2.2. Корекційно-розвивальна робота з дітьми з "особливими потребами"
Корекційно-розвивальне навчання - формування способу продуктивної діяльності як умова інтеграції та адаптації в сучасному суспільстві на основі оволодіння базовими знаннями, досягнення рівня функціональної грамотності, оволодіння допрофесійними вміннями, навичками, корекції затримки психічного розвитку, формування між предметних зв’язків на основі інтеграції різних галузей знань як способів пізнавальної діяльності [23, с.4].
Корекційно-розвивальна робота спрямована на:
– розвиток зорового чи слухового сприймання, мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового, соціально-побутового орієнтування;
– розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку учнів шляхом взаємодії з навколишнім середовищем на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема, комунікативної діяльності і творчості;
– формування компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей з особливими освітніми потребами до навчання в основній школі;
– створення передумов для соціальної реабілітації та інтеграції, розвиток самостійності та життєво важливих компетенцій, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (із Постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004р. № 848 «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.
Особливості навчально-виховного та колекційного процесу дітей з особливими потребами визначаються їхніми потенційними можливостями і збереженими функціями [23, с. 3-4].
В рамках концепції спеціального навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку корекційно-педагогічна робота займає центральне положення в єдиному педагогічному процесі.
По-друге, корекційна діяльність являється складовою частиною загальної освіти, в той же час має свій специфічний напрямок при здійсненні навчально-виховного процесу.
По-третє, за об'ємом і значенням корекційно-педагогічного процесу в системі спеціальної освіти йому відводиться значне місце.
Основні напрямки корекційно-педагогічного процесу:
– корекційний вплив на дитину факторами середовища («терапія середовищем»);
– корекційний напрямок навчального процесу;
– спеціальний підбір культурно-масових засобів;
– психогігієна сімейного виховання;
– корекція окремих сторін психічної діяльності;
– розвиток процесів мислення;
– розвиток різних видів мислення;
– корекція порушень емоційно-вольової сфери;
– розвиток мовлення;
– розвиток уявлень про навколишній світ;
– збагачення словникового запасу;
– корекція індивідуальних прогалин в знаннях;
– відновлення позитивних якостей, які одержали незначну девіацію;
– накопичення навичок моральної поведінки.
В основі спеціальних методів і прийомів корекційно-педагогічної діяльності лежать загальнопедагогічні підходи, які направлені на розвиток збереження або відновлення порушених функцій організму, знань чи умінь дитини. Це методи вправ, методи переконань, методи прикладу, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей з відхиленнями в розвитку та поведінці [23, с.7-8].
В практиці психокорекційної роботи традиційно виділяють три основні моделі корекції: загальна, типова, індивідуальна.
Загальна модель корекції – це система оптимального вікового розвитку особистості в цілому. Вона включає в себе охоронно-стимулюючий режим для дитини, відповідний розподіл навантажень з врахуванням психічного стану, організацію життєдіяльності дитини в школі, в сім’ї та інших групах.
Типова модель корекції основана на організації конкретних психокорекційних впливів з використанням різних методів: ігротерапії, сімейної терапії, психорегулюючих тренувань.
Індивідуальна модель корекції орієнтована на корекцію різних порушень в дитини чи підлітка з врахуванням його індивідуально-типологічних, психологічних особливостей. Це досягається в процесі створення індивідуальних психокорекційних програм, спрямованих на корекцію наявних недоліків з врахуванням індивідуальних факторів.
Загальна модель психокорекції орієнтована на профілактичну роботу з дитиною, типова модель – на оптимізацію, стимулювання психічного розвитку, а індивідуальна модель – на корекцію недоліків в розвитку дитини з врахуванням індивідуально-психологічних особливостей [20, с.4-5].
Принципи побудови корекційних програм визначають стратегію, тактику їхньої розробки, тобто визначають цілі, задачі корекції, методи і засоби психологічного впливу.
Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на принципи:
- системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;
- єдності діагностики і корекції;
- пріоритетності корекції причинного типу;
- діяльнісний принцип корекції;
- урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;
- комплексності методів психологічного впливу;
- активного залучення соціального оточення до участі в корекційній програмі;
- опори на різні рівні організації психічних процесів; програмованого навчання;
- зростання складності;
- урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;
- урахування емоційного забарвлення матеріалу [27, с.7].
Корекційна робота може бути реалізована як в груповій формі так і через індивідуальні заняття. Підбір вправ залежить від індивідуальних особливостей дитини.
Розглянемо вправи для розвитку пізнавальної діяльності учнів із затримкою психічного розвитку.
У дітей із ЗПР особливо страждає довільна увага, коли потрібна цілеспрямована діяльність. Ці діти швидко відволікаються, увага у них нестійка. Знижена і здатність до її розподілу між різними видами діяльності. Вони не можуть робити одночасно дві справи. Звужений обсяг уваги переключається з одного виду діяльності на інший.
Наприклад, вправа «Назви число»
Гравці стоять у колі. Ведучий кидає комусь м’ячик невеликого розміру і називає будь-яке число від 1 до 19. Той кому кинули м’ячик, має миттєво відгукнутися, назвавши число на одиницю більше, і знову кинути комусь м’ячик, назвавши при цьому нове число. Заборонено називати число, що йде за тим.
Вправа «Буває – не буває». Слід назвати якусь ситуацію й кидати дитині м’яча. Дитина має зловити м’яч, якщо названа ситуація реальна, а якщо ні, то треба м’яч відбити. Заєць уміє літати; взимку холодно; на сосні виросли червоні яблука; у собаки народилися телята; мама пішла на роботу; поїзд летить по небу; кішка хоче їсти; бегемот заліз на дерево.
Також, можна проводити заняття з елементами казкотерапії (Додаток Б).
Заняття пов’язані з особливостями розвитку дітей. Відчуття та сприймання формуються уповільнено, об’єм їх зменшений, характерні інертність та недиференційованість. Порушення уваги у дітей, які перенесли органічне ураження головного мозку виражені доволі сильно - увага нестійка, виникають складнощі з її розподілом та переключенням. Типовим джерелом таких порушень є коливання тонусу психічної активності, яке спричинене швидким виснаженням психічних процесів, втомлюваністю. Своєрідним є і процес запам`ятовування – в його основі лежить утворення тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, які недостатньо міцні, швидко згасають, тому діти-олігофрени швидко забувають вивчене [27, с.7].