5.1. Основні засади організації соціального страхування в Україні

Соціальне страхування відіграє важливу роль у структурі соціального захисту українського суспільства. У ст. 46 Конституції України зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом». Задля забезпечення таких прав в Україні створена розвинена система і загальнообов’язкового державного, і добровільного недержавного соціального страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система гарантій, які надаються для впровадження соціального захисту громадян за державні страхові кошти. Такий захист, зокрема, передбачає організацію матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, у зв’язку з народженням дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, хворими членами сім‘ї, у випадку смерті громадянина тощо.

Для фінансового забезпечення соціального захисту населення створено цільові державні страхові фонди, на які покладається надання матеріальної допомоги громадянам.

Загальнообов‘язкове державне соціальне страхування в Україні побудоване за принципами:

• законодавчого визначення умов і порядку проведення загальнообов’язкового державного соціального страхування;

• обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян-суб’єктів підприємницької діяльності;

• надання права отримання виплат за загальнообов‘язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

• обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;

• солідарності та субсидування;

• державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

• забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, визначений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

• цільового використання коштів загальнообов‘язкового державного соціального страхування;

• паритетності представників усіх суб‘єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні ним.

Згідно із Законом України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», залежно від страхового випадку розрізняють такі види загальнообов‘язкового соціального страхування:

 пенсійне страхування;

 страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

 страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

 медичне страхування;

 страхування на випадок безробіття;

 інші види страхування, передбачені законами України.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню в Україні підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та громадяни, що забезпечують себе роботою самостійно. Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на забезпечення державного соціального страхування за умови сплати передбачених страхових внесків.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Це, зокрема, самозайняті (адвокати, підприємці та ін.), громадяни, які проживають за межами України і сплачують внески та ін.

Страховиками виступають цільові державні фонди, створені задля забезпечення мобілізації коштів та фінансування державних соціальних програм.

Страхові фонди – установи, що здійснюють мобілізацію страхових внесків та забезпечують фінансування передбачених виплат застрахованим особам. Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування. Державні страхові фонди належать до некомерційних самоврядних організацій. Як правило, цільові страхові державні фонди не можуть займатися іншою діяльністю, окрім тієї, для якої їх створено. Таким фондам забороняється також використовувати свої кошти на цілі, не пов’язані з виконанням їх функцій.

Кошти цільових страхових державних фондів не входять до складу Державного бюджету України. Ці фонди мають самостійні бюджети. Управління страховими фондами здійснюють на паритетній основі представники держави та суб’єктів соціального страхування (страхувальників і страховиків). Для забезпечення стабільної діяльності фондів створюють резерви страхових коштів. Фонди зобов’язані публікувати в засобах масової інформації свої бюджети.

Для забезпечення загальнообов’язкового соціального страхування в Україні створено такі державні фонди:

1) Пенсійний фонд України (ПФУ);

2) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССБ);

3) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФССТВП);

4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВ);

5) Фонд медичного страхування України (планується створити).

Основними джерелами доходів фондів соціального страхування є обов’язкові внески роботодавців та застрахованих осіб, асигнування та інші кошти. Розміри внесків до фондів визначають, ґрунтуючись на необхідності забезпечити достатній рівень фінансування соціальних програм, що реалізуються державою. Порядок створення страхових фондів регламентується законодавством України. Виплати застрахованим особам здійснюють з періоду настання страхових випадків.

Для прикладу розглянемо джерела формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До них, зокрема, належать:

1) страхові внески страхувальників – роботодавців і застрахованих осіб. Роботодавці зобов’язані перераховувати до бюджету фонду 1,5% витрат на оплату праці найманих працівників (враховуючи основну та додаткову заробітну плату). Для найманих працівників встановлені такі внески: для осіб, заробітна плата яких становить менша від прожиткового мінімуму працездатної особи, – 0,5% від суми оплати праці; для працівників, зарплата яких перевищує прожитковий мінімум працездатних осіб, – 1%.

2) пені, штрафи та інші фінансові санкції;

3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

4) асигнування з Державного бюджету України;

5) інші надходження.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності може одержувати такі кошти у формі фінансових санкцій:

1) за порушення строків реєстрації страхувальника або несвоєчасну сплату страхових внесків сплачується штраф в обсязі 50% від суми належних внесків з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися;

2) за порушення порядку витрачання страхових коштів установлено штраф у розмірі 50% від необхідної до сплати суми внесків;

3) на суму недоїмки, на яку нараховується пеня, виходячи зі 120% облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати.

Водночас варто звернути увагу на те, що несплачені в строк страхові внески, пеня і штрафи стягуються до Фонду в безспірному порядку.

