Тема 8 Митний контроль

1. Поняття, види мита та їх еволюція.

Мито являє собою вид державних грошових зборів, стягнутих з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей та інших предметів, що пропускаються через митний кордон країни під контролем митних служб, а також із різних міжнародних поштових операцій. Раніше мито застосовувалося, як правило, лише у фіскальних цілях, тобто як джерело прибутків для державної скарбниці. Нині воно використовується також як інструмент митної політики держави.

За об'єктом стягнення найбільш поширені у міждержавних відносинах є такі види мита."Ввізне", або "імпортне", мито стягується митними органами країни ввозу а товарів іноземного виробництва на прикордонних митних пунктах або під час відпускання цих товарів із митних складів, розташованих усередині країни. Це найпоширеніший вид мита, до того ж історично він виник раніше всіх інших видів мита. Таке мито стягується за ввіз для реалізації товарів на митну територію держави або на єдину митну територію держав (наприклад єдину митну територію митного союзу).

Фіскальне мито - один із різновидів увізного мита. Як правило, його ставки досить низькі. Установлюється це мито тільки на споживчі товари, що на даній митній території не виробляються (наприклад, апельсини, кава, вина та ін.).

"Вивізне", або "експортне", мито стягується митними органами держави з товарів національного виробництва або з метою монополії на виробництво чи збут якогось товару, або з метою збереження національних ресурсів, із тим щоб скоротити їх вивіз до певної межі.

Транзитне мито стягується за перевезення товарів іноземного виробництва через митну територію країни. Митні тарифи більшості держав не передбачають стягнення ні ввізного, ні транзитного мита.

Антидемпінгове мито. Ним оподатковуються імпортні товари за наявності доказів, що їх поставки здійснюються за допомогою так званого демпінгу (тобто за заниженими цінами) і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країни ввозу.

Перші єдині антидемпінгові правила були сформульовані і закріплені в положеннях Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 р.

Пізніше ці правила лягли в основу як національного митного законодавства окремих держав, так і норм міжнародного митного права.

Відповідно до Єдиного зводу антидемпінгових правил Європейського економічного співтовариства під демпінгом розуміють "поставку" у "Загальний ринок" товарів за ціною, нижчою від "нормальної". Під "нормальною" ціною звичайно розуміють ціну, що сплачується за аналогічні товари в країні експорту або походження.

Компенсаційне мито стягується у разі:

- увозу на митну територію тієї або іншої країни товарів або інших предметів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації і розширенню виробництва подібних товарів;

- вивозу з митної території тієї або іншої держави товарів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам.

Ставка компенсаційного мита, як правило, не перевищує виявленого розміру субсидій.

Спеціальне мито стягується:

- як захисний захід, якщо товар увозиться на митну територію тієї або іншої держави в таких обсягах або на таких умовах, що завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;','

- як захід попередження учасників зовнішньоекономічних зв'язків, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як запобіжний захід недобросовісної конкуренції у випадках, зазначених у національному митному законодавстві.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.

"Сезонне", або "тимчасове", мито стягується з ввозу або вивозу окремих товарів і предметів протягом певного періоду (звичайно він не перевищує трьох-чотирьох місяців). Цей вид мита забезпечує захист внутрішнього ринку держави в сезонний період, наприклад у сезон збору місцевого врожаю.

"Протекціоністське" мито встановлюються державою (або групою держав) для захисту національної промисловості і сільського господарства від конкуруючих імпортних товарів іноземного походження.

У практиці міжнародних митних відносин зустрічаються й інші види мита, такі як кумулятивне, каральне, заборонне, наступальне, охоронне, лісове, заступницьке, зрівняльне та ін., але вони не набули значного поширення.

2. Структура та організація діяльності митних органів України.

Безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на митну службу України.

Митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій, а також спеціалізованих навчальних закладів та науково-дослідної установи митної служби України.

Митними органами є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, спеціалізовані митні органи, митниці та митні пости. Призначенням митної служби України є створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення безпеки суспільства, захист митних інтересів України.

Другим органом є митниця – орган, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на митну службу України. Митниця здійснює свою діяльність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим; область; міста Київ, Севастополь). Окремі митниці можуть здійснювати свою діяльність на територіях двох чи більше адміністративно-територіальних одиниць або на всій території України.

Митний пост є митним органом, який входить до складу митниці як відокремлений структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на митну службу України. Положення про митні пости затверджуються керівниками відповідних митниць. . Зони діяльності митних постів визначаються положенням про ці пости.

Для виконання окремих завдань, а також сукупності декількох завдань, покладених на митну службу України відповідно до статті 544 цього Кодексу, в ній створюються відповідні спеціалізовані митні органи. Спеціалізовані митні органи виконують свої функції на всій митній території України.У місцях розташування митниць, митних постів в міру необхідності можуть створюватися відокремлені підрозділи та окремі робочі місця спеціалізованих митних органів.

З метою забезпечення діяльності митних органів в митній службі України можуть створюватися митні організації.

3. Формування вітчизняної митної системи.

Час функціонування митної системи України можна розділити на два періоди. Перший визначається терміном з 1991 до 1996 року, другий з 1997 до теперішнього часу.

На першому етапі головним завданням стало формування митної системи України загалом. При цьому становлення митної системи було пов'язане з конкретними політичними, економічними, соціальними явищами та передумовами функціонування, зумовленими процесом створення української державності, трансформуванням економічної системи, характером здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Даний етап характеризується концептуальним обґрунтуванням ролі митної системи в зовнішньоекономічній політиці України, законодавчим відпрацюванням питань митної політики конкретною реалізацією цих правових норм на практиці, з урахуванням специфіки організації митної системи і функціонування її в умовах зміни економічної парадигми.

