2. Методи оцінки креативності

Для того, щоб досить точно виокремити креативність як категорію для дослідження у психології виникла потреба розробки методів, що будуть діагностувати саме рівень розвитку креативності, як явища.

Теоретичні підходи, що визначали поняття креативності суто через інтелект використовують для її оцінки саме ті методи, що пов’язані з оцінкоюінтелекту.

Психометричний підхід є першим у рамках психології, за допомогою якого проводили діагностику саме креативності як окремого утворення. Він розглядає креативність у взаємозв’язку з побічними факторами, зокрема з дивергентним мисленням, тому і методики направлені на оцінку розвиненості цих характеристик. Дж. Гілфорд на першоджерелах дослідження виокремлює його і пропонує Divergent Productive tests, який складається з чотирнадцять субтестів (десять на вербальну і чотири на невербальну креативність) та розрахований на дорослих та учнів старшої школи. Проте стандартизація проводилася на невеликих вибірках, а валідність коливається від субтесту до субтесту і не є задовільною [9].

До цього ж підходу відноситься Torrance Tests of Creative Thinking (TTCT), що був розроблений Е. Торренсом у 1966 році і вдосконалювався автором до 1984 року. У кінцевий варіант увійшло дванадцять субтестів (сім на вербальну, три на невербальну та два на словесно-звукову креативність). Цей метод розрахований для оцінки креативності у дітей від п’яти років і старше. На думку експертів він є адаптацією роботи Дж. Гілфорда, але показники надійності та валідності у Торренса дещо вищі [9].

Жорсткої критики зазнають ці методики з боку М. Воллаха і М. Когана через обмеження піддослідних у часі. На їх думку, креативний процес вимагає часу та невимушеної атмосфери.

Окремої уваги потребує тест С. Медніка The associative basis of the creative process (RAT), що ґрунтується на власній концепції креативності. Він наголошує, що у креативності є як дивергентна, так і конвергентна складова, і чим більш віддалені один від одного елементи проблеми, тим більш креативний спосіб вирішення необхідний [11].

Загалом ці методики належать до методу тестування, але не є досить достовірними, проте вони мають величезне значення як інструменти для дослідження даного поняття креативності і виведення його у наукову емпіричну площину. Вони зазнавали також критики з тих причин, що тестування не демонструє усього спектру можливостей піддослідного, а ставить його у жорсткі рамки вимог завдання. Для повного розуміння можливостей необхідно здійснювати повний аналіз особистості та її діяльності.

Експериментальний метод проблемної ситуації довгий час був єдиною альтернативою психометричному підходу. Він полягає у тому, що перед піддослідним стоїть задача, яка будується за принципом невідповідності між тим, що повинно бути і є. Це стимулює розумову діяльність піддослідного і викликає внутрішні мотиваційні стимули. Але через це неможливо виокремити провідний мотив цієї діяльності, що робить метод проблемної ситуації не більш надійним аніж метод тестування. Це є основною перепоною задля визнання цього методу достовірним, адже розглядаючи креативність як інтегративну характеристику ми не маємо змоги реєструвати мотиваційну сферу особистості, що є важливим у даному підході.

Д. Б. Богоявленська розробила методика «креативного поля». Головними принципами цієї методики є сукупність наступних факторів:

1. Відсутність зовнішньої і внутрішньої оціночної стимуляції;

2. Відсутність стелі діяльності;

3. Відсутність обмежень у часі.

Методика визнається досить надійною (значно більш надійний аніж методи тестування і проблемної ситуації), проте він є досить працемістким та складним в інтерпретації через значну кількість показників, що фіксує експериментатор.

Наразі розвивається підхід до оцінки креативності через аналіз продуктів діяльності, зокрема контент-аналіз, проте цей метод є не достатньо поширений [15].

Варто зауважити, що креативність варто розглядати не в окремих її проявах, як це здійснюється у тестуванні чи лабораторному експерименті, а комплексно та у реальних її проявах. Тому для її дослідження необхідно використовувати метод «екологічного» експерименту, що знімає обмеження пов’язані з поставленими завданнями, як у тестуванні, та дозволяє робити найбільш точні висновки щодо цього поняття.

Отже, перші кроки у межах розробки методів для оцінки креативності були зроблені Дж. Гілфордом, що згодом утворило групу методик психометричного підходу. Вони були спрямовані на оцінку креативності шляхом тестування, проте зазнали значної критики. З розвитком поглядів на проблему креативності та кризу тестування виникає метод експерименту, що знімає певні обмеження, що пов’язані з попереднім методом, але не усуває їх загалом, оскільки є лабораторним. Найбільш сучасними методами є метод «екологічного» експерименту та аналізу продуктів діяльності, що притримується погляду на креативність як інтегративну характеристику. Вони наразі ще не є досить розробленими, проте, на нашу думку, саме ці методи є найбільш перспективними у галузі дослідження креативності.

Висновки до Розділу ІІ:

У гештальт-психології та психоаналізі не виокремлювали креативність як окреме утворення, тому і не висували жорстких вимог до її оцінювання.

У підході до визначення креативності через виокремлення незалежних факторів виділяють такі критерії оцінки як група факторів дивергентного мислення (Дж. Гілфорд, М.О. Холодна).

До креативності, як особистісної риси висувались такі критерії оцінки як рівень психотизму (Г. Айзенк), тощо

Представники теорії домінуючих тенденцій схилялися до думки, що критерієм оцінки є стимули, що формують спрямовуючі тенденції, а концепція «розуміння» у якості критерія розуміла факт несподіваності. Вони підходили до проблеми креативності через розуміння її як інтегративної характеристики особистості.

Для дослідження креативності використовуються методи тестування, експерименту та аналізу продуктів діяльності. Найбільш ефективними є методи групи аналізу продуктів діяльності (контент-аналіз тощо) та «екологічного» експерименту.