Страхування

Лекція № 9 Страхування майна

3 метою захисту підприємства від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин укладаються договори добровільного страхування майна юридичних осіб, тобто державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм власності підприємств і організацій, незалежно від форм підпорядкування та видів діяльності .За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству (основні та оборотні фонди).

Об'єктами страхування основних фондів є: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар.

Об'єктами страхування оборотних фондів є: сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво, готова продукція, грошові кошти.

За додатковими договорами може бути застраховане:

• майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму;

• майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:

• страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;

• комплексне або розширене страхування "від вогню та інших випадків", яке включає крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус, зсув, обвал, буря, ураган, повінь, град, злива, осідання фунту, шторм, цунамі, затоплення, туман, пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем, крадіжки зі зломом (пограбування) .

Перед тим, як підписати страховий поліс, страхова компанія повинна оцінити реальну вартість основних та оборотних фондів. Страхова оцінка майна підприємства дає можливість визначити страхову суму, розмір страхових платежів та страхового відшкодування.

Для оцінки основних фондів застосовується їх повна (балансова) вартість, зменшена на величиїгу зношення.

Товарно-матеріальні цінності, придбані підприємством, а також власного виробництва, оцінюються у розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладення договору з врахуванням зношення.

Об'єкти у стадії незавершеного будівництва у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Продукція у процесі виробництва або обробки - у розмірі вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці .

Договір страхування майна може бути укладеним на:

• балансову вартість;

• договірну вартість;

• певну частку вартості.

Страхова сума за кожним застрахованим об'єктом мас відповідати його дійсній вартості.

Договір страхування майна підприємств укладається, як правило, на 1 рік.

Договір страхування набуває чинності наступного дня після надходження на розрахунковий рахунок не менш, ніж 50 % річної суми платежів.

Ставки страхових платежів при страхуванні майна підприємств залежать від конкретних об'єктів та умов страхування. Найвищі ставки застосовуються для страхування машин та обладнання.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від* об'єкта страхування та виду стихійного лиха. Зокрема, розмір збитку в разі руйнування будівель, споруд та іншою майна визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, а в разі пошкодження будівель і споруд - на основі вартості відновлення (в межах страхової суми).

У разі загибелі (пошкодження) майна страхове відшкодування визначається в такому відсотку від суми збитку, в якому майно було застраховане. При цьому розмір відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми.

При страхуванні майна часто використовують франшизу, тобто передбачену договором частиігу збитків, що в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза засвідчує право звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує франшизу.

Безумовна франшиза свідчить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи.

Згідно правил страхування майна підприємства мають право обрати обсяг власної участі у відшкодуванні збитків (франшизу) з відповідним зменшенням суми платежів. При виплаті сума страхового відшкодування зменшується на розмір франшизи, встановлений

договором страхування.

Більшість компаній виплачують страхове відшкодування протягом 15 днів від дня складення акту про загибель (пошкодження) застрахованого майна і одержання всіх необхідних документів від

компетентних органів.

Лекція № 10 Страхування загальної цивільної відповідальності

Страхування відповідальності є однією з важливих галузей страхування. Об'єктами страхування цієї галузі є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі

Страхування відповідальності об'єднує такі види:

• страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

• страхування відповідальності за неповернення кредитів;

• страхування професійної відповідальності;

• страхування інших видів відповідальності (відповідальності виробника за якість продукції; відповідальності роботодавця; відповідальності за екологічне забруднення.

Згідно діючого законодавства до обов'язкових видів страхування Цивільної відповідальності відносять: • страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту;

• страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

• страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки;

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки;

• страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей;

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

• страхування цивільної відповідальності власників собак щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

• страхування відповідальності морського судновласника;

• страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю;

• страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при їх перевезенні;

• страхування фінансової відповідальності тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

** страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її в космічному просторі .

Невиконання зобов'язання боржника повернути в строк кредит загрожує кредитору фінансовими збитками, Тому в страховій практиці визначилися певні організаційні форми страхової відповідальності за неповернення кредитів:

• страхування товарних кредитів;

• страхування кредитів під інвестиційні засоби;

• страхування споживчих кредитів;

• страхування кредитів довір'я;

• страхування кредитів, виданих під заставу.

Найбільш об'ємним є страхування товарних кредитів. Предметом цієї галузі є відшкодування результатів короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання і надання послуг. Страхування товарних кредитів застосовується в тих галузях, де мають місце кредитні відносини між постачальниками та покупцями.

Основними причинами банкрутства підприємств та настання неплатоспроможності є такі:

1) брак власних обігових коштів;

2) зниження процентної ставки;

3) зростання внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції;

4) зменшення доходів споживачів.

При страхуванні товарних кредитів тарифи попередньо не встановлюються, що пояснюється складністю ризику. Страхові тарифи визначаються індивідуально в залежності від галузі, до якої належить підприємець, виду та способу розрахунків, характеру договору, обсягу відповідальності та збитковості в минулому

Страхування кредитів під інвестиційні засоби застосовується в ході їх придбання за рахунок наданих кредитів постачальниками або при їх покупці за рахунок кредитів, які надаються кредиторами. Тобто кредити під інвестиційні засоби можуть мати товарну або фінансову форми. З метою забезпечення їх повернення практикується відповідна форма страхування, яку використовують виробники інвестиційних засобів, а також кредитні установи, що надають середньотермінові кредити. Таке страхування здебільшого забезпечує інвесторів та продавців від ризику неплатоспроможності їх клієнтів.

Страхування споживчих кредитів здійснюється страховими компаніями на випадок неплатоспроможності по виданих кредитах на споживчі цілі фізичниАГ особам, тобто для невиробничого споживання.

Причиною виникнення неплатоспроможності по кредитах споживчого характеру може бути повна чи часткова непрацездатність або смерть позичальника і в результаті цього позбавлення його джерела доходу та можливості вчасної сплати кредиту.

Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то страхування споживчих кредитів базується на принципах організації особового страхування.