До 1992 р. митно-тарифна система нараховувала 26 митниць (на яких працювало близько 2,5 тис. осіб), які безпосередньо підпорядковувались союзним органам. У 1992 р. у структурі митної системи вже функціонувало 65 митниць, які підпорядковувались Митному комітету України. До 1995 р. було сформовано правову базу регулювання митно-тарифних відносин й практично вироблено організаційну структуру митної системи, до якої входили 8 територіальних управлінь, 79 митниць, 243 митних пости (близько 20 тис. осіб).

Основними завданнями другого етапу стали: уніфікація національного митного законодавства з міжнародними правовими нормами; відпрацювання механізму митного оподаткування, митного контролю і митного оформлення; реформування організаційної структури митної системи.

На наш погляд, основне завдання митної системи полягає в забезпеченні узгодженості між товарними, фінансовими й інформаційними потоками, налагодженні технологічних схем перетину митного кордону, які задовольняли б митні органи й учасників зовнішньоторговельних операцій та максимально відповідали б критеріям оперативності й ефективності.

Збільшення кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, підвищення їхньої активності на зовнішньому ринку призвело до необхідності вдосконалення структури митної системи. З 1996 р. було принципово змінено схему управління митними органами, ліквідовано територіальні митні управління, зменшено кількість митниць. Регіональні митниці поєднували функції оперативних і координуючих органів у регіоні. На початок 2000 р. структура митної системи України складалась з центрального апарату, 10 регіональних митниць, 46 митниць, 187 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ та організацій. Близько 19 тисяч митників забезпечують митний контроль на 74 автомобільних, 36 авіаційних, 40 морських та річкових, 4 паромних пропускних пунктах, через які щоденно перетинають митний кордон 160-180 тис. громадян та близько 40 тис. одиниць різних видів транспорту.

Система митних органів України не залишається сталою, а перебуває в постійній динаміці, оскільки за результатами своєї діяльності постійно реформується відповідно до сучасної промислової та транспортної інфраструктури України, актуальних товарних та транспортних товаропотоків.

Отже, митна система України - це єдина загальна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій.

4. Методи визначення митної вартості.

Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування .

1.Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту.

Нарахування мита на товари та інші предмети, які підлягають обкладенню митом, здійснюється на основі їх митної вартості. Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту.

2. Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)

Цей метод є основним при визначенні митної вартості. Основу даного методу становить «ціна угоди». Під ціною угоди розуміється ціна, фактично сплачена, або така, що підлягає сплаті при продажу товарів на експорт у країну імпорту, скоригована з урахуванням встановлених додаткових нарахувань до ціни.Коли остаточно встановлено, що ціна угоди відсутня чи не може бути визначена або не може використовуватися для визначення митної вартості, слід переходити до інших методів оцінки.

3. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів

Суть цього методу полягає в тому, що митна вартість оцінюваних (ввезених) товарів визначається шляхом використання як вихідної бази для її розрахунку ціни угоди з ідентичними товарами, митна вартість яких була визначена за методом 1 і прийнята митними органами. Ідентичними вважають товари, однакові з оцінюваними товарами, у тому числі за такими ознаками: фізичні характеристики, якість, репутація на ринку, країна походження, виробник.Ідентичними не є товари, які після ввезення в Україну піддалися інженерно-конструкторській переробці, дизайн яких був змінений в Україні повністю або частково за рахунок покупця

4. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів

Під подібними розуміються товари, які не є ідентичними, але мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дає можливість використовувати їх з тією ж метою, що й товари, які підлягають оцінці, і можуть бути взаємозамінними. Товари не вважаються однорідними, якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи над ними, художнє оформлення, дизайн, ескізи і креслення та інші аналогічні роботи виконані після ввезення в Україну.

5. Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості

За базу визначення митної вартості приймається ціна одиниці товару, за якою оцінювані ідентичні чи однорідні товари продаються найбільшою партією на території України у час, максимально наближений до часу ввезення покупцю, незалежному від продавця.

Митна вартість на основі «віднімання» (МВ) визначається за формулою:

МВ = ЦІ- (ВК + НП + ВП+ СМП + ВД),

де ЦІ— ціна одиниці товару; ВК— витрати на комісійні винагороди; НП — звичайні надбавки на прибуток; ВП — загальні витрати у зв'язку з продажем на митній території України товарів того ж класу; СМП — сума митних платежів, що підлягає сплаті в Україні у зв'язку з ввезенням товару; ВД — витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні.

6.Метод визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість)

Оцінка митної вартості здійснюється шляхом складання різних видів витрат та прибутку експортера.

Митна вартість на основі додавання (МВ) визначається за формулою:

МВ = ВВ+ВД + НП + ВП+ЛП+ЧП,

де ВВ — вартість матеріалів і витрат, понесених виробником у зв'язку з виробництвом оцінюваних товарів; ВД — витрати на навантаження, розвантаження, транспортування і страхування, понесені в Україні; НП— прибуток, що отримує експортер; ВП— витрати, понесені покупцем; ЛВ — ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності, які покупець повинен здійснити як умову експорту товару, що оцінюється; ЧП—відповідна частина прибутку від подальшого перепродажу товарів, що накопичується у продавця

7. Резервний метод

Визначення митної вартості за резервним методом здебільшого здійснюється спеціально створеною комісією, яка надає експертну оцінку об'єкту, що перетинає кордон. При використанні даного методу припускається більша порівняно з іншими методами гнучкість, тобто використання цінових довідників, що містять повний опис товарів на асортиментному рівні; каталогів і подібних видань, даних про біржові котирування цін; використання статистичних даних про звичайні рівні комісійних, знижок, прибутку, тарифів на транспорт тощо.