2.2. Методи і прийоми виховання дружніх взаємин у дітей середнього дошкільного віку в сюжетно-рольовій грі

Серед усього різноманіття дитячих ігор найбільше значення має сюжетно-рольова гра. Вона відрізняється тим, що дія якої відбувається в деякому умовному просторі. Дитяча кімната раптом перетворюється в лікарню або в магазин, чи в поле битви. А що грають діти беруть на себе відповідні ролі (лікаря, продавця, солдата) і діють від імені цих ролей. У рольовій грі це завжди парні або додаткові ролі, оскільки будь-яка роль передбачає іншого учасника: дитина може бути лікарем, тільки якщо поруч є хворий, покупцем, тільки якщо є продавець, і т. п. Тому рольова гра - це діяльність колективна: вона обов'язково передбачає інших учасників і перш за все однолітків.

Рольова, або так звана творча гра дітей середнього дошкільного віку в розвиненому вигляді представляє діяльність, в якій діти беруть на себе ролі (функції) дорослих і в суспільній формі в спеціально створюваних ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Для цих умов характерне використання різноманітних гральних предметів,заміщають дійсні предмети діяльності дорослих.

Протягом дошкільного віку сюжети ігор не тільки урізноманітнюються, а й стають тривалішими. Якщо молодші дошкільники розігрують один і той самий сюжет протягом 10—15 хв., то діти середнього дошкільного віку розігрують його 40—50 хв., а старші дошкільники — кілька годин і навіть днів. Це означає, що діти старшого дошкільного віку збагачують гру новим змістом, надають їй іншого спрямування завдяки поглибленню й розширенню знань, розвитку мислення, уяви. [12, 27]

Самодіяльний характер ігрової діяльності дітей полягає в тому, що вони відтворюють ті або інші явища, дії, відносини активно і своєрідно. Своєрідність обумовлена особливостями сприйняття дітей, розуміння і осмислення ними тих чи інших фактів, явищ, зв'язків, наявністю або відсутністю досвіду і безпосередністю почуттів. [17]

Творчий характер ігрової діяльності проявляється в тому, що дитина як би перевтілюється в того, кого вона зображує, і в тому, що вірячи в правду ігор, створює особливу ігрову сцену життя і щиро радіє і сумує по ходу гри. Активний інтерес до явищ життя, до людей, тварин,потребу в суспільно значущій діяльності дитина задовольняє через ігрові дії.

В сюжетно-рольових іграх чітко виступає оптимістичний, життєстверджуючий характер, найважчі справи у них завжди закінчуються успішно і благополучно: капітани проводять кораблі крізь шторми і бурі, прикордонники затримують порушників, лікар лікує хворих. [12]

У творчій сюжетно-рольовій грі дитина активно відтворює, моделює явища реального життя, переживає їх, і це наповнює її життя багатим змістом, залишаючи слід на довгі роки.

У сюжетно-рольовій грі засобом зображення є роль та ігрові дії. За своїм характером вони найчастіше бувають копіюванням, близькими до реальних.

Велика роль в розвитку гри належить сюжетно-образним іграшкам, які є ніби допоміжними і разом з тим необхідними засобами зображення. Діти повніше відображають ті чи інші явища, входять в роль, якщо надавати можливість використовувати реальні предмети: парасольки, сумки, одяг посуд, умовні знаки тощо, а також картини,фотографії, ілюстрації, що підсилюють ситуацію гри. Наприклад, відділи магазину позначаються відповідними зображеннями, які є якби вивісками (фрукти, овочі, іграшки, одяг та ін.) В якості образотворчих засобів використовуються і театральні костюми. [34]

