4.2. Теоретичні питання до заняття.

1. Етіологія повного руйнування коронкової частини зуба;

1. Показання та протипоказання до застосування штифтових конструкцій;

2. Класифікація штифтових конструкцій;

3. Конструкції штифтових зубів, порівняльна характеристика конструктивних елементів;

4. Умови застосування штифтових зубів, вимоги до кореня;

5. Недоліки штифтових зубів;

6. Можливості вдосконалення штифтових конструкцій.

1. 4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті.

1. Виявлення показань, протипоказань до штифтових зубів на моделях, рентгенограмах.

2. Препарування під штифтові конструкції на фантомах.

3. Виготовлення штифтових зубів в клініці та в лабораторії.

4. Фіксація штифтових зубів на фантомах

5. Аналіз випадків клінічних невдач при застосуванні штифтових конструкцій.

6. Розв’язання ситуаційних задач.

4. Зміст теми.

Повне руйнування коронки зуба в переважній більшості випадків відбувається в результаті каріозного ураження, рідше – внаслідок травми. Особливо уразливими щодо відламу або розлому коронкової частини є депульповані зуби, або зуби з некротизованою пульпою через підвищену крихкість твердих тканин . Значний об’єм препарування атипово розташованих зубів також іноді стає причиною часткової або повної відсутності природної коронки зуба. Патологічна стертість горизонтального типу ІІІ ст. характеризується відсутністю 2/3 вертикального розміру коронки. Глибокі клиновидні дефекти можуть призводити до відламу коронки. Повним дефектом коронкової частини зуба вважається руйнування при ІРОПЗ > 0,9. В таких випадках тверді тканини можуть виступають над рівнем ясен на 2-3 мм, залишатися на одному рівні з яснами, або бути нижче рівня ясен на 2-3мм.

Відновлення зруйнованої коронки зуба доцільне з наступних міркувань:

1. Збереження пародонту як функціонуючої системи;

2. Профілактика атрофії альвеолярного паростка;

3. Профілактика деформацій зубних рядів;

4. Попередження застосування ортопедичних конструкцій більшої складності.

Руйнування нижче зубоепітеліального з’єднання є показанням до видалення, так як, навіть при наявності технічної можливості відновити коронкову частину зуба, така реставрація буде біологічно недоцільною, адже зубоепітеліальне з’єднання не відновиться на штучно створеній поверхні, отже будуть створені умови для існування патологічної пародонтальної кишені з усіма можливими наслідками. Також протипоказаннями до відновлення відсутньої коронкової частини зуба є:

- патологічна рухомість ІІ-ІІІ ст.;

-переапікальні вогнища запалення;

- неадекватна ендодонтична підготовка;

- нахил осі коронки по відношенню до кореня зуба ( кут між коренем та коронковою частинами >15º для різців, ікол, премолярів, та >30º для молярів).

Відновлення зруйнованої коронки зуба можливе за допомогою різних штифтових конструкцій.

Штифтові конструкції поділяються на:

1. Власне штифти.

а. стандартні ( анкерні, пасивні, металеві,циліндричні та інш.)

б. ідивідуального виготовлення ( дротяні, суцільнолиті);

2. Коронково-кореневі вкладки ( застосовуються як опора для відновлювальних коронок).

3. Конструкції адгезивної техніки ( комбінації композитних матеріалів, адгезивних систем, скловолоконних або карбонових штифтів).

4. Штифтові зуби.

Штифтові зуби – незнімні мікропротези , що складаються з внутрішньої кореневої та зовнішньої коронкової частин, які конструктивно з’єднані між собою.

За конструкцією штифтові зуби поділяються на:

- монолітні ( суцільнолиті, пластмасові)

- складені

За методом виготовлення

- стандартні (Логана, Девіса, Дюваля, Бонвіля, Форстера, Стиля)

- індивідуального виготовлення ( литі, паяні, комбіновані)

За матеріалами

- металеві

- пластмасові

- фарфорові

- комбіновані Коронкова та коренева частини складених штифтових зубів можуть з'єднуватися за допомогою:

- цементу (коронки Девіса, Дюваля)

- припою (штифтовий зуб за Річмондом, за Ахмедовим)

В деяких конструкціях штифтових зубів обличкування у вигляді фарфорової фасетки з'єднується з металічною захисною пластинкою за допомогою крампонів або інших механічних ретенційних пристосувань.

Л. В. Ільїна-Маркосян поділяє штифтові зуби залежно від принципу кріплення їх на корені.

1. Штифтовий зуб прилягає своєю коронковою частиною або кореневою захисною пластинкою до поверхні кореня (пластмасові штифтові зуби, стандартні коронки Логана, Девіса)

2. Виступаюча частина кореня зуба покривається захисним кільцем або напівкільцем (штифтовий зуб за Річмондом, за Катцем, за Ахмедовим, за Копєйкіним)

3. Фіксуюча частина штифтового зуба містить вкладку, що закриває вхід до каналу зуба (штифтовий зуб за Ільїною-Маркосян, за Цитриним).

