13. Філіація: поняття, зміст. Натуралізація: поняття, зміст.

1) Філіація - набуття громадянства у зв'язку з народженням. Основна і найбільш поширена форма набуття громадянства, являє собою надання державою свого громадянства індивіду при його народженні незалежно від його волевиявлення та не потребує вчинення будь-яких дій, що свідчать про його бажання набути громадянство даної держави. Філіація ґрунтується на принципах «права крові»(особа, яка народжена від громадян певної держави набуває її громадянства незалежно від місця народження), або «права ґрунту».(особа, яка народилась на території відповідної держави набуває її громадянства незалежно від громадянства своїх батьків)

2) Натуралізація(прийняття до громадянства)– надання органами державної влади за наявності певних умов громадянства особам, які подали про це клопотання. Натуралізація може бути індивідуальною та внаслідок правонаступництва держави. Індивідуальна натуралізація в свою чергу поділяється на 1) натуралізація, заснована на особистому виборі 2)натуралізація в результаті закону, яка є юридичним наслідком укладення шлюбу іноземця з громадянином даної держави, встановлення опіки, усиновлення, тощо.

1. Способи припинення громадянства. Денаціоналізація і денатуралізація: поняття, зміст.

Однією з форм припинення громадянства також є його позбавлення. Позбавлення громадянства, набутого в порядку філіації, має назву денаціоналізації, а позбавлення натуралізованого громадянства – денатуралізація. Денатуралізація є досить звичайною процедурою: вона нерідко пов¢язана з протиправними діями, зокрема, з набуттям особою громадянства з порушенням закону. Відносно ординарний характер денатуралізації зумовлений тим, що в зарубіжній політико-правовій теорії поширена концепція , за якою юридичний зв¢язок між державою та натуралізованою особою вужчий за обсягом встановлених прав та обов¢язків і менш стійкий, ніж зв¢язок між державою та її природженим громадянином.

У доктрині міжнародного права прийнято виокремлювати декілька способів припинення громадянства, зокрема: 1) вихід чи відмова особи від громадянства; 2) втрата громадянства; 3) припинення громадянства на підставі міжнародного договору; 4) припинення громадянства внаслідок припинення існування держави як суб'єкта міжнародного права. Дві останні форми припинення громадянства трапляються нині досить рідко.

Вихід з громадянства (експатріація) - це припинення громадянства за бажанням особи. Таке право гарантоване нормами міжнародного права, однак потрібно враховувати, що воно не повинно дозволятися у випадках, коли призведе до безгромадянства особи. Держави можуть передбачати у національному законодавстві певні умови, за виконання яких таке прохання буде задоволено. Європейська конвенція про громадянство 1997 р. передбачає, що надання дозволу на вихід з громадянства національне законодавство може пов'язувати з постійним проживанням особи за межами держави.

Втрата громадянства (денатуралізація) - це припинення громадянства за ініціативою держави. У сучасний період позбавлення громадянства розглядають як небажане явище. У ст. 15 Загальної декларації прав людини міститься заборона безпідставного позбавлення особи її громадянства. Те саме положення міститься і в інших міжнародних документах. Підстави втрати громадянства визначаються національним законодавством. Проте норми міжнародного права встановлюють вичерпний перелік таких випадків. Відповідно до ст. 7 Європейської конвенції про громадянство 1997 p., позбавлення громадянства за законом або за ініціативою держави можливе лише у випадках: а) добровільного набуття іншого громадянства; Ь) набуття громадянства внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника; с) добровільної служби в іноземному військовому формуванні; d) поведінки, яка серйозно зашкоджує життєво важливим інтересам держави; е) відсутності справжнього зв'язку між державою та її громадянином, який постійно проживає за кордоном; f) якщо під час неповноліття дитини встановлено, що визначені у внутрішньодержавному праві умови, які дозволили їй набути "ex lege" громадянства держави, більше не виконуються; g) усиновлення дитини, якщо дитина набуває іноземного громадянства або має іноземне громадянство одного чи обох усиновителів.

Іноді такий вид припинення громадянства поділяють на позбавлення громадянства та втрату на підставі закону. Чинні міжнародні договори не встановлюють чітких критеріїв розмежування двох видів припинення громадянства. У доктрині міжнародного права прийнято вважати, що позбавлення завжди є наслідком вчинення певних дій, які є небажаними чи взагалі забороненими. До перших можна віднести набуття громадянства іноземної держави, до других - вступ на добровільну службу в іноземне військове формування. Припинення громадянства на підставі закону має місце тоді, коли настає ситуація, передбачена у такому документі. Іноді національне законодавство передбачає втрату громадянства жінкою, яка виходить заміж за іноземця, чи, до прикладу, втрату громадянства неповнолітньою особою у зв'язку із зміною громадянства батьків або її усиновленням іноземцями.

Рішення про втрату громадянства приймає компетентний орган, залежно від національного законодавства таким може бути глава держави, парламент чи суд.

Варто зазначити, що ст. 9 Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 р. встановлює заборону позбавляти громадянства будь-яку особу або групу осіб за їх расовою, етнічною, релігійною або політичною приналежністю.

Припинення громадянства на підставі міжнародного договору має місце тоді, коли настає ситуація, передбачена у такому документі. Міжнародні договори, як правило, передбачають втрату громадянства у зв'язку зі зміною території. Така втрата громадянства залежно від ситуації може відбуватися як у добровільному (оптація), так і в примусовому (трансферт) порядку

Припинення громадянства внаслідок припинення існування держави як суб'єкта міжнародного права настає за розпаду держав. Такий розпад не оформляється спеціальною угодою або ж ця угода не регулює питання громадянства. Як приклад, можна назвати розпад СРСР, унаслідок якого ще донині трапляються випадки, коли особи, які мали громадянство цього суб'єкта, не набули громадянства новостворених держав і впродовж усього періоду, починаючи 1991 р., є апатридами.