Фінансові ресурси цільових фондів державного соціального страхування мають забезпечити:

1) надання громадянам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством України;

2) фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

3) створення резерву коштів для забезпечення витрат застрахованим особам;

4) покриття витрат страховика, пов’язаних з виконанням загальнообов’язкового соціального страхування.

Ресурси фондів спрямовуються на фінансування соціальних програм, які передбачені законодавством України.

Станом на сьогодні підготовлено, але не введено в дію Проект Закону про загальнообов’язкове державне медичне страхування № 11077 від 13 серпня 2012 р.

Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про охорону здоров’я, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового медичного страхування, призначення, перерахунку і страхових виплат з коштів Фонду медичного страхування, що формуються із страхових внесків, а також регулює порядок формування Накопичувального фонду медичного страхування на отримання довічного медичного страхування та фінансування за його кошти видатків на оплату страхових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Окрім організації загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні на законодавчому рівні створені умови для безперешкодного розвитку недержавного соціального страхування, яке здійснюється на добровільних засадах.

Так, медичне соціальне страхування в Україні регулюється Законом України «Про страхування» і передбачає:

– діагностику та амбулаторне лікування;

– стаціонарне лікування;

– надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

– профілактичні та освітні заходи;

– забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

На сьогодні в Україні представлена переважно практика пенсійного недержавного соціального страхування. Зокрема, система недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) становить третій рівень пенсійної системи, запроваджений Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. Основу такої системи складають недержавні пенсійні фонди.

Станом на 30 вересня 2009 р. до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 109 недержавних пенсійних фондів (НПФ) та 48 адміністраторів НПФ.

Таблиця 3.2

Кількість НПФ та адміністраторів НПФ

у Державному реєстрі фінансових установ з 2006-го по 2008 р.

Реєстрація суб’єктів системи державного пенсійного забезпечення 2006 2007 2008

Кількість НПФ на кінець періоду 79 96 110

Кількість адміністраторів на кінець періоду 41 50 50

Внесено інформацію до Держреєстру на 30.09.09, зокрема про: 29 28 16

недержавні пенсійні фонди 25 18 13

адміністраторів НПФ 4 10 3

Вилучено установ з Держреєстру на 30.09.09, зокрема: 0 2 3

недержавних пенсійних фондів 0 1 0

адміністраторів НПФ 0 1 3

Кількість учасників НПФ відповідно до укладених контрактів на 30 вересня 2009 р. становила 495,7 тис. осіб. Станом на ту ж дату адміністраторами недержавних пенсійних фондів було укладено 62 297 пенсійних контрактів із 48 732 вкладниками, з яких 2303 (4,7%) – юридичні особи та 46 429 (95,3%) – фізичні особи.

Разом із зростанням кількості учасників НПФ зростають й обсяги сплачених пенсійних внесків. Так, станом на 30 вересня 2009 р. усі вкладники недержавних пенсійних фондів сплатили 710,1 млн грн пенсійних внесків, а загальний обсяг пенсійних активів, сформованих пенсійними фондами упродовж трьох кварталів 2009 р., становив 799,1 млн грн; у той же час недержавні пенсійні фонди сукупно здійснили виплат (одноразових та на визначений строк) на суму 71 802,9 тис. грн.

Таблиця 3.3

Динаміка основних показників діяльності недержавних пенсійних фондів

Показники недержавних пенсійних фондів 2007 2008 09.2009

Загальна кількість укладених пенсійних контрактів, (тис. шт.) 55,9 62,3 62,3

Кількість учасників за укладеними пенсійними контрактами, (тис. осіб) 278,7 482,5 495,7

Загальні активи НПФ (млн грн) 280,7 612,2 799,1

Пенсійні внески (млн грн), зокрема від: 234,4 582,9 710,1

фізичних осіб 14,0 26,0 29,9

юридичних осіб 220,4 556,8 680,1

фізичних осіб-підприємців 0,04 0,1 0,1

Пенсійні виплати (млн грн) 9,1 27,3 71,8

Кількість осіб, що отримали/отримують пенсійні виплати (тис. осіб) 5,5 10,9 21,4

Сума інвестиційного доходу (млн грн) 68,1 86,8 202,1

Сума витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів (млн грн) 16,6 31,6 43,1

Набагато гірша ситуація з іншими видами недержавного соціального страхування. Так, станом на 30 вересня 2009 р. рівень страхування від нещасних випадків становив 2%, а медичне страхування займало лише 4% у загальному обсязі недержавних страхових послуг, що свідчить про недостатній розвиток цих видів недержавного соціального страхування в Україні.