Закон розсіювання

55. При великому числі пострілів (більш 20) у розташуванні точок зустрічі на площі розсіювання спостерігається визначена закономірність. Розсіювання снарядів підкоряється нормальному закону випадкових помилок, що у застосуванні до розсіювання називається законом розсіювання. Цей закон характеризується наступними трьома положеннями:

• точки зустрічі (пробоїни) на площі розсіювання розташовуються нерівномірно - густіше до центра розсіювання і рідше до країв площі розсіювання;

• точки зустрічі (пробоїни) щодо осей розсіювання розташовуються симетрично: число точок зустрічі по обидві сторони від осей розсіювання, що полягають у рівних по абсолютній величині межах (смугах), однаково і кожному відхиленню снаряда в одну сторону від осі розсіювання відповідає таке ж по величині відхилення в протилежну сторону;

• точки зустрічі (пробоїни) у кожному окремому випадку займають не безмежну, а обмежену площу.

Таким чином, закон розсіювання можна сформулювати так: при досить великому числі пострілів, зроблених практично в однакових умовах, розсіювання снарядів нерівномірно, симетрично і не безмежно.

Визначення середньої точки влучення

56. Положення середньої точки влучення може бути визначено графічним і аналітичним ( розрахунковим ) способом.

При малому числі пробоїн (до п'яти) положення середньої точки влучення визначають способом послідовного розподілу відрізків, а при великому числі -проведенням осей розсіювання чи розрахунком.

57. Порядок визначення середньої точки влучення послідовним розподілом відрізків показаний на мал. 22.

Мал. 22. Визначення середньої точки влучення (СТВ) способом послідовного розподілу відрізків

Мал. 23. Визначення середньої точки влучення (СТВ)

проведенням осей розсіювання:

ВВ₁ — вісь розсіювання по висоті; ББ₁ — вісь розсіювання по бічному напрямку

58. Для визначення середньої точки влучення проведенням осей розсіювання (мал. 23) необхідно:

• відрахувати половину пробоїн (точок зустрічі) ліворуч (чи праворуч) від краю еліпса розсіювання і провести вісь розсіювання по бічному напрямку;

• відрахувати половину пробоїн (точок зустрічі) знизу (зверху) і провести вісь розсіювання по висоті (дальності);

• точка перетинання осей розсіювання і є середньою точкой влучення.

59. Для визначення середньої точки влучення розрахунком (мал. 24) необхідно:

• провести через ліву (праву) пробоїну (точку зустрічі) вертикальну лінію, вимірити найкоротша відстань від кожної пробоїни (точки зустрічі) до цієї лінії, скласти всі ці відстані і розділити суму на число пробоїн (точек зустрічі);

• провести через нижню (верхню) пробоїну (точку зустрічі) горизонтальну лінію, вимірити найкоротшу відстань від кожної пробоїни (точки зустрічі) до цієї лінії, скласти всі ці відстані і розділити суму на число пробоїн (точек зустрічі).

Отримані числа визначають видалення (координати) середньої точки влучення від зазначених ліній.

Міри розсіювання і залежність між ними

60. Для виміру величини площі розсіювання, порівняння розсіювання снарядів при стрільбі з різних видів зброї, а також для оцінки розсіювання при веденні вогню різними способами застосовуються наступні міри (одиниці виміру) розсіювання: серединне відхилення і серцевинна смуга.

61. Серединним відхиленням називається таке відхилення, що у ряді усіх відхилень, виписаних по абсолютній величині в зростаючому чи убутному порядку, займає середнє місце.

Серединні відхилення позначаються: В_д - серединне відхилення по дальності; B_в - по висоті; В_б - по бічному напрямку.

Для визначення величини серединного відхилення по одному з напрямків необхідно виписати усі відхилення в ряд у зростаючому чи убутному порядку по абсолютній величині. Відхилення, що коштує посередине цього ряду, і буде серединним відхиленням.

