1.2. Методи управління персоналу

Методи управління персоналу поділяються на:

• економічні методи;

• організаційно – розпорядчі (адміністративні) методи;

• соціальні методи.

Економічні методи. Визначення сучасних економічних методів менеджменту є непростою проблемою, оскільки за багатоукладної економіки їх застосування залежить від організаційно-правових форм підприємств. Наприклад, на підприємст­вах державної форми власності економічний вплив дер­жави має прямий директивний характер, а щодо приватних підприємств чи підприємств змішаної форми власності — регулюючий. За цих умов один і той самий економічний метод управління може бути задіяний у прямій дирек­тивній формі й у формі непрямого, побічного впливу.

Такі методи орієнтовані на індивідуальні й колектив­ні економічні інтереси людей. Серед них виокремлюють методи прямого економічного впливу на працівників і економічні методи побічного регулювання діяльності орга­нізації.

До методів прямого економічного впливу на працівників належать організаційно-виробниче планування, цільові комплексні програми організацій, бізнес-планування, комерційний розрахунок, система внутрішніх економічних регуляторів.

Підгрупу методів побічного економічного регулюван­ня діяльності організацій представляють загальнодержавні (галузеві) комплексні цільові програми, а також система загальнодержавних, місцевих і внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.

Економічні методи ґрунтуються на економічних інте­ресах людей у поєднанні їх за схемою: людина — колек­тив — суспільство. Формами вияву економічних методів є виражені економічними параметрами плани, завдання, програми, а також ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, представлений стимулами індивідуальної і групової праці, зафіксованими в принципах комерційного розрахунку.

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи. Методи менеджменту реалізують у межах системи ви­робничих відносин між працівниками трудового колекти­ву. Ця система охоплює економічні, соціальні, психологі­чні та організаційні відносини. Втіленням організаційних відносин є вертикальні та горизонтальні зв'язки праців­ників як реалізація їх зацікавленості у спільній праці.

Кожний працівник має певні обов'язки, права, відпо­відальність, які формуються в процесі здійснення функції менеджменту «організування» її виконання здійсню­ється за допомогою організаційно-розпорядчих методів. Організаційно-розпорядчі методи менеджменту — система ва­желів та регуляторів, яку використовують для організування пев­ної поведінки й діяльності індивідів, груп працівників і трудових ко­лективів організацій.

На практиці організаційно-розпорядчі методи переду­ють економічним, оскільки спочатку організаційно фор­мують об'єкт управління та структуру управління ним. У процесі функціонування господарської системи економіч­ні методи управління реалізуються у формі організацій­но-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (по­станови, накази, розпорядження і т. п.). Синтезоване ви­користання методів, що належать до обох груп, забезпечує ефективний вплив керуючої системи на керовану.

Основою організаційно-розпорядчих методів є такі люд­ські індивідуальні і групові риси, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та усвідомлення ймовірнос­ті адміністративного покарання. Вони зумовлені сутністю менеджменту, особливостями і властивими йому взаємо­відносинами і є стрижнем управлінського впливу, специ­фічним управлінським явищем.

Організаційно-розпорядчі методи управління застосову­ють за будь-якої системи господарювання. Вони опредметують управлінський вплив і спонукають до конкретних дій виконавців. Особливе значення має добір і застосу­вання їх при створенні нових підприємств, що передба­чає формування (регламентування діяльності) нових струк­тур управління, визначення раціонального співвідношен­ня між групами методів менеджменту та напрямів його оптимізації.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту слід зас­тосовувати з урахуванням вимог економічних законів, інак­ше вони можуть перетворитися на адміністративні, бюрок­ратичні, волюнтаристські, суб'єктивні методи впливу. До особливостей організаційно-розпорядчих методів належать:

• прямий вплив на об'єкт управління;

• обов'язковість і однозначність виконання актів управління: вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів менеджменту для підпорядкованих об'єктів;

• відповідальність за невиконання вказівок і розпо­ряджень.

Обидві підгрупи організаційно-розпорядчих методів менеджменту при використанні взаємодоповнюються. Крім того, вони взаємозамінні, що визначає особливості управління певним типом організації або організаційної діяльності в процесі менеджменту.

Трудова діяльність людей як об'єкта управлінського впливу потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу.

Отже, організаційно-розпорядчі методи менеджмен­ту зумовлюються сутністю менеджменту, його особливо­стями, властивими йому взаємовідносинами і є стриж­нем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

Соціальні методи. Економічні та організаційно-розпорядчі методи менедж­менту спрямовані в основному на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств як елементів соціаль­ної системи суспільства. Об'єктом соціального управління є трудовий колектив і окремі працівники. У функціонально­му аспекті соціальне управління постає як діяльність і пове­дінка керівника, соціальних груп, які формують колектив.

Відносини та інтереси людей визначають особливості їх соціальної діяльності. Цілеспрямований вплив на сус­пільні відносини і передусім на відносини з приводу ре­чей та засобів виробництва, що узгоджують різноманітні інтереси, організовують соціальні дії, досягнення наміче­них цілей, забезпечує соціальне управління.

Завдяки соціальному управлінню вдається досягти стій­кості, стабільності, підтримувати основні параметри, які­сну специфіку, цілеспрямований розвиток соціального об'­єкта. У цьому розумінні об'єктами соціального управління є соціальні процеси і явища, зумовлені діяльністю і розви­тком трудового колективу, становленням особистості, а су­б'єктами соціального управління — організаційно оформ­лені спільноти людей і сформовані ними органи управління, керівний склад, персонали, наділені управлінськими функціями. Суб'єкт і об'єкт управління, їх окремі компо­ненти вступають у відносини щодо організації всіх аспек­тів соціальної життєдіяльності, утворюючи систему соціального управління.

Найхарактернішою ознакою системи соціального управ­ління є людина як її суб'єкт і об'єкт, первинний елемент. Сутнісна риса соціального управління — управління лю­дьми через людей. Водночас соціальне управління — го­ловний інструмент соціальної політики, реалізації її ці­лей. Його суб'єктно-об'єктним змістом є свідомий вплив на різноманітні спільноти людей для координації, узго­дження, організації їх життєдіяльності, оптимізації вирі­шення виробничо-економічних і соціальних завдань. Реа­лізується цей вплив завдяки застосуванню соціальних ме­тодів управління.

Соціальні методи менеджменту — система засобів і важелів впли­ву на соціально-психологічний клімату колективі, на трудову та со­ціальну активність працівників.

Методи соціального управління спрямовані на гармоні­зацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволен­ня соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціального захисту і т. п. Суть управління людськими ре­сурсами полягає у ставленні до людей як конкурентної вартості, яку необхідно спрямовувати, мотивувати, роз­вивати разом з іншими ресурсами з метою досягнення стра­тегічної мети.

Трудовий колектив — основне джерело задоволення соціальних потреб особистості. Засобами задоволення цих потреб є соціальне прогнозування, соціальне планування, соціальне нормування та соціальне регулювання.