3. Проблеми соціальної мобільності. Поняття соціальних змін.

Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом. Засновник теорії соціальної мобільності П. Сорокін виділяє два типи соціальної мобільності - горизонтальну та вертикальну

Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що лежать на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соціаль­ної верстви, соціального статусу на більш високий, або більш низький рівень.

Таким чином, теорія соціальної стратифікації забезпечує всебічний аналіз соціальної структури, всіх її елементів, починаючи з індивіда й закінчуючи великими соціальними групами.

Маргінал – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соціально-культурного середовища. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи імігрант, що шукає в іншій країні кращої долі). Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки називають маргінальними. В Україні поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргиналізації відбиваються в тенденціях утворення середнього класу.

За останніми даними, в Україні середній клас ще не сфор­мований, малочисельний, охоплює близько 20 % населення, Однак дехто з учених твердить, що середні верстви населення уже «становлять хребет українського суспільства». Реально ж середній клас в Україні тільки формується, а тому й соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі станов­лення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не мож­на вважати досить стабільним.

Поняття "соціальний статус" вперше почало використовуватись у стародавньому Римі. Термін "статус" походить від латинського і означає "становище".

Соціальний статус визначає становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів і груп, яке визначається за соціальне значущими для даної соціальної системи критеріями (економічними, політичними, соціально-правовими, професійними тощо).

Поняття соціальний статус може розглядатися у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні статус означає місце особи у певній соціальній групі (сім'ї, студентському чи трудовому колективі тощо), у широкому розумінні означає позицію соціального суб'єкта у суспільстві.

Соціальні статуси поділяються на природжені, приписувані та набуті. До природжених статусів відносяться стать, раса, а також: статус доньки чи сина. Набутими є статуси, котрі індивід може отримувати в результаті входження їх до тієї чи іншої соціальної групи або спільності. Наприклад, статус одруженого., батька чи матері, робітника, студента та ін. Приписувані статуси залежать від соціальних умов, у яких людина народжується та живе. Наприклад, діти дворян від моменту народження відносяться до дворян. Крім цих основних видів статусів виділяють ще й змішані статуси, які є одночасно і набутими і приписуваними. Наприклад, звання олімпійського чемпіона, яке набув спортсмен за перемогу у спортивних змаганнях залишається з ним довічно.

За функціональними особливостями статуси поділяють на:

• політичні (громадянин, депутат, президент);

• економічні (власник, робітник, службовець);

• демографічні (чоловік, жінка, дитина);

• сімейні (дружина, син, бабуся);

• науково-освітні (вчений, професор, викладач, студент)

• професійні (лікар, вчитель, будівельник

• релігійні (православний, мусульманин) та ін.

Кожний індивід має набір статусів. Головним є статус, який визначає стиль життя людини, коло спілкування, манеру одягатися тощо.

Будь-який статус складається із ролей. Ролі - із сукупності прав і обов'язків, які традиційно суспільство закріплює за статусом. Права і обов'язки визначаються соціальними нормами.

Соціальні норми — це міра допустимої поведінки особи, групи, організації в даному суспільстві.

Л ІТЕРАТУРА

	Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях, навчальний посібник – КНЕУ, 2002
	Волович В.І., Андрущенко В.П. Соціологія: короткий енциклопедичний словник –К, 1999.
	Дембіцька Н. А. Навчальна програма дисципліни “Соціологія” (для мо- лодших спеціалістів). — К.: МАУП, 2006. — 15 с.
	Дюргейм Э. Социология и социальные науки // Философская и социологическая мысль. — 1992. — №5.
	Заславская Т. И. Роль социологии в ускорении развития советского общества // Социологические исследования. — 1987. — №2.
	Комаров М. С. Размышления о предмете социологии // Социологические исследования. — 1990. — №11.
	Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К. 6 Каравела, 2005. – 312с.
	Осипова Н.П. Соціологія. Навчальний посібник – Юрінком, 2003.
	Сірий Є.В. Соціологія – К., 2004.
	Смелзер Нейл. Социология: Пер. с англ. — М., 1994.
	Социологический справочник. — К., 1990.
	Социологический словарь. — Минск, 1991.
	Соціологія: Курс лекцій / За ред. В. М. Пічі. — К., 1996.
	Соціологія: Навчально-методичний посібник. Гук Л.П., Котурбаш . – Київ «Аграрна освіта», 2010.
	Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька та ін. — К.: КНЕУ, 1999. — 124 с.
	Соціологія. Навчально-методичний посібник / Укладач Шинкаренко І.В. – Красноармійськ: Красноармійський індустріальний інститут Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет», 2010 – 31с.