Якщо ряд усіх відхилень складається з парного числа відхилень, то для визначення величини серединного відхилення потрібно взяти два відхилення, що коштують посередине, і розділити суму їхніх абсолютних величин на два.

Приклад. Вісьмом пробоїнам відповідають наступні відхилення від осі розсіювання по висоті: вище осі розсіювання +15; +25; +55; +60 см; нижче її —20; —35; 40; —50 см. Визначити величину серединного відхилення по висоті (B_в).

Рішення. Виписавши по абсолютній величині усі відхилення в зростаючому порядку, одержимо 15; 20; 25; 35; 40; 50; 55; 60 см;

В_в = (35+40)/2  37,5 см

Іноді користуються іншим визначенням серединного відхилення: серединним відхиленням називається половина ширини центральної смуги розсіювання, що вміщає 50% усіх влучень, за умови, що вісь розсіювання проходить по її середині.

Для визначення величини серединного відхилення графічним способом необхідно відрахувати праворуч (зверху) 25% влучень і відокремити їх вертикальної (горизонтальної) лінією; відрахувати ліворуч (знизу) 25% влучень і відокремити їхній вертикальний (горизонтальної) лінією. У результаті цього вийде смуга, що вміщає 50% улучень, тобто смуга кращої половини влучень. Половину ширини цієї смуги, що примикає безпосередньо до тієї чи іншої осі розсіювання, приймають за величину серединного відхилення.

62. Якщо від тієї чи іншої осі розсіювання відкласти в обидва боки смуги, рівні по ширині серединному відхиленню, то виявиться, що вся площа розсіювання дорівнює вісьмом смугам (мал. 25).

Мал. 25. Шкала розсіювання по висоті з масштабом в одне серединне відхилення

Відхилень від середньої точки влучення більш чотирьох серединних відхилень практично не буває, тому що імовірність їхнього одержання не перевищує 0,7%.При великому числі пострілів у кожній зі смуг, рівному одному серединному чи відхиленню його частини, міститься визначений відсоток влучень.

Креслення, що показує процентний розподіл влучень у смуги, які рівні по ширині одному серединному відхиленню чи його частині, називається шкалою розсіювання.

Мал. 26. Серцевинні смуги і серцевина розсіювання

63. Смуга розсіювання, що містить 70% усіх влучень, за умови, що вісь розсіювання проходить по її середині, називається серцевинною смугою (мал. 26).

Серцевинна смуга містить у собі 3,06 відповідного серединного відхилення. На практиці ширину серцевинної смуги приймають рівною трьом серединним відхиленням.

Серцевинні смуги позначаються: С_д — серцевинна смуга по дальності; С_в — по висоті; С_б — по бічному напрямку. Прямокутник, утворений перетинанням двох серцевинних смуг, називається серцевиною розсіювання. Вона включає 50% усіх влучень (0,70  0,70 = 0,49, округлено 0,50 чи 50%).

Для визначення ширини серцевинної смуги графічним способом необхідно відрахувати праворуч (зверху) 15% влучень і провести вертикальну (горизонтальну) лінію, відрахувати ліворуч (знизу) 15% влучень і провести вертикальну (горизонтальну) лінію. У результаті цього вся площа виявиться розділеною на три майже рівні смуги, при цьому центральна смуга містить 70% улучень, а по 15% кожна. Потім варто вимірити відстань між вертикальними (горизонтальними) лініями, що і буде дорівнювати ширині серцевинної смуги.

Серединне відхилення, серцевинна смуга і серцевина розсіювання характеризують розсіювання, визначають купчастість стрільби і застосовуються при визначенні імовірності влучення у ціль.

64. Між величинами розсіювання по дальності і по висоті існує залежність, що визначається формулою (мал. 27):

Мал. 27. Залежність між серединним відхиленням по дальності і висоті

В_д = (В_в  1000) / _с ,

де _с - кут падіння в тисячних.

Приклад. Визначити В_д , якщо В_в = 0,6 м; _с = 17 тис.

Рішення. В_д = (В_в  1000)/_с = (0,6  1000)/17 = 35,3 м.