Мал. 1

Ш тифтовий зуб за Річмондом. (мал. 1)

Конструкція складається з паяного ковпачка, штифта та металевої захисної пластинки – ложа (все це виготовлене зі сплаву золота), спаяних в єдине ціле. У ложі розташовується фарфорова фасетка. В. Н. Копєйкін модифікував виготовлення штифтового зуба з кільцем, застосувавши хромонікелеву сталь. Замість паяного золотого ковпачка на корінь штампується сталевий ковпачок. Після припасовки ковпачка через створений отвір в канал кореня вводять штифт. Потім виготовляється захисна пластинка з КХС, яка є ложем для пластмасового обличкування. З метою надійного кріплення пластмаси на внутрішній поверхні ложа створюються ретенційні пункти. А. Я. Катц запропонував замінити кільце в конструкції Річмонда напівкільцем. Модифікований таким чином ковпачок не мав вестибулярної стінки, що істотно покращувало естетику штифтового зуба.

Л. В. Ільїна-Маркосян запропонувала замінити кільце на вкладку, яку назвала амортизатором та фіксатором. Вкладку пропонувалося в иготовляти кубічної, квадратної або овальної форми. Лита захисна пластинка і вкладка щільно прилягають до стінок порожнини кореневого каналу і зовнішньої поверхні кореня. Вкладка надійно фіксує конструкцію в каналі,герметично закриває вхід в канал, працює як антиротаційний запобіжник, амортизує бічні навантаження, що виникають під час жування. Жувальний тиск через вкладку та надкореневу захисну пластинку рівномірно передається на всю поверхню кореня (мал. 2 ).

Мал.2

Штифтовий зуб за Ахмедовим нагадує коронку за Бєлкіним, до якої припаяний внутрішньоканальний штифт.

Стандартна коронка Логана це фабрично виготовлений фарфоровий зуб із сліпим отвором під стандартний штифт. Зуб зі штифтом складають один набір та з’єднуються за допомогою цементу.

Існує декілька методик виготовлення штифтового зуба в клініці.

За однією з методик кореневий канал готують у відповідності до вимог. Потім припасовують стандартний металевий штифт так, щоб між ним та зубами-антагоністами залишалося достатньо місця для пластмаси. На виступаючій частині штифта роблять неглибокі нарізки для кращого з'єднання з пластмасою. Штифт знежирюють та висушують. Підібравши з пластмасового гарнітура відповідний за розміром і кольором пластмасовий зуб, його пришліфовують до виступаючої поверхні кореня. На поверхні, що прилягає до кореня створюють заглибину, в яку повністю поміщається надкоренева частина штифта. Канал і корінь зволожують водою. Потім замішують невелику порцію швидкотвердіючої пластмаси ( карбодент) і заповнюють нею заглибину в штучному зубі. Зуб одягають на штифт, що знаходиться на своєму місці в каналі зуба та притримують в потрібному положенні до застигання пластмаси. Після застигання вивіряють оклюзію, потім витягують штучний зуб із штифтом, обробляють, полірують та фіксують в кореневому каналі на цемент.

Оскільки існує багато різних модифікацій штифтових зубів, вибір конструкції залежить від стану кореня. Існують загальні вимоги, щодо кореня зуба при застосуванні штифтових зубів:

- повинен виступати або бути на одному рівні з яснами;

- бути стійким в лунці;

- відсутні деструктивні зміни переапікальних тканин;

- стінки кореня повинні мати достатню товщину і не бути уражені карієсом;

- не бути викривленим впродовж 2/3 своєї довжини від емало-цементного з'єднання;

- мати неушкоджену циркулярну зв'язку;

- відношення довжини кореня до висоти коронкової частини не менше ніж 2:1;

- кореневий канал має бути підготовлений під штифт на довжину не меншу, ніж висота коронки;

- кореневий канал має бути обтурований пломбувальним матеріалом до рівня фізіологічної верхівки та на протязі не менш ніж 1/3 довжини кореня.

Невідповідність цим вимогам є протипоказанням до застосування будь- яких конструкцій штифтових зубів.

Штифтовий зуба певної конструкції обирають в залежності від рівня руйнування тканин зуба по відношенню до ясенного краю.

Якщо тканини зуба збережені на рівні 1-2мм вище ясен, то перевагу віддають штифтовим зубам з 2-ї групи ( див. вище класифікацію за Ільїною-Маркосян).

У випадках значного руйнування, коли корінь знаходиться на одному рівні з яснами обирають конструкцію штифтового зуба з 3-ї групи. Але якщо такий корінь має тонкі стінки, то вимушено обирають штифтовий зуб з 1-ї групи.

В сучасній стоматології сформувалося скептичне ставлення до штифтових конструкцій у вигляді штифтових зубів, так як останнім властива ціла низка істотних недоліків:

- конструктивне поєднання кореневої та коронкової частин унеможливлює в більшості випадків замінити при потребі коронкову частину;

-в якості штифта найчастіше застосовуються стандартні елементи,які або не мають необхідного запасу міцності через недостатню площу поперечного перерізу, або для яких необхідне значне препарування стінок кореня, що є небажаним;

- корені, що розташовані під’ясенево є протипоказанням до застосування штифтових зубів.

- більшість конструкцій виготовляються за технологіями, що не забезпечують надійність, точність, естетичність та біосумісність на рівні сучасних вимог.

На сьогодні в ортопедичній стоматології в більшості клінічних випадків, що потребують відновлення коронки зуба , застосовуються суцільнолиті коронково-кореневі вкладки в комбінації зі штучними коронками. Проте підвищені вимоги естетики здатні забезпечити тільки безметалові штифтові конструкції.

6. Матеріали для самоконтролю: (додаються ).