Страхування кредитів, виданих під заставу, застосовується у випадках, коли позичальник забезпечує повернення кредиту належним йому рухомим та нерухомим майном, котре передане у заставу.

Майно, що передається у заставу, піддасться ризику знищення або пошкодження. Тому воно повинно бути застрахованим. Страхування повинне здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна. Ця вартість є гарантом платоспроможності позичальника і виконання ним зобов'язань перед своїм кредитором від усіх ризиків.

Відповідальність за помилки або упущення, що їх припустилася особа під час виконання професійних обов'язків, базується на законодавчих та нормативних актах, які регламентують зобов'язання сторін в тій чи іншій сфері діяльності. Основу професійної відповідальності становить порушення контракту між професіоналом та клієнтом щодо надання послуг. Якщо клієнтові завдано шкоди, він має право притягти до відповідальності професіонала в судовому порядку .

При страхуванні професійної відповідальності підставами претензій є некваліфіковане виконання спеціалістом своїх обов'язків, недбалість, порушенім встановлених норм і правил, внаслідок чого клієнту наноситься збиток.

При цьому виді страхування можуть бути застраховані дві групи ризиків:

• пов'язані з можливістю нанесення третім особам тілесних ушкоджень та спричинення шкоди здоров'ю;

• пов'язані з імовірними матеріальними збитками від неякісного виконання професійних обов'язків.

Перша група ризиків зумовлюється роботою лікарів, фармацевтів, власників транспортних засобів, що працюють по найму, а друга група ризиків- роботою архітекторів, інженерів-будівсльників, проектантів.

Страхові суми з цього виду страхування встановлюються за домовленістю сторін. Ставка страхового платежу залежить від професії, віку, стажу роботи, загальної кількості працівників. Страхові тарифи встановлюються у відсотках до річного доходу страхувальника. Договори укладаються на один або декілька років.

Страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за будь-яким позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку.

Визначення збитків та виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі ухвали суду. Судовий розгляд звільняє страховиків від самостійного визначення збитків. Однак у цьому випадку вони повинні сплатити судові витрати за дану послугу .

Під страхуванням цивільної відповідальності підприємств слід розуміти встановлене законом кожної країни зобов'язання шо довідшкодування збитку, спричиненого власниками підприємств та їх працівниками третім особам при виникненні у них претензій, а також відловідальность за якість продукції та за забруднення навколишнього середовища.

Сучасне законодавство різних країн визначає такі види цивільної відповідальності підприємств:

• контрактну, яка виникає на основі невиконання обов'язків, врахованих у взаємно погоджених контрактах або договорах;

• деліктову, яка виникає в результаті порушення існуючих правил та норм суспільної поведінки.

Більшість страхових компаній випускають поліси універсального страхування цивільної відповідальності, які автоматично забезпечують захист від усіх видів збитків.

Особливо високий рівень відповідальності передбачений для виробників продукції, яка має явні або приховані дефекти і використання якої є небезпечним для споживача.

За договором страхування відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі суми, які страхувальник буде зобов'язаний виплатити за:

• випадкові пошкодження, нанесені життю і здоров'ю, включаючи смерть;

• випадкові знищення та пошкодження майна, шо трапились у період терміну страхування, та причиною яких була продукція страхувальника.

Страхове покриття надається лише за збитки, нанесені споживанням неякісних, дефектних товарів.Страховики у договорах конкретно визначають номенклатуру продукції та ризики, шо страхуються.

Договір страхування передбачає сукупний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Однак можуть встановлюватись ліміти щодо окремих груп продукції.

Розмір страхового тарифу коливається від 0,1 - 0,6 % від річного грошового оборогу страхувальника на основі даних попередніх періодів.

В Україні цим видом страхування користуються імпортери фармацевтичних та косметичних препаратів. їм видають ліцензії на ввезення цієї продукції при наявності фінансової гарантії з відшкодування збитків внаслідок дефектів продукції. Такою гарантією є страховий поліс відповідальності за якість продукції.

Одним ізвидів цивільної відповідальності підприємств є відповідальність за забруднення довкілля (екологічне страхування).

Відмінності в об'єктах екологічного страхування є основою його поділу на такі види:

• страхування відповідальності на випадок аварійного забруднення довкілля;

• Майнове страхування фінансових збитків, які викликані аварійним забрудненням довкілля;

• особове страхування життя, здоров'я, працездатності та пенсійного забезпечення громадян на випадок настання аварійного забруднення довкілля.

Суб'єктами екологічного страхування можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

Об'єктами екологічного страхування є будь-які екологічні ризики забруднення довкілля та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами.

Мета екологічного страхування - утворення страхових фондів для попередження екологічних аварій та катастроф, а також для покриття збитків, що спричинені юридичним та фізичним особам внаслідок забруднення довкілля.

Договір екологічного страхування укладається на 1 рік. Однак через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування як страховику, так і страхувальнику вигідним є партнерство на строк від 5 до 10 років.

Лекція №11: Страхування відповідальності на транспорті.

У більшості розвинених країн світу законодавство про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів забезпечує конституційні права громадян на захист життя та майнових прав від протиправних або інших дій третіх осіб. Соціальна важливість цього виду страхування підтверджується тим, що на автошляхах світу щорічно гине більш ніж 100 тис. осіб, при цьому на кожного загиблого припадає від 4 до 10 травмованих осіб. Статистичні дані показують, що автотранспорт — найбільш небезпечний вид транспорту, у 100 раз більш аварійний, ніж авіаційний та залізничний, але він є найбільш зручним та доступним.Автотранспортні засоби не лише завдають шкоди та збитків громадянам, але навіть шкоду навколишньому природному середовищу.

Показник тяжкості наслідків автотранспортних аварій (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7—10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Окрім того, в нашій країні відбувається понад 200 тис. автоаварій, які тягнуть за собою матеріальні пошкодження транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо, а отже, величезні матеріальні та моральні збитки. Через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, протягом багатьох років винуватці автоаварій виплачують компенсації потерпілим, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.Понад 2 тис. дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту. Тому потрібно створити особливу систему соціального захисту постраждалих.

