14.2 Національно-культурний рух в Україні іі п. 16−п.П. 17 ст.

ЗМІНИ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ.

Зміни в соціально-економічному житті.

За обмеженої королівської влади цілковитими госпо-

дарями країни були великі землевласники – магна-

ти. Користуючись привілейованим становищем,

вони захоплювали не лише земельні угіддя, а й міс-

та та містечка дрібної шляхти. У першій половині

17 ст. магнатські володіння зростали надзвичайно

швидко. Так, у другій чверті 17 ст. лише Яремі Виш-

невецькому належало 40 тис. селянських дворів,

міста Лубни, Пирятин, Хорол, Полтава, Золотоно-

ша, Лохвиця тощо. Величезні магнатські латифун-

дії ґрунтувалися на фільварково-панщинній сис-

темі господарювання. З поширенням фільварків

землевласники були зацікавлені в праці селян у

панському маєтку з «тяглом» та обмеженні права їх

переходу до іншого землевласника. Кількість непо-

хожих селян з року в рік збільшувалася, тому на се-

редину 17 ст. вільних селян стало набагато менше.

У другій чверті 17 ст. панщина нерідко перевищува-

ла встановлені законом норми, її визначали особис-

то магнати. У Руському, Белзькому, Волинському

воєводствах, північних і західних районах Подільсь-

кого примусова робота на землевласника становила

3–6 днів на тиждень.

РОЗВИТОК МІСТ. Кількість міст невпинно зростала,

і в середині 17 ст. існувало приблизно 1100 міст і міс-

течок. Активність українських князів та панів, які

закладали нові поселення та розбудовували їх, спри-

яла появі протягом останньої чверті 16 – першої по-

ловини 17 ст. у Київському воєводстві близько 200

міст та містечок, у Брацлавському – близько 100.

Ця будівнича діяльність має економічне пояснення,

адже містечко приносило власникам у 5–10 разів

більший прибуток, ніж село, з якого воно виникло.

Містечка були переважно невеликими за кількістю

населення (половина з таких поселень на Київщині

налічувала до 100 дворів). Щоправда, впродовж 30–

40-х років 17 ст. деякі містечка Київщини виросли

до міст: Біла Церква мала вже понад 1000 дворів,

Лубни – 882, Васильків та Фастів – до 500. Зро стала

кількість населення міст. У першій половині 17 ст.

на колишніх напівпорожніх прикордонних землях

Київщини та Брацлавщини мешкало близько міль-

йона людей. Багато міст мали магдебурзьке право,

що сприяло пожвавленню ремісництва й торгівлі.

Втім, потрібен був час, щоб ці види господарювання

розвивалися в нових містечках, де більшість населен-

ня займалася землеробством. Від селян мешканці

нових міст відрізнялися тільки тим, що не відробля-

ли панщини, а лише сплачували грошовий пода-

ток – чинш – та різні побори на користь міста і бра-

ли участь в обороні замків

Загальна характеристика становища православної церкви

— Формально церква визнавалася рівноправною, мала урядові «вольності та привілеї».

— Вищих церковних посадовців призначав король за гроші, заслуги перед державою чи борги дер-жави перед особою. У другій половині XVI ст. жоден митрополит не був обраний церковним собором.

— Державні та світські особи постійно втручалися в церковні справи: судили священиків, не призна-чали настоятелів, щоб самим отримувати доходи з церковних маєтків, обкладали церкву високими податками тощо.

Реформаційний і контрреформаційний рухи в Україні в XVI — першій половині XVII ст.

Реформація — антикатолицький рух за переоблаштування І .церкви.

У XVI ст. країни Європи були охоплені Реформацією. Її учасники виступали:

— проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя;

— за зменшення впливу церкви і духовенства;

— за здешевлення церкви і спрощення церковних

служб.

Унаслідок Реформації виник протестантизм — третій напрямок у християнській релігії (після католицизму і православ'я).

Із 30-40-х років XVI ст. реформаційні ідеї про-никають в Україну. Вони поширюються передусім на шляхту й міщан Волині, Поділля, Галичини, І згодом і в Києві.

