20. Італйський прийлм планувааня зимового саду

Сад, влаштований в італьянському стилі, - невеликий садок біля садиби або парк, межі якого чітко оформлені у вигляді кам'яної стіни або живопліту(Живопліт - жива стіна).

Поверхня саду італьянського стилю, як і регулярного, розбита на прості геометричні форми. Центром композиції зазвичай є водойма або фонтан, навколо якого розбиті квітники або просто мощений майданчик. Клумби і водойми мають строгі геометричні форми, наприклад коло, овал або квадрат.

Патіо - характерний елемент саду італійського стилю. На цьому майданчику в якості декоративних елементів обов'язково присутні плетені меблі для відпочинку на відкритому повітрі, вази з квітами. Обов'язковим атрибутом саду італійського стилю є скульптури. Їх використовують для оформлення фонтанів, гротів, квітників та алей. Кронах дерев і чагарників, вирощуваних в садах італійського стилю, надають форму куба або кулі

21. класичний прийом планування зимового саду Пейзажний стиль садово-паркового мистецтва зародився в Англії на початку XVIII в. як відображення ідей, що панували в суспільстві того періоду. Тоді був широко поширений гасло Ж.-Ж. Руссо «Назад, до природи!» І всі напрямки мистецтва пропагували ідею людини, що повертається в лоно природи. Ці ідеї знайшли своє втілення у створенні садів нового типу, які в подальшому стали називатися пейзажними. Як приклад можна привести сади передмістя Стоу, творцями яких були Ч. Бриджмен і У. Кент.

Деякі дослідники садово-паркового мистецтва переконані, що розвитку пейзажного стилю в Європі сприяли китайська і японська культури з їх схилянням перед природною красою природи і щирим переконанням в тому, що гармонії можна досягти при мальовничому, асиметричному розташуванні об'єктів. Однак насправді знайомство європейців зі східною культурою почалося ще в XIII в. в зв'язку з подорожами Марко Поло, що не завадило надалі розвинутися регулярному стилю. Крім того, навіть у XVIII ст. пейзажний стиль практично не мав рис китайського садово-паркового мистецтва. У деяких садах, втім, віддавали данину моді і влаштовували альтанки, пагоди, містки і павільйони в китайському стилі, тобто зачіпали тільки зовнішню сторону.

Глибинне сприйняття європейцями філософських ідей Сходу стало можливим тільки на початку ХХ ст.

Виділяються такі характерні ознаки пейзажних садів:

- Нерівний рельєф з чергуванням плоских ділянок, височин, схилів, ярів і природних водойм, наслідування природного ландшафту; 6 - Асиметричність, вільне планування простору;

- Доріжки, виконані з природних матеріалів, стійкі до витоптування;

- В якості квітучих рослин перевага віддається польовим і лісовим багатолітникам;

- Водойми, як правило, природного походження, з природним обрамленням галькою, піском і різними біляводними рослинами.

На відміну від регулярного стилю пейзажний не відокремлюватися як сад, а, навпаки, органічно пов'язував його з навколишнім ландшафтом.

Декоративні елементи в зимовому саду, влаштованому в пейзажному стилі, неоднакові за розміром і формою, їх розміщують таким чином, щоб у глядача створювалося враження природності природи. Вільне планування простору до того ж більше відповідає ділянці, а її здійснення вимагає набагато менше часу і коштів. Важливо, що вона викликає також менше руйнувань і краще об'єднується з усім навколишнім ландшафтом.

У зимовому саду пейзажного стилю, як правило, не повинно бути прямих доріжок і строгих геометричних форм.

Квітучі рослини, дерева і чагарники слід висаджувати приблизно так само, як вони ростуть у природі