Основними формами профілактичної діяльності органів внутрішніх справ є:

1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;

2) профілактичний облік осіб, схильних до правопорушень, та індивідуальні бесіди з ними;

3) вжиття примусових заходів до осіб, які скоїли різні правопорушення (застосування штрафу, адмінарешту, конфіскації, позбавлення певних прав, направлення на примусове лікування, встановлення адміністративного нагляду і, нарешті, притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину);

4) проведення різноманітних операцій, рейдів з метою затримання правопорушників, виявлення криміногенних факторів та їх усунення;

5) розробка комплексних планів попередження злочинів на території обслуговування;

6) інформування державних органів про стан злочинності, її тенденції та детермінанти;

7) координація діяльності і надання методичної допомоги громадським формуванням у попередженні злочинів та інших правопорушень;

8) здійснення правової пропаганди серед населення.

Треба також зазначити, що ця діяльність складається з кількох етапів:

- розробки і здійснення загальних напрямів попередження злочинів;

- конкретизації загальних планів, “заземлення” їх до рівня підприємств, установ, організацій і місця проживання громадян;

- організації індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік;

- припинення злочинів з боку осіб, про злочинні наміри яких відомо працівникам міліції;

- розкриття злочинів і розшуку винних з метою недопущення скоєння ними нових злочинів;

- профілактичної роботи з раніше засудженими, з тим щоб запобігти рецидиву.

Викладені вище положення є засадничими для запобігання будь-яким злочинам. Знання основних напрямків, форм і методів профілактичної діяльності дасть змогу правильно організувати боротьбу з різними видами злочинності, кожен з яких, безперечно, має свою специфіку.

Іv. Організація кримінологічних досліджень

Кримінологічне дослідження – це процес отримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця для розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати за наступними критеріями:

- цільова спрямованість;

- обсяг вихідної інформації;

- пізнавальний інструментарій;

- принцип визначення об'єкта;

- масштаб;

- види злочинів.

По цільовій спрямованості – кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні – на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.

По обсягу вихідної інформації – дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові – це вивчення певної частини генеральної сукупності.

По пізнавальному інструментарію – розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому – використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).

По принципу визначення об'єкта вивчення – дослідження діляться на територіальні і галузеві.

По масштабам – республіканські, регіональні, місцеві.

Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання: Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація – кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:

1) офіційна інформація; 2) неофіційна інформація.

І. Офіційна інформація – це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами.

Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:

а) нормативно-правову;

б) звітну;

в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);

г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);

д) довідкову (протоколи і т.п.);

е) методичну (огляди, методичні рекомендації);

ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)

II. Неофіційна інформація – це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.

Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.

Методика кримінологічного дослідження – це система методів, що застосовуються для – зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи: 1) документальний метод; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент.

Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ.

Опитування поділяється на два види: 1) інтерв'ю; 2) анкетування громадян.

Метод анкетування – полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети. Другий метод опитування – це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.

Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.

Експеримент – як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

Це були методи збирання кримінологічної інформації.

Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації – це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.

Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.

Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.

Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:

1) розробка програми і плану дослідження;

2) підготовка необхідних засобів;

3) збирання інформації;

4) обробка одержаної інформації;

5) інтерпретація одержаної інформації;

6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.

Програма кримінологічного дослідження – це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.

Висновки. З розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що заходи кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам надається пріоритетне значення.

Сьогодні запобігання злочинів розуміється як предметно існуюча система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які на підставі застосування досягнень науки намагаються забезпечити виконання діючих законів.

Запобіжна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології. Крім категорії “попередження злочинів”, що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також “профілактика”, “запобігання”, “припинення”, “боротьба”, “війна зі злочинністю”, “контроль над злочинністю” тощо.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Напрямки кримінологічної науки у запобіганні злочинам.

2. Назвіть проблемні завдання, що стоять перед кримінологією щодо запобігання злочинності.

3. Визначте поняття: план, планування.

4. На яких принципах ґрунтується кримінологічне планування.

5. Визначте систему суб’єктів запобігання злочинам.

6. В чому полягає організація кримінологічних досліджень із запобігання злочинам.

7. Назвіть основні форми профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

8. Надайте визначення прогнозу та назвіть види прогнозу.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України

2. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: НОРМА, 2001. – 496 с.

3. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии : монографія / И.Н. Даньшин. – Х. : Прапор, 2005. – 224 с.

4. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия / И.Н. Даньшин. – К., 1988. – 87 с.

5. Денисова Т.А. О криминологии и не только… // Ежегодник украинского права: сб. науч. тр. / отв. за вып. А.В. Петришин. – Х.: Право, 2013. - № 5. – С. 612-619.

6. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.

7. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.

8. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2008. – Кн. 3 : Практична кримінологія. – 320 с.

9. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид лит., 1986. – 192 с.

10. Закалюк А. Про запровадження в Україні кримінологічної експертизи // Право України. – 1999. - № 7. – С. 100.

11. Зелінський А.Ф. Методика кримінологічних досліджень. – Харків, 1992.

12. Кримінологія. Загальна частина :Навчальний посібник. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2015. – 658 с. (38,2 д.а.) (авт. кол. : Денисов С.Ф., Кулик С.Г., Шеремет О.С.).

13. Кримінологія. Особлива частина : Навчальний посібник. - Запоріжжя, КПУ, 2012. – 692с.

14. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, профессора А.И. Долговой. – М., 2014.

15. Шакун В. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація // Право України. – 1997. - № 7. – С. 49-53.

1 Див.: Блувштейн Ю.Д. Предупреждение преступлений. – Минск, 1980. - С. 34.

2 Див.: Миньковський Г.М. Теоретические основы предупреждения преступности. – М., 1977.

3 Див.: Миллер А.Й. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). – К., 1985. – С.126.