В Україні найбільше поширюються такі протестантські напрямки:

— кальвінізм, що його засновником був Жан Кальвін, не набув прихильників у народі, про-те було створено близько 100 протестантських общин. До них входили передусім представники схляхти, в тому числі таких родин, як Потоцькі, Радзивілли, Вишневецькі.

— соціанство, теоретиком якого був Фавст Соціан. Він сповідував ідеї про свободу й духовну чистоту людини, людську природу Ісуса Христа, неприй-няття ікон у богослужінні, необхідність ліквіду-вати смертну кару. Со ціани відкривали школи, друкарні, поширювали літературу; їхніми покро-вителями виступали князі, посадовці. Реформація знайшла відгук у діяльності братств,

що були засновані у Львові (1586 p.), Рогатині, Га-личі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615 p.), Луцьку та в інших містах.

Братства — громадські релігійні об'єднання православних ук-цзаїнців (міщан, духовенства, козаків, шляхти).

Мета діяльності братств: захист національно-релігійних прав українців, протистояння покатоли-ченню та полонізації українського народу. Заходи братств:

— виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства;

— захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху;

— займалися просвітницькою діяльністю: створен-ням шкіл і друкарень.

Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з-під влади єпископів.

Засади Реформації вплинули на опір наступу ка-толицизму та розвиток власне Української право-славної церкви. Ідея перекладу Біблії народною мо-вою реалізована в україномовному Пересопницькому Євангелії (1556-1561 pp.), створеному на Волині: як відомо, однією з ідей Реформації є переклад Святого Письма рідною мовою.

Але вже наприкінці XVI ст. у Польщі починається наступ католицької церкви на своїх противників — Контрреформація.

Напрямки контрреформаційної діяльності

— У1569 р. на українських і білоруських землях по-чинає діяти Єзуїтський орден, представники яко-го схиляють на свій бік різні верстви населення, навіть тих, які вже стали протестантами.

— Із 70-х років XVI ст. починає формуватися мере-жа єзуїтських колегій — навчальних закладів на основі католицького віровчення. Вони давали ви-сокий рівень освіти й успішно конкурували з про-тестантськими школами.

— Поширюються ідеї об'єднання (унії) православної й католицької церков, які підтримують як пред-ставники католицького, так і православного духо-венства.

Берестейській собор 1596 р.

Ініціаторами укладення унії з української сторони стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.

У жовтні 1596 р. в Бересті було проведено церков-ний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Бала-бан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К. Ост-розького в його виступах проти створення об'єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.

Причини укладення унії:

— прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних Папі Римському;

— Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що зміцьнює державу, і розцінювала унію як пе-рехідний етап до чистого католицизму;

— православні духовенство і знать намагалися позба-витися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропей-ською культурою.

Зміст Берестейської унії (1596 р.):

1) православна і католицька церкви об'єдналися в греко-католицьку (уніатську);

2) уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов'янську мову, право на митрополи-чу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;

3) уніатська церква визнавала зверхність Папи Римського, учення католицької церкви;

4) уніатське духовенство зрівнювалося в правах із ка-толицьким, звільнювалося від сплати податків;

5) шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської

митрополії, а дві — Перемишльська та Львівська — за сто років потому. Першим греко-католицьким ми-трополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті — Іпатій Потій.

Наслідки укладення Берестейської унії:

— утворилася Українська греко-католицька церк-ва, якя обстоювала національну ідентичність ук-раїнців і чинила опір покатоличенню;

— почалася боротьба православних із греко-католи-ками, в українському суспільстві загострилися релігійні суперечності;

— не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів та католиків.

Православна церква в першій половині XVІІ ст.

Із підписанням Берестейської унії в 1596 р. становище Української православної церкви (далі УПЦ) погіршилося.

1) Відбувся розкол церкви на уніатську, визнану польським урядом, і напівлегальну православну;

2) Відповідно до універсалу короля Сигізмунда ІІІ, православне духовенство, яке не приєдналося до унії,було фактично поставлене поза законом

3) Частина православних церков та монастирів передавалася новоствореній греко-католицькій церкві

4) Зачинялися парафіяльні школи.