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів - один із найбільш масових видів страхування, який включений. Законом України "Про страхування" до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет міністрів України прийняв постанову від 28 вересня 1996 р. № 1175 про запровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (ОС ЦВ ВТЗ).

Суб'єктами ОС ЦВ ВТЗ є страхувальники, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України та треті особи (юридичні, фізичні), яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктами ОС ЦВ ВТЗ є збитки, завдані учасниками дорожнього руху життю та здоров'ю громадян, їхньому майну та майну юридичних осіб.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, яка сталася за участю транспортного засобу страхувальника і внаслідок

якоїнастає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транспортним засобом шкоду майну,життю та здоров'ю третіх осіб.

Розрізняють такі види договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності:

• звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованою в України чи тимчасово ввезеного на територію України для користування;

• додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, установлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

Страхова сума та страхові платежі за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності визначаються Кабінетом міністрів України.

Згідно постанови Кабінету міністрів України від 28 травня 2000 року змінені діючі умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Зокрема, з 10 червня 2000 року поліс страхування передбачає відповідальність як за фізичний, так і майновий збиток, нанесений третім особам. При цьому істотно збільшені розміри страхових сум і на сьогодні відповідальність становить:

• 8500 грн. — за збитки, завдані життю і здоров'ю постраждалого в дорожньо-транспортній пригоді;

• 25500 грн. - за збитки, завдані майну постраждалого. Звільняються від сплати страхових платежів і вважаються

зарахованими водії-інваліди, які управляють транспортним засобом з розпізнавальним знаком "Інвалід".

На 20 % введені знижки для страхувальників, які укладають договори страхування щодо 30 і більше транспортних засобів на термін 6 місяців і більше. Знижені тарифи для пенсіонерів - власників автомобілів з об'ємом двигуна до 2000 куб. см, які особисто управляють транспортним засобом.

Розміри страхових платежів приведені в залежність від:

а) робочого об'єму двигуна (для власників легкових автомобілів);

б) вантажопідйомності (для власників вантажівок);

в) числа місць для сидіння (для власників автобусів). Автовласникам надається право вибору терміну страхування від 15 діб до 1 року.

Виплати страхового відшкодування за збиток, завданий життю і здоров'ю, постраждалим в дорожньо-транспортних пригодах, становлять у випадку:

• смерті в ДТП 100%

• встановлення інвалідності 1 групи - 100% від страхової суми;

• встановлення інвалідності II групи - 80% від страхової суми;

• встановлення інвалідності Ш групи - 60% від страхової суми;

• тимчасової втрати працездатності за кожну добу 7 грн. (0,2% від страхової суми), але не більше 4250грн. (50 % від страхової суми).

Розмір виплати страхового відшкодування за збитки, завдані майну потерпілих в ДТП, визначається на підставі висновків експертизи. Страхова компанія має право вирішувати, хто буде здійснювати експертизу - свій експерт або запрошений фахівець.

Завдяки запровадженню обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів Україна 18 грудня 1997 року стала 40 членом міжнародної системи "Зелена картка". Основним завданням цієї системи є забезпечення ефективного захисту . потерпілих в ДТП за участю автовласників - нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода.

На сьогодні 60 вітчизняних страховиків здійснюють страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів за звичайним договором, а 11 з них - за додатковим договором, укладеним за правилами системи "Зелена картка".

Починаючи з 1 червня 1998 року, в Україні розпочата реалізація власної "Зеленої картки", зразки якої розробляються Моторним (транспортним) страховим бюро України.

МТСБУ регулює відшкодування збитків, заподіяних громадянами України на території інших держав. Для відшкодування збитків формується фонд МТСБУ, кошти до якого вносяться тими страховиками, які займаються реалізацією "Зеленої картки" і є його засновниками.

Предметом діяльності МТСБУ є здійснення взаєморозрахунків із зарубіжними бюро, які є членами системи "Зеленої картки".

Вартість поліса визначається страховиками кожної країни самостійно. Тривалість дії договору страхування "Зелена картка" від 15 днів до 1 року.

Засоби транспорту, як і домашнє майно, страху­ються добровільно. На страхування беруться авто­транспортні засоби та водні маломірні судна, які підлягають державній реєстрації у встановленому порядку.

До автотранспортних засобів відносять: лег­кові, вантажні, вантажо-пасажирські, мікроавтобуси, мотоцикли, моторолери, мотоколяски, мопеди, трак­тори та міні-трактори.

До водних транспортних засобів відносять різ­номанітні човни, яхти, катамарани і т. ін.

Як показує практика найбільш розвинених країн світу, найпоширенішим видом майнового страху­вання є страхування автотранспортних засобів. У США, скажімо, на цей вид страхування припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрім­ким зростанням чисельності власників автотранс­портних засобів та високим рівнем небезпеки цьо­го виду транспорту - з іншого. Статистичні дані свідчать, що число загиблих на 1 млрд пасажиро-кілометрів становить: для автотранспорту — 16 осіб, для повітряного — 6,5, для залізничного транспор­ту - 1,2 особи.

Одночасно із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспорт­ного засобу, вантаж, який на ньому перевозять.

В автострахуванні до об'єктів страхування відносять:

— страхування "авто-каско";

страхування цивільної відповідальності;

страхування від усіх видів ризиків;

страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;

страхування експортно-імпортних вантажів;

страхування вантажів при перевезеннях внут­рішнього сполучення;

- страхування від нещасних випадків під час ДТП. Страхування вантажу від нещасних випадків та цивільної відповідальності буде розглянуто пізніше.

Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням май­на третьої сторони.

При страхуванні автомобілів приватних власників, крім перерахованих уже ризиків, додаються ще відшкодування бенефіціару (правонаступнику) в разі смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах - - затрати на лікування, а та­кож на покриття збитків від пошкодження багажу та інших предметів, що знаходились у салоні авто­мобіля.

Страхування "авто-каско" передбачає страхо­вий захист від будь-яких збитків, котрі можуть ви­никнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу чи окремих його частин за настання обумовлених у страховому полісі подій. Цей вид страхування поширюється на всі ав­тотранспортні, водні та наземні види транспортних засобів.

