Методи електоральної географії
Методика аналізу взаємозв’язків впливу партій з різноманітними факторами суспільного життя в цілому розроблена добре. Відзначимо, що для західних політико-географів, діяльність на теренах електоральної географії давно стала ледь не головним джерелом доходів. Розвиток сучасної електоральної географії в Україні пов’язаний із трансформаційними змінами кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття. Досить скоро відбуваються й перші захисти кандидатських дисертацій з цієї проблематики (Хан Є.А., 1999; Миронюк В.М., 2002 та інші).
В усьому розмаїтті методів дослідження електоральної географії (від суто описових характеристик і до порівняльного аналізу результатів голосування у територіальному розрізі) можна виділити чотири найбільш вживані.
Метод мультиплікації – тобто співставлення, візуального або за допомогою певного математичного апарату, картосхем поширення різноманітних політичних явищ.
Кореляційний аналіз полягає у розрахунках загальних або часткових коефіцієнтів кореляції порівнюваних статистичних рядів з перевіркою їх статистичної значущості. При цьому слід пам’ятати, що не можна поширювати висновки, отримані в якомусь конкретному регіоні на основі кореляційного аналізу, опитів громадської думки та інших прийомів, на всю країну. Це груба помилка, яка часто зустрічається у регіональних розділах праць істориків та соціологів.
Факторний аналіз передбачає опрацювання складних матриць даних з дуже суворим відбором показників. Змішані матриці включають як електоральні, так і соціально-економічні вихідні дані. В результаті отримуються синтетичні показники, які важко інтерпретуються. Зусиль докладається багато, а результат не завжди задовільний через низьку надійність.
Регресійний аналіз полягає у розрахунку рівнянь, що виражають залежність рівня впливу партії від декількох змінних одночасно. Це дозволяє встановити, яка саме змінна є найбільш впливовою.
Висновки:
Фокусом політичного життя в країні є вибори, їхня статистика є найбільш об’єктивним матеріалом для дослідження політичної боротьби.
Електоральна географія – це складова частина політичної географії, що вивчає територіальні особливості поведінки населення в зв’язку з виборами до органів державної влади і місцевого самоврядування.
Географічний аналіз електоральної поведінки дає змогу оцінити територіальні відмінності в поглядах населення на принципові проблеми суспільно-політичного та господарського розвитку держави, напрямки і динаміку відповідних змін, на важливі питання її внутрішньої та зовнішньої політики тощо.
Ступінь досконалості виборчої системи визначає повноту реалізації конституційних прав громадян на участь в управлінні державними справами.
Виборча система в широкому сенсі – це система впорядкованих суспільних відносин, пов’язаних з виборами органів публічної влади. Під виборчою системою у «вузькому» значенні розуміють закріплені в законі способи висування кандидатів, утворення виборчих округів і підрахунку голосів, тобто конкретний спосіб організації виборів.
Існує 3 основних типи виборчих систем (мажоритарні, пропорційні, змішані), кожна з яких має свої механізми спотворення волевиявлення виборців, незважаючи на те, що ці системи складалися та вдосконалювалися протягом багатьох століть.
Якщо гасло «одна людина – один голос» реалізується будь-якою виборчою системою, то принцип «кожному голосу – однакову вагу» навіть теоретично реалізуватися не може.
Українським реаліям найліпше відповідають змішана виборча система для виборів депутатів Верховної Ради та мажоритарна для виборів органів місцевого самоврядування.
Успіх у проведенні виборів залежить не тільки від моделі виборчої системи. Важливе значення мають політична культура і активність населення, демократичність виборів, чесність підрахунку голосів, можливість народу контролювати саму процедуру виборів.
Серед найбільш ефективних методів електоральної географії чільні позиції займає аналіз (мультиплікація) картосхем територіального поширення певних суспільно-політичних явищ і подій.