Прагнучи досягти мети, поставленої на формуючому етапі дослідження, нами стимулювались у дітей ігрові уміння і головним чином рольова поведінка. Ми включали хлопців у спільну гру або пропонували сюжет у вигляді невеликого оповідання. У молодших групах у дітей уже були сформовані основні ігрові вміння, що дозволяють їм розгортати в процесі гри ряд взаємопов'язаних умовних предметних дій, відносити їх до певного персонажу чи ролі. Нами було поставлене завдання - стимулювати творчу активність дітей у грі. Цьому сприяє розгортання гри з включенням до неї різних ролей: з різних сфер соціального життя, з різних літературних творів, казок, а також підключення казкових та реальних персонажів. Наприклад, вихователь дитячого саду і міліціонерів, пожежник і баба-яга, Буратіно і лікар. Включення в загальний сюжет таких ролей активізувало уяву дітей, їх фантазію, спонукає придумувати нові несподівані повороти подій, які об'єднують і роблять осмисленим спільне існування і взаємодія таких різних персонажів. При цьому ми враховували ігрові інтереси дітей, які в звичайних спільних іграх часто не можуть реалізуватися. Ми в спільній з дітьми грі показували, як можна розгорнути сюжет з такими, здавалося б, непоєднувані ролями. Ми всіляко заохочували дітей, які вводять в попередній план гри нові ситуації, події і діючих осіб, так як це є показником вільного володіння ігровими способами діяльності та творчої активності дитини. Приклади використання ігрового матеріалу для застосування нами на практиці, наведений у Додатках.

Створення обстановки для сюжетно-рольової гри або конструювання відсутніх предметів у ході вже розгорнувся сюжету допомагає чіткіше визначити ігрову ситуацію цікавіше здійснити ігрові дії, точніше узгодити задум гри між її учасниками. Зазвичай для цієї мети використовують будівельний матеріал готові деталі іграшок. При цьому важливо пам'ятати, що обстановка повинна бути не тільки зручною для гри, але і схожою на справжню, тому що не всі діти відразу можуть сприймати чисто символічну, уявну ситуацію. Особливо це стосується до групових ігор, де важливо для всіх учасників позначити ситуацію гри і предмети.

Дітям 5-го року життя подобаються ігри на побутові теми, в яких вони відображають значно багатший порівняно з іншими темами власний досвід. Тут вони найглибше можуть відтворити емоційний клімат, яким живуть їхні сім'ї, виявити своє ставлення до інших людей.

Важливо, щоб діти відтворювали в іграх лише позитивні приклади з життя дорослих. Адже в реальному житті вони, на жаль, бувають свідками і негативного ставлення людей один до одного, що, безумовно, має сумні наслідки, оскільки малята не лише самі засвоюють приклади негативних форм спілкування, а й передають їх своїм ровесникам у процесі колективних ігор. От чому самостійні ігри дітей мають бути предметом уваги педагога. Помітивши прояви негативних стосунків між учасниками гри, ми не лише робили дітям зауваження, а й самі включалися в гру, щоб спрямувати її в потрібне русло. Крім того, варто з'ясувати, хто з дітей негативно впливає на інших, щоб потім в індивідуальній роботі з дитиною та її батьками усунути недоліки у вихованні цього дошкільника. [28]

Уперше залучаючи дитину до колективної гри, ми дбали, щоб поруч з нею грали ровесники, які вже певною мірою володіють не тільки ігровими уміннями, а й навичками доброзичливого ставлення до людей. Це допомогало новачкові добре засвоїти ігрові дії, водночас було уроком дружньої співпраці з ровесниками. [35, 210]

Беручи участь у грі вихованців, ми також користувались прийомами прихованого контролю за взаєминами дітей і нагадували їм правильні риси поведінки у відповідних обставинах. До такої гри можна залучити багатьох дітей і дуже важливо, що тут дорослий має нагоду поправляти в ігрових уміннях тих, які ними не володіють і через це часто уникають спілкування з ровесниками. На правах рівноправного партнера вихователі не тільки учать своїх маленьких підопічних, але й формують в несміливих упевненість, уміння додержуватись правил спілкування в різних життєвих ситуаціях.

Рухливі ігри також важливий елемент формування колективізму в дітей п'ятого-шостого року життя. Порівняно з попередньою віковою групою ці ігри значно ускладнюються. Результат у них часто залежить не від одного учасника, а від цілої групи («Знайди собі пару», «Чия ланка швидше збереться», тощо). В таких іграх в дітей виникає почуття відповідальності не тільки за кінцевий результат спільної справи, але й за кожного з членів своєї команди. [35], [36]