Страхування "авто-каско" може бути повним або частковим.

При повному страхуванні "авто-каско" власник транспортного засобу отримує страховий захист від збитків внаслідок пошкодження застрахованого об'єкта у випадку аварії, зіткнення з будь-яким ін­шим предметом, пожежі, самозагорання, перевертан­ня, стихійного лиха, вибуху, протиправних дій і т. ін., за вилученням збитків експлуатаційного характеру.

При частковому страхуванні "авто-каско" стра­хове покриття забезпечується лише в разі пожежі, вибуху двигуна, викрадення, пошкодження транс­портного засобу під час викрадення, стихійного лиха.

За умовами страхування "авто-каско" страховик не відшкодовує збитків, якщо:

вони є наслідком навмисних дій страхуваль­ника, членів його сім'ї або осіб, у розпорядженні кот­рих знаходився транспортний засіб;

вони є наслідком воєнних дій, громадянського збурення, страйків;

вони конфісковані, арештовані, знищені за роз­порядженням влади.

засіб експлуатувався несправним;

водій був у стані алкогольного або наркотич­ного сп'яніння;

— засіб використовувався з метою навчання во­дити (автомобіль);

- встановлено природний знос транспортного за­ собу або його окремих вузлів;

Страхування автомобілів за умов ремонту, парковки та зберігання у гаражах

За збереження автомобілів своїх клієнтів відпові­дальність несуть власники автотранспортних гаражів та паркових стоянок. У зв'язку з цим пропонують два види страхового захисту:

1) на час транспортування автомобіля до гаража, майстерні чи стоянки (якщо автомобіль не достав­ляють безпосередньо його власники);

2) на період перебування автомобіля на їхній відповідальності — від всіляких ризиків.

У разі настання страхового випадку страховик відшкодовує затрати на переміщення автомобіля до ремонтної майстерні та доставку його страхуваль­нику після ремонту. При викраденні або пошко­дженні автомобіля в гаражі або на стоянці страхове відшкодування отримує власник гаража або стоянки.

Відшкодування збитків, завданих власникові транспортного засобу в результаті ДТП, як правило, здійснюється після ремонту на основі пред'явленої страхувальником накладної — рахунку, за якою страховик проводить оплату виконаних робіт.

У практиці деяких країн страховик надає безплат­но автомобіль у користування страхувальнику на період ремонту його власного автомобіля.

Лекція №12 Страхування відповідальності перевізника вантажів

Відповідальність перевізника за товар, що підлягає перевезенню або тимчасовому зберіганню, визначається рядом факторів, зокрема:

• торговельною практикою;

• законодавчими актами, що регламентують перевезення;

• міжнародними конвенціями.

Страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Для перевезень, що не підпадають під дію міжнародних угод України, перевізник несе відповідальність згідно зі Статтею 14 «Закону про транспорт» за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини. До уваги беруться також кодекси (статути) окремих видів транспорту та інші законодавчі акти України.

Існуюча практика визначення відповідальності вантажоперевізника тісно пов’язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення.

Страхування відповідальності перевізників за вантаж (Вантажі— карго-страхування)(крім авіаперевізників) здійснюється добровільно. Страхувальником є транспортне підприємство, яке бере участь у вантажоперевезенні (тобто страхувальник може бути формальним перевізником).

Об’єктом страхування є відповідальність вантажоперевізника за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення (відповідальність за вантаж). За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу у результаті затримки в доставці.

Об’єктом страхування може бути відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду їхньому життю, здоров’ю або майну, завдану під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами), відповідальність за забруднення навколишнього середовища. У цьому разі покриття надається на умовах, аналогічних страхуванню відповідальності перед третіми особами та за забруднення.

Ліміт відповідальності. Відповідальність страхової компанії стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу одержувачу.

Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимальних можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.

Страхові премії. Здебільшого договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії.

На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він планує одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик визначає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної депозитної премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або доплатою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної суми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обумовленого відсотка (як правило, не більш як 20 %) страхової премії. Розмір ставок страхових платежів залежить від класу вантажу, виду транспорту, віддалі та трившюсті транспортування. Як правило, страхові тарифи становлять від 0,1 до 2 % від вартості вантажу. Договори діють від 1 до 30 днів.

Страхове відшкодування виплачується протягом 15 діб від дня складення акту про загибель застрахованого вантажу. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати страхової суми.

Договором можуть бути передбачені:

• види вантажів, відповідальність за які не покриватиметься таким договором;

• географічні ліміти дії страхового захисту, наприклад тільки на території області, України, СНД і т. ін.;

• ліміти відповідальності страхової компанії за одним перевезенням або одним транспортним засобом;

• вимоги із забезпечення безпеки, а також щодо сигнальних та охоронних пристроїв, використаних на момент навантаження, розвантаження, транспортування та тимчасового зберігання;

• умови з прийняття претензій перевізником, строки та процедура повідомлення страхової компанії.

В цьому виді страхування, як і в інших видах страхування відповідальності, груба недбалість або навмисні дії страхувальника не покриваються договором. Страховий захист надається щодо співробітників страхувальника та субпідрядників, схвалених страховою компанією, якщо у результаті їх недбалості або помилки вантаж був пошкоджений і ця шкода не покривається жодними полісами страхування.

Ризики та винятки у договорі страхування визначаються згідно з нормами права та традиціями, що склалися стосовно відповідальності вантажоперевізника, котрий здійснює транспортування даним видом транспорту.

Обсяг відповідальності вантажоперевізника визначається в розмірі реальної шкоди, а в разі втрати або загибелі — у розмірі справжньої вартості. При міжміських перевезеннях вантаж вважається загубленим, якщо він не доставлений протягом 30 днів після строку доставки. У випадках прибуття його в несправному кузові або з пошкодженими пломбами, а також з пломбами попутної вантажної автостанції перевізник зобов’язаний видати вантаж із перевіркою. Вантаж видається з перевіркою і тоді, коли навантаження здійснено автоперевізником зі складу вантажної станції або в разі видачі зі складу автостанції. В усіх випадках тарні та штучні вантажі видаються з перевіркою ваги і стану вантажу тільки в пошкоджених місцях. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажоперевізника при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами у товарно-транспортних документах.

