерименти, вжиті на глибині води близько 250 метрів в Середземному морі.  Експерименти наочно показали, що шляхи входу, створені пенетратора, були закриті і знову заповнені повторно розпушування відкладеннями приблизно тієї самої щільності, що і навколишні непорушені відкладення.  Відходи також можливо поміщати під морське дно за допомогою бурового обладнання, яке використовуються на великих глибинах протягом приблизно 30 років. За цим методом упаковані відходи можна було б поміщати в свердловини, просвердлені на глибину 800 метрів нижче морського дна, з розташуванням самого верхнього контейнера на глибині близько 300 метрів нижче морського дна. [3]