5) Православна шляхта обмежувалася в правах, православні міщани не допускалися до роботи магістратів.

За таких умов у Львові сформувалася rpyiü - иг щеників, очолювана Іовом Борецьким, яка обстоювала право законного існування УПЦ. їх підтримали Запорозька Січ із гетьманом П. Сагайдачним і князь К. Острозький.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ

Костянтин-Василь Острозький був другим сином Костянтина Острозького та онуком останнього київсько-го князя Семена Олельковича. Після смерті старшого брата взяв родо-ве ім'я Костянтин і став іменуватися Костянтином-Василем. Був одруже-ний з дочкою коронного гетьмана Польщі Софією Тарнавською. У 1559 р. став київським воєводою — оборонцем українських земель від та-тарських нападів, як і його батько. Зав-дяки чималим земельним володінням (а Костянтин-Василь був заможнішим навіть за польського короля) його називали «некоронованим королем Русі». Сума готівки, описана в 1602 p., становила два бюджети Речі Посполитої у мирний час.

Він був великими шанувальником і покровителем освіти, науу й мистецтва в Україні. Своїм коштом він відкрив близько ЗО заснував Острозьку академію (1578 р.) — прототип вищої іі,С-ли а Україні. При академії була влаштована друкарня, в якій 'ta&-Федоров випустив Буквар (1578 р.) та Острозьку Біблію (1581 ; а також значну кількість антиуніатської літератури. Саме Острож-ка академія стала підґрунтям широкого оновлення націонале-:' освіти в Україні кінця XVI — початку XVII ст. Помер князь у 1608 р. і був похований у Богоявленському зайце-вому храмі Острога.

Основні етапи боротьби за визнання православної церкви після підписання Берестейської унії

1. Православні братства вели судові процеси за пра-во володіння церковним майном, опротестовува-ли протиправну діяльність уніатів на сеймах Речі Посполитої..

2) За ініціативою Віденського братства православна і протестантська шляхта уклали договір про тим-часове об'єднання та спільні дії в питаннях захис-ту своїх прав на богослужіння, недоторканності церков та їхнього майна (1599).

3) Переїзд І. Борецького до Києва сприяв утворенню Київського братства, до якого вступили запорозькі козаки на чолі з П. Сагайдачним. Таким чином козацтво продемонструвало свою позицію захисників православ'я в Україні.

4) Спільна з протестантами боротьба на засіданнях сеймів призвела до формального визнання пра-вославної церкви та православного духовенст-ва у Речі Посполитій, свободи сповідання право-слав'я, повернення братствам прав і привілеїв.

5) У 1620 р. під час перебування в Києві єруса-лимського патріарха Феофана І. Борецький був висвячений на Київського митрополита. Новий митрополит відновив діяльність православних єпископств. Хоча польський уряд оцінив цей крок як протизаконний, в умовах загострення польсько-турецьких відносин не став розправля-тися з новоявленою православною верхівкою.

6) Велася боротьба козацтва за легалізацію православної ієрархії. Польський уряд був змушений погодитися на ці вимоги (1622-1632 pp.).

7) У 1633 р. польський уряд видав «Статті для заспо-коєння руського народу», які офіційно визнавали існування УПЦ і надавали широкі права право-славним, у тому числі право обіймати державні посади в Речі Посполитій.

Петро Могила

П. Могила (1596-1647 pp.) походив з молдав-ського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та в західноєвропейських універси-тетах. Брав участь у битві під Цецорою та Хотинській війні, проте відмовився від військової кар'єри і подав-ся у православне духовенство. Своє життя він присвя-тив зміцненню і захисту православної церкви.

Могили вели свій родовід від Муція Сцеволи, нащадки якого на-I чебто перейшли з Риму до Греції, а звідти — у молдавські землі.

Основні етапи діяльності П. Могили:

1. У віці 31 року став архімандритом Києво-Печер-ського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, він навів лад у володіннях, оновив церкви та печери, повелів навчати неписьменних священиків, влас-ним коштом утримував богадільню для жебраків.