Істотне значення для страховика мають і терміни позовної давності. Протягом шести місяців одержувач вантажу має право подати претензію перевізникові, який видав вантаж, а в разі втрати вантажу, нарівні з вантажовідправником — автотранспортному підприємству, що прийняло до перевезення вантаж. Претензія має супроводжуватись документами, що підтверджують наявність шкоди та розрахунок збитків. Якщо претензія відхиляється перевізником, то протягом двох місяців на нього може бути поданий позов. Перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї провини.

При міжнародних перевезеннях страховий захист автоперевізника будується згідно з Конвенцією СМR (Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів), що уніфікує умови таких перевезень та відповідальності автоперевізника. Якщо в накладній зазначається, що перевезення здійснюється на умовах СМR, то жодні інші положення до такого перевезення не застосовуються.

IV розділ Конвенції визначає всі випадки, коли перевізник несе відповідальність та уникає її, у тому числі пов’язані з недостатнім упакуванням, маркіруванням вантажу, використанням відкритих транспортних засобів тощо. Відповідальність визначається за реальною шкодою, але не може перевищувати 25 золотих франків за 1 кг загиблого або пошкодженого вантажу. За протоколом до СМR максимальна відповідальність автоперевізника встановлює 8.33 спеціальних прав запозичення (СПЗ — умовна розрахункова одиниця МВФ) за 1 кг втраченого або пошкодженого вантажу. Якщо ж при укладанні договору перевезення цінність вантажу була заявлена, то обсяг відповідальності стає вищий. У разі грубої недбалості або злого наміру перевізник не може скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, і несе необмежену відповідальність за вантаж.

При здійсненні транспортування кількома перевізниками в разі шкоди позов може бути пред’явлений першому, останньому або тому вантажоперевізникові, на чиєму етапі було завдано шкоди, або одночасно кільком. Усі перевізники, які беруть участь в одному транспортуванні, несуть солідарну відповідальність, що також слід ураховувати страховій компанії при складанні договору та розрахунку премій.

Лекція № 13 Страхування професійної відповідальності

До специфічних видів страхування відповідальності відносять страхування професійної відповідальності. Такий вил страхування в багатьох країнах світу здійснюється в обов'язковій формі. Наявність страхового поліса є одним із елементів, необхідних для отримання ліцензії на приватну професійну практику певним категоріям фахівців. В Україні страхування професійної відповідальності з прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" (2001) передбачено проводити в обов'язковій формі, але тільки за переліком професій, визначених Кабінетом Міністрів України. Для решти професій таке страхування може проводитись також у добровільній формі.

Особливість страхування професійної відповідальності полягає у тому, що страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку при виконанні ним своїх професійних обов'язків.

Основою для висування позовів с халатність, помилки, пов'язані з виконанням професійної діяльності, що призводить до фінансових втрат або погіршення стану здоров'я клієнтів або третіх осіб. Відповідальність страховика настає у тому випадку, якщо вина страхувальника доведена.

У такому страхуванні виділяють 2 групи ризиків, на випадок яких і проводиться страхування тих чи інших видів професійної діяльності:

1) ризики, пов'язані зі заподіянням шкоди життю і здоров'ю, тобто можливість завдання тілесних пошкоджень. Сюди відносять: страхування професійної відповідальності хірургів, стоматологів, фармацевтів, косметологів, масажистів тощо;

2)ризики, пов'язані зі заподіянням матеріальної шкоди. Сюди відносять: страхування професійної відповідальності інженерів, експертів, адвокатів, бухгалтерів, аудиторів, нотаріусів, фінансистів та ін.

Об'єктом страхування є відповідальність за матеріальні витрати, яких зазнала третя особа внаслідок ненавмисно завданих їй страхувальником фактичних прямих матеріальних збитків під час надання послуг.

Страхувальниками можуть бути юридичні особи та фізичні особи, які мають кваліфікаційний сертифікат (свідоцтво) та ліцензію (дозвіл) на здійснення діяльності з надання професійних послуг :

медичних,аудиторських,експертиних,юридичних,журналістських,нотаріальних та інш.

Страхування професійної відповідальності здійснюється на таких принципах:

— Грунтується на судовій відповідальності страхувальника;

— покриває всі позови, подані в період його дії;

— страховик зазначає ретроспективну дату (позови, шкоди за якими було завдано до такої дати, страховик не приймає);

— передбачає високі ліміти відповідальності за весь період страхування;

— виключається відлові дальність, що виникне з таких причин:

а) через дискредитацію та наклеп;

б) через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальники;

в) позови, які підпадають під дію інших договорів страхування.

Договір страхування укладається згідно з принципом "заявлених позицій". Позов може бути сплачений страховиками, якщо пін пред'явлений під час дії договору страхування, незалежно від часу та місця, де сталися помилка або виникла підозра щодо її виявлення. На прохання страхувальника страховик може взяти на себе врегулювання позову, велений справи в суді.

Договір страхування ґрунтується на судовій відповідальності страхувальника. Якщо страховик вважає, що проти цього позиву існує захист, то він може заперечити його в суді.

Як правило, з договору страхування виключається відповідальність збитки, спричинені:

— через дискредитацію та наклеп, поговір (такий ризик може бути включений за додаткову плиту);

— через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника;

— екологічним забрудненням;

— місцевими умовами, трудовим законодавством тощо.

За договором відшкодовуються всі полони, які були подані в період його дії. Щоб уникнути "довгохвостих" позовів, страховик може передбачити в договорі ретроспективну дату. Позови, шкоду за якими було завдано до такої дати, страховик не враховує.

Страхування професійної відповідальності передбачає високі ліміти відповідальності, які здебільшого встановлюються за весь період страхування. Ліміт за однією подією, за одним позовом не застосовується. Судові витрати сплачуються страховиком поза встановлений ліміт відповідальності.

При оцінюванні ризиків страховик ретельно вивчає історію діяльності страхувальника, вік, досвід та кваліфікацію працівників, кількість партнерів та співробітників фірми, якість контролю, клієнтуру тощо.

Страхова сума визначається страхувальником, але не може перевищувати 200-кратної мінімальної заробітної плати для фізичних осіб.

Тарифні ставки при страхуванні професійної відповідальності диференційовані за видами професійної діяльності та стажу роботи за професією і коливаються в межах від 5 до 15 %.

Страхові платежі за договором страхування можуть бути сплачені одноразово або за два рази, рівними частинами від річної суми платежів.

Страхове відшкодування не сплачується в разі:

— навмисних дій страхувальника, які спричинили збиток;

— необумовленості в договорі з надання послуг відповідальності сторони, яка надає послуги;

— передачі права надання професійним особам, які не мають для цього законних підстав.

Часто професіонали утримують у себе різні документи своїх клієнтів — заповіти, закладні, сертифікати. Договір може передбачити покриття витрат на заміну або відновлення таких документів унаслідок їх часткової втрати або знищення. Покривається відповідальність перед третіми особами, що постраждали внаслідок такої втрати.

На практиці існують численні ризики, які можуть бути віднесені до умов страхування професійної відповідальності на особливих умовах та за додаткову премію.

Лекція № 14 Страхування кредитних ризиків, депозитів та кредиту довіри

Суть цього виду страхування полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання то­варів довгострокового користування.

Надаючи споживчий кредит, продавець практич­но позбавлений можливості контролювати плато­спроможність покупця. За великої кількості про­дажів у кредит деякі з них не будуть оплачені. Це типово страховий ризик, оскільки тут діють випад­ковість та математичний закон великих чисел. Коли ж ідеться про страхування банківських кредитів, то не знайдеться такого страховика, який би взяв на себе відшкодування збитків за неповернення креди­ту або невчасне його повернення, бо ніяка інша установа не знає ступеня надійності позичальника краще, ніж сам банк. До того ж винагородою бан­кіру за ризик, який він на себе бере, є банківський прибуток. Якби всі ризики банку, пов'язані з креди­туванням, передати страховикам, не було б потреби платити банкірам.

Викладене не означає, що в банківській діяльності немає страхових ризиків. У процесі кредитування застосовують такі способи страхового захисту:

• страхування ризику неповернення кредиту;

• страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку (або іншому кредитору);

• страхування невчасної сплати позичальником відсотків за кредит;

• страхування споживчого кредиту;

• страхування комерційного кредиту (страхуван­ня векселів);

• страхування депозитів фізичних осіб;

• страхування депозитів юридичних осіб.

• страхування ризику непогашеного кредиту

Об'єктом страхування є відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за вчасне і пов­не погашення кредиту та сплату відсотка за викорис­тання його у визначений кредитним договором строк.

Страховиком є страхова компанія, яка має ліцен­зію на здійснення такого виду діяльності.

Страхувальником є банк.

Страхувальник визначає сам: застрахувати відпо­відальність усіх позичальників, котрим були надані кредити, чи відповідальність кожного зокрема. Пер­ший варіант привабливий тим, що за цих умов за­безпечується автоматизм відповідальності страхо­вика, що є суттєвим гарантом повернення кредит­них засобів, і встановлюється пільгова тарифна став­ка. Але в умовах нестабільної економічної ситуації доцільніше страхувати кредити з відсотками кож­ного позичальника зокрема.

Страхувальник має право застрахувати тільки суму основного боргу або суму виданого кредиту з відсотками.

За умови страхування кредиту та відсотків за нього страховик з часу настання страхового випад­ку виплачує страхувальнику відшкодування в розмірі від 50 до 90% непогашених боржником платежів та відсотків за них.

Страхова сума встановлюється пропорційно ви­значеному в договорі страхування відсотку відповідаль­ності страховика щодо всієї суми заборгованості (включ­но з платою за користування кредитом), яку належить повернути за умовами кредитного договору.

2.Різновидом страхування відповідальності службових осіб є страхування кредиту довіри.

Страхування кредиту довіри охоплює всіх без винятку службовців і працівників. За ним роботодавець уникає вимушеного неетичного почуття недовіри щодо окремих працівників. Такий підхід не дає підстав для їх надмірної дискредитації з боку інших осіб. Страхування створює надійний фінансовий страховий захист та гуманізує відносини у трудовому колективі.

Обманом страхувальника, нелояльним ставленням або занедбанням обов'язків з боку працівників вважаються лише такі їх дії, які призвели до виникнення майнових збитків у страхувальника, у результаті яких вони отримали матеріальні вигоди самі або сприяли у цьому третім особам.

Особливо важливим цей вид страхування став для банків. Загальними умовами цього страхування передбачено захист активів банку, яким загрожують ризики злочинів. Це страхування, крім інших ризиків, захищає банк від втрат, завданих унаслідок недобросовісного або зловмисного вчинку працівника банку.

Страхування кредиту довіри займає особливе місце в системі банківського страхування в закордонній практиці.

Таке страхування вважається першочерговим у комплексній системі страхового обслуговування банків, відомій як Bankers Blanket Bonds (ВВВ). Загальними умовами цього страхування передбачено захист активів банку, яким загрожують ризики злочинів. Цей поліс, крім інших ризиків, захищає банк від втрат, завданих унаслідок недобросовісного або зловмисного вчинку працівника банку. Так, зокрема, найновішим і найпопулярнішим варіантом такого страхування є поліс NMA 2626, який називається Worldwide Bankers Polisy (WBP).

Він забезпечує покриття втрат, які можуть виникнути у випадках:

— недобросовісності працівника;

— перевезення коштів;

— втрати коштів за місцем зберігання;

— фальшування чеків;

— фальшування цінних паперів;

— фальшування грошей;

— втрати обладнання офісів банків.

Отже, щоб отримати страхове відшкодування, застрахованому банку, передусім, необхідно вказати на особу працівника або групу осіб, винних у завданій шкоді. Після цього треба вказати обсяг завданого збитку або неналежно отриманого працівником прибутку та довести існування причинно-наслідкового зв'язку між наслідком (збитками) та причиною (зловмисними діями працівника).