2. У 1631 р., по смерті І. Борецького, стає опікуном Київського братства і відкриває Лаврську школу за типом польських колегій. Викладання відбувалося латинською та польською мовами; всього в школі навчалося понад 100 студентів. У 1632 р. Київська братська і Лаврська школи об'єдналися в Києво-Печерську колегію під патронатом П. Могили. З ча

а згодом стане академією.

3. За сприяння П. Могили відкрито колегії у Вінниці та Кременці, а також у Молдавії.

4. Розширив діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні полемічні твори.

5. У 1632 р. П. Могила став Київським митропо-литом. Надавав важливого значення мораль-ним якостям духовенства, контролював дотри-мання церковних канонів під час богослужіння (навіть запровадив екзамени для священиків на знання їхніх обов'язків), боровся з пору-шеннями при призначенні на церковні посади.

6. Щорічно збирав церковні собори для вирішення нагальних церковних проблем; на собори запро-шувалися і представники світських кіл.

7. Відібрав в уніатської церкви та реставрував Софій-ський собор, розкопав Десятинну церкву, зруйно-вану монголо-татарами в 1240 р.

8. Під керівництвом П. Могили складено православ-ний катехізис.

Катехізис—релігійна книга, щомістить стислий виклад догматів християнської віри в запитаннях і відповідях.

9. За його сприяння в 1633 р. польський уряд видав «Статті для заспокоєння руського народу». Діяльність П. Могили сприяла зміцненню позицій православної церкви в суспільстві як об'єднавчого центру інтересів українців.

Греко-католицька церква в п.п. XVII ст.

Становлення уніатської церкви відбувалося за підтримки уряду Речі Посполитої та Папи Римсько-го, а методи набуття церковного майна і поширення впливу відверто порушували права православних. Проте обіцяної рівноправності греко-католики так і не отримали, представники уніатського духовенст-ва до Сенату не ввійшли.

Фактично греко-католицька церква в першій по-ловині XVII ст. виявилася слабшою за православну. За висловом історика Н. Полонської-Василенко, «за нею не стояв ніхто, і польське громадянство не раху-валося з нею».

Унаслідок цього постало питання про примирення греко-католицької церкви з православною.

Реалізацією цієї мети займалися греко-католицькі митрополити Іпатій Потій та, після його смерті, Йосип Рутський.

Діяльність Іпатія Потія:

1) схилив на бік уніатства значну частину волин-ської шляхти;

2) заснував перші уніатські братства, школи, дру-карні;

3) у своїх полемічних творах доводив переваги гре-ко-католицької церкви в умовах наступу католи-цизму, оскільки вона зберігала православний об-ряд та захищала віруючих від свавілля польської шляхти.

Діяльність Йосипа Рутського:

1) прагнув об'єднати в одну церкву православних За-карпаття, Балкан і Росії;

2) реформував уніатське чернецтво, поєднавши традиції православних монастирів із активною діяльністю чернечих орденів католицької церк-ви;

3) розширив мережу уніатських шкіл, відкритих для учнів будь-якого віросповідання;

4) отримав дозвіл на навчання греко-католиків у ка-толицьких семінаріях Західної Європи;

5) створив навчальні заклади для нижчого уніатсько-го духовенства;

6) виступив ініціатором відновлення єдності Ук-раїнської церкви шляхом утворення Київського патріархату під верховенством Папи Римського. Цю ідею підтримала православна церковна верхівка в особі І. Борецького таМ. Смотрицького, проте вона не була реалізована.

Здійснити церковне примирення уніатської та пра-вославної церков у першій половині XVII ст. не вда-лося з низки причин:

— обидві сторони неохоче йшли на компроміси;

— опір православного духовенства та козацтва, які побоювалися покатоличення;

— відсутність послідовної урядової позиції Речі По-сполитої;

— тривала нерівноправність православних і като-ликів, православних та уніатів, уніатів і като-ликів ставила під сумнів виконання обіцянок із боку уряду.

Культура України в XVI — першій половині XVII ст.

Загальна характеристика

— Розвивалася в умовах постійного національного та релігійного утиску з боку речі Посполитої, Угорщини, Туреччини.

— Відсутність єдиного політичного і духовного цен-тру гальмувала культурний розвиток українських земель.

— Значний вплив героїчних козацьких походів.