Особливим різновидом страхування кредиту довіри стало страхування від комп'ютерних зловживань. Воно захищає власників комп'ютерних систем від збитків, котрі завдаються їм у процесі застосування електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп'ютерну мережу з метою навмисного пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків із наступним зняттям та перерахуванням із них коштів з метою подальшого їх привласнення. Від негативних наслідків таких випадків захищає стандартний поліс LSW 238, який максимально враховує особливості визначення збитків, завданих через комп'ютерне обслуговування (зокрема, складність при встановленні місця виникнення збитку). Цей поліс містить одинадцять положень, які забезпечують досить широкий обсяг страхового захисту. У зв'язку з розвитком надання фінансових послуг за посередництвом Інтернету страховики висловлюють побоювання щодо подальшого зростання злочинності з використанням комп'ютерної техніки.

У практиці відсутність у банку поліса комплексного страхового захисту може розглядатися як суттєва перешкода при вирішенні питання про надання йому деяких видів іноземних кредитів.

До цієї ж системи банківського страхування можна також віднести страхування емітентів пластикових карток, яким постійно загрожує ризик їх фальшування.

Цей вид страхування може знайти застосування і на сучасному фондовому ринку, де об'єктом страхування виступає інфраструктура фондового ринку, якій загрожують так звані інфраструктурні ризики, які можуть бути охоплені страхуванням, а саме:

— помилки та некоректні дії персоналу;

— нелояльність персоналу депозитарій, реєстратора, зберігача, торговця цінними паперами, біржі та учасників організаційно сформованого позабіржового ринку;

— електронно-комп'ютерні зловживання;

— втрата цінних паперів;

— здійснення перерахунків коштів на підставі фальшивих доручень.

Величина страхової відповідальності щодо страхування кредиту довіри встановлюється на підставі взаємної домовленості між страховиком і страхувальником. У портфелях страховиків, які займаються страхуванням депозитів та кредитів, ці договори посідають одне із провідних місць.

Лекція № 15 Сутність перестрахування та його розвиток в Україні

У науковій і навчальній літературі подано різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш вдалими можна вважати ознаки перестрахування, подані К. Пфайффером:

1. Перестрахування в істинному сенсі — це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.

2. Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу.

3. Укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин — у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням.

Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестраховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про перестрахування. Можна сказати, що відносини з перестрахування — це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних, або оригінальних ризиків.

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, які включають:

— страхові платежі;

— виплату страхового відшкодування;

— перестрахування;

— розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

— отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати.

Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, іменується перестрахувальником (цедентом). Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику, або перестрахувальної цесїі.

Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату (страхову премію) страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між страхувальником і страховиком.

При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміїцення (передачі) ризику дозволяє страхувальнику отримати у законному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму в разі настання (реалізації) страхового ризику.

Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, зветься перестраховиком (цесіонарієм). Це другий рівень розміщення (передачі) страхового ризику, його називають перестраховою цесією. При перестрахуванні відбуваються економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм (страховиком, який бере частину страхового ризику від страховика).

Цесіонарій може, своєю чергою, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію). Процес розміщення (передачі) ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладання страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли: законодавством країни, в який зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю; перестраховик-нерезидент повинен мати безпосередній досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування; перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство України, до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

Переданий перестрахувальний інтерес має назву аліменти, а отриманий — контролімента.

Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.

Комісія в перестрахуванні — це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховикові — цесіонеру, цедент передає йому й відповідну частину премії та виступає перед цесіонером немовби посередником, який дає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.

Комісія може бути оригінальною, перестрахувальною та брокерською.

Оригінальна комісія — це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (всього або частини) у перестрахування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику є найважливішою функцією перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20 % від премії.

Перестраху вальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10—15 % від загального розміру премії.

Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. Така комісія становить від 1,5 до 15 % нетто-премії.

Тантьема (іноді її називають додатковою комісією) — комісійна винагорода цедента з прибутку, яку иерестраховик щорічно виплачує цеденту за передані ризики у перестрахування.

У професійних перестрахувальників витрати значно нижчі, ніж у страховиків, відповідно, рентабельність їх діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик-цедент обумовлює тантьему в договорі перестрахування.

Під час укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами за участю страхових брокерів Ллойда страховики (цеденти, перестрахувальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) зобов'язані в установленому порядку та в межах встановленої звітності повідомляти уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та подавати пояснення щодо звітних даних про укладені договори перестрахування.

З розвитком та становленням страхового ринку України розвивається і ринок перестрахування.

Страховики України постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються вдвічі менше, ніж за кордоном. Для України питання перестрахування ризиків у провідних перестраховиків світу є особливо актуальним та необхідним з таких причин:

— незначний розмір страхових резервів вітчизняного страхового ринку (за цими показниками страховий ринок України у 20 разів менший за страховий ринок Польщі);

— дія деяких договорів страхування поширюється на території інших держав, тому вітчизняні страховики вважають за доцільне їх перестрахування в таких країнах, з додатковим зобов'язанням перестраховика виступити в ролі аварійного комісара або сюрвеєра у разі, якщо страхові випадки трапилися на території цієї держави;

— згідно з вимогами норм міжнародного права, передбачена обов'язковість укладання договорів страхування суб'єктами підприємницької діяльності цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів ("Зелена картка"), авіаційних, морських та інших ризиків;

— невизнання українських полісів іноземними суб'єктами підприємницької діяльності та їх вимоги щодо перестрахування у визнаних перестра-ховиків.

Отже, перестрахування ризиків в іноземних перестраховиків — це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормалізації діяльності вітчизняного страховика, яка сприяє розширенню його страхової діяльності.

При передачі частини ризику в перестрахування між страховиком та перестраховиком підписується документ "ковернот", в якому зазначають, крім усіх умов перестрахування, суму відповідальності (страхову суму) та суму перестрахувального платежу.

Методи перестрахування

Перестрахування, як уже доведено, має на меті забезпечити страхування ризиків, що хочуть застрахувати страхувальники, але масштаби страхового відшкодування перевищують економічні можливості окремих страховиків і вони вимушені передавати частину ризиків (отже, і відповідні частини страхових премій) іншим страховикам. Це досить складний механізм керування страховими ризиками, перестрахування передбачає передачу ризиків від одного страховика до іншого за допомогою різних методів.

Передавання ризиків у перестрахуванні відбувається постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.

За методами передавання ризиків у перестрахування та за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяють на такі види :

Упродовж кількох століть застосовували тільки факультативне перестрахування окремих ризиків. Проте з розвитком перестрахування взагалі (починаючи з XIX ст.) важливого значення набуло договірне, або облігаторне страхування

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Договір факультативного перестрахування — це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає у можливості індивідуальної оцінки ризику.

Методи передачі ризику в перестрахуванні
Факультативний	Облігаторний (договірний)	Фа культативно-облігаторний (змішаний)
Кожний ризик розглядається окремо і може перестраховуватись повністю або частково Цесіонарій може прийняти, відмовитись або змінити умови пропозиції цедента Цесіонарій і цедент вільні у своєму виборі умов та розмірів передачі (прийняття) ризику в перестрахування	Обов'язкова передача цедентом певної частки всіх ризиків, прийнятих на страхування цесіонарію, коли їх страхова сума перевищує обумовлений розмір власної участі цедента Цесіонарій зобов'язаний прийняти у перестрахування частки всіх ризиків страховика Цесіонарій може внести певні обмеження своєї відповідальності за ризиками, що перестраховуються	Цедент мас право визначити, які ризики й у яких розмірах можуть бути передані в перестрахування Цесіонарій зобов'язаний прийняти цедирувані частки ризиків на умовах, що поставив цедент

Лекція № 16 Співстрахування та механізм його застосування

Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об'єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками. За таких обставин два або більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного і того ж ризику, видаючи спільні та окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. У такому випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частках і страхову премію, і відповідальність щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки. Співстрахування сприяє зменшенню ризику конкретного страховика, вирівнюванню страхових сум і тим самим — досягненню більшої стабільності кожного страховика (виконується умова центральної теореми теорії вірогідності).

З юридичного погляду співстрахування та страхування різні, однак за економічною суттю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках, координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Разом із тим, співстрахування є не зовсім зручною формою, особливо в тих випадках, коли страхова сума є дуже великою через те, що укладання угоди з багатьма страховиками є з технічного боку досить трудомістким процесом.

В окремих випадках страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику. Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємною згодою приймають чи передають на страхування великі ризики. Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об'єднань). Пул базується на концеції взаємності, суть якої полягає у тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу відповідно до розміру премії, що її передано до пулу.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестрахувальні пули. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул па основі квоти або ексцедента. Перестрахувальиий пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Перші страхові пули вже з'явилися в Україні.

Створення пулів доречне при страхуванні ризиків з катастрофічпою потеп-ційною відповідальністю (як страхування авіаційних ризиків, атомних електростанцій), для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни, при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій (страхування нафторизиків) або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків (коштовностей), а також при міжнародному розподілі ризиків.

Шляхом створення пулу вирішують такі завдання:

— з'являються умови для страхування ризиків, раніше невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко, або які трапляються рідко, а також катастрофічних ризиків;

— за рахунок об'єднання фінансових ресурсів окремих страховиків збільшується місткість пулу, у страховиків збільшуються можливості приймати на страхування значні ризики;

— підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиком своїх обов'язків з відшкодування збитків.

Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування. Пул, створений на базі співстрахування, відрізняється від перестрахового пулу тим, що в полісі страхування зазначають перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певних ризиків, і їхню частку в страховій сумі. Якщо в таких пулах беруть участь і професійні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена та підтверджена прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі. Пули перестрахування здійснюють перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу перестрахування визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, визначається у вигляді фіксованого відсотка.

Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення, або в абсолютних частках, а в окремих випадках і в фіксованих сумах. Учасники беруть участь у всіх ризиках, внесених до пулу як ним самим, так й іншими його учасниками. Це дозволяє кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, взятих на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.

Для забезпечення нормального функціонування пулу всі його члени дотримуються прийнятих правил та обмежень, використовують ті самі умови та ставки премій. Міжнародна практика виробила безперечні принципи (умови) організації пулу, які включаються в угоду про страховий пул. Основними з них є: форма об'єднання страховиків у пул (обов'язкова чи добровільна, з укладанням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу); вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками (часткова, солідарна, субсидиарна); форма прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ризиком (співстрахування чи перестрахування); ліміт відповідальності пулу; умови здійснення єдиної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу; проведення страхування на під таві загальних правил та тарифів; здійснення спільної політики інвестуванні стогових резервів. На принципи організації пулів можуть впливати також особливості національної економіки та національного страхового ринку, специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул, правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення та ін.

Важливою умовою організації страхового пулу є визначення ліміту його відповідальності (максимального обсягу зобов'язань за договором страхування, укладеним від імені пулу) як сукупності максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. Максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком обмежується 10 % статутного фонду та сформованих страхових резервів страховика.

Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на вирішення питання про перестрахування відповідальності, що перевищує зазначену місткість. У зв'язку з цим можуть створюватись такі перестрахувальні пули:

— пул ринку (або ринковий пул) — об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних або катастрофічних ризиків (наприклад, атомних ризиків);

— урядовий перестрахувальний пул — створюється з метою запобігання передання ризиків іноземним перестраховикам у формі центральних перестрахувальних компаній або пулів, у які всі страхові компанії повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину;

— андерайтерські пули — об'єднання невеликих компаній, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати новий вид страхування, не маючи достатньої місткості, з компаніями, що мають більший досвід.

В Україні з переходом до ринкової економіки відбувається створення перестрахувальних та страхувальних пулів. Нині вже існують Національний ядерний страховий пул, пул зі страхування морських ризиків, Моторне (транспортне) страхове бюро для страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, иерестрахувальна дирекція HACK "Оранта" та перестрахувальні компанії інших страховиків.