— Взаємодія із західноєвропейською культурою, вплив ідей Відродження, Реформації та гуманізму.

— Можливість одержання вищої освіти в європейсь-ких університетах.

Відродження — мистецтво, засноване на гуманізмі, поверненні

до ідеалів античності.

Гуманізм— напрямок суспільної думки, який спрямовано на захист гідності і свободи людини.

Основні здобутки

1. Поширення книгодрукування. Першими друкарями в Україні стали Швайпольт Фіоль (Октоїх і Часослов, 1491 p.), білорус Франциск Скорина (Псалтир і Біблія руська, 1517 p.), Іван Федоров (Євангеліє, 1569 р.). До середини XVII ст. в Ук-раїні діяло 25 друкарень.

Чимало дослідників вважають, що у Львові друкарня існувала з 1460 p., а її засновником був Степан Дропан. Щоправда, його |книжки не збереглися.

2. Наприкінці XVI ст. в містах України виникають братства — національно-релігійні об'єднання міщан.

3. Розвиток освіти.

— Початкові школи при церквах і монастирях.

— Слов'яно-греко-латинські школи, де виклада-лися грецька, церковнослов'янська, латинська мови, а також «сім вільних мистецтв»: грама-тика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.

—• У містах відкривалися братські школи; найкращими вважалися Львівська, Київська і Луцька братські школи. їхня програма була близька до слов'яно-греко-латинських шкіл. Незаможні діти й сироти навчалися безкоштовно.

Київська братська школа була відкрита в маєтку, подарованому

братству Ґальшкою Ґулевичівною.

— Діяли протестантські, греко-католицькі, єзуїтські школи.

— Відкрито перші вищі навчальні заклади: у 1576-1580pp. в Острозі заснована Острозька колегія (згодом академія) — перший вищий навчальний заклад України; її першим ректором був Герасим Смотрицький. При Острозькій колегії створено видавничий гурток, на базі якого першодрукар Іван Федоров здійснив ви-давництво Букваря та Острозької Біблії.

— У1632р. внаслідок злиття Київської братської та Лаврської шкіл почала працювати Києво-Могилянська колегія (за іменем першого ректора — Петра Могили). У вищій школі до «семи вільних мистецтв» додавалися філософія та богослов'я, тобто програма була близькою до західноєвропейських університетів. У 1658 р. колегіум набув статусу академії.

— Розвиток книгодрукування сприяв поширен-ню шкільних підручників. У1574 р. видано Бу-квар Івана Федорова, у 1596 р. — у друкарні Віденського братства вийшли «Граматика сло-венська», «Буквар» і «Лексис» Лаврентія Зи-занія; у 1619 р. була «Граматика словенська» Мелетія Смотрицького.

4. Офіційна руська мова вбирає українські народні розмовні елементи, з'являються твори, написані українською книжною мовою. Пам'яткою того часу є Пересопницьке Євангеліє — рукописний переклад Євангелія з церковнослов'янської на ук-раїнську мову (1556-1561 pp.), наякому внашчас українські президенти складають присягу.

5. Усна народна творчість у значній своїй частині була присвячена козацьким походам, національ-но-визвольній боротьбі: пісні й думи — «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Пісня про Бай-ду» тощо. Як правило, пісні супроводжувалися грою на бандурі, кобзі, лірі та інших музичних інструментах.

6. Література мала різноманітні жанри:

— полемічна література, що відображала по-леміку між католиками, уніатами й право-славними (І. Вишенський «Послання до єпис-копів»; М. Смотрицький, «Тренос» («Плач»); І. Борецький «Протестація»); була спрямо-вана проти полонізації та покатоличення ук-раїнського народу;

— історичні мемуари (Б. Баліка «Про Москву і про Дніпро, царька московського неправди-вого»);

— політична публіцистика (С. Оріховський-Рок-солан, якого називали «українським Демосфе-ном»);

— латиномовна поезія;

— перекладна література: лицарські романи, пе-рекази, драматичні твори.

7. Продовжується літописання: Густинський літо-пис (до 1597 p., автор невідомий), Львівський літопис (1498-1649 pp.), Острозький літопис (1500-1636 pp.).