27.28. Філософське вчення[ред. • ред. Код]

Геґелева діалектика[ред. • ред. код]

Див. також: Геґелева діалектика

Гегель створив систематичну теорію діалектики, центральними поняттями якої є теза, антитеза та синтез (у Геґеля ці поняття називаються по-іншому). Ключові поняття Геґелівської діалектики:

Правдиве є цілим: Тільки ціле є правдивим, а окремі речі — моменти цілого та окремо взяті є неправдивими. Гегель вважає, що антитеза перебуває в тезі, бо обидва поняття співвідносяться до чогось вищого, спільного. Для цього потрібний прохід через інше. Отже, окреме існує тільки тому, що існує інше, разом із яким складає цілість.

Противаги: В стані синтезу противаги між тезою та антитезою нейтралізуються. Вони одночасно зникають, залишаються та переходять на вищий рівень.

Діалектика в мисленні та бутті: Для Геґеля діалектика є не тільки методом мислення, але й формою, в якій розвивається все буття. При цьому, діалектичний саморух нашого мислення та діалектичний саморух буття — по суті один і той самий процес.

Єдність та боротьба протилежностей: Буття складається з багатьох протилежностей. Протилежності — рушійна сила, а рух — передумова існування, наприклад, потреба людської істоти. Потреба — суперечливість між наявним та бажаним станом. Із цієї суперечливості виникає людська дія.

Кількісне та якісне: Констатація переходу від кількісних змін до якісних. Наприклад, вода не перестає бути рідиною доти, доки вона має температуру від 0 до 100 градусів. Нижче нуля вона стає твердою, а вище — набуває газоподібної форми.

Розвиток від нижчого до вищого: в еволюції спостерігається розвиток від простіших структур до складніших.

Заперечення заперечення: розвиток відбувається як заперечення заперечення (неґація неґації). Певний стан неґується, який в свою чергу неґується через новий стан, але таким чином, що попередній стан відновлюється, хоча в кількісно або якісно зміненій формі.

Діалектика панування та кріпацтва: Приклад, який, можливо, надихнув Маркса. Теза свідомості поєднується із антитезою іншої свідомості. Обидві об'єднуються в битві, в якій ідеться про визнання. Синтеза — самосвідомість, проте, хазяїн та слуга залишаються. Не існувало б сенсу, який один другого вбив. Слуга сильніший пізніше, оскільки він є ближчим до природи. «Опрацьовуючи» природу, він стає хазяїном над нею та над своєю служницькою натурою. Він може досягти справжньої свободи, якщо повстане проти свого хазяїна. Синтезою цієї діалектики є свобода. Що світова історія походить із абсолютного духу, який є вільним, то розвиток подій можна пов'язати зі свободою. Маркс виводить із цього ідею класової боротьби.

Абсолютний ідеалізм[ред. • ред. код]

Гегель синтезує з суб'єктивного ідеалізму Фіхте (матеріальний світ є продуктом суб'єктивного духу) та об'єктивного ідеалізму Шеллінґа (суб'єктивний дух є продуктом матеріального світу, а матеріальний є за своєю суттю об'єктивним духом) абсолютний ідеалізм, де суб'єктивний та об'єктивний дух ідентичні та водночас неідентичні.

Такий вислів не відповідає аристотелевій логіці. Однак Гегель саме хотів створити діалектичну логіку, яка перевершує Аристотелеву. В радянській літературі геґелівська філософія помилково називалася об'єктивним ідеалізмом.

Трирівневість вчення[ред. • ред. код]

Весь світовий процес, згідно з Геґелем, є саморозвитком світового духа. Ідеалізм Геґеля є філософією становлення. Абсолютне — результат розвитку. Воно є, зрештою, тим, чим воно дійсно є. Завданням філософії — саморозвиток духу, споглядати, думаючи. При цьому не тільки філософ розпізнає світовий дух у своєму розвитку, але і світовий дух є тим, хто думає у філософі. Просування у філософії відбуваються через одкровення духу. Кожна філософія часу показує стан розвитку світового духу. Завданням філософів — обрамувати її час у думках. Зазначений процес розвитку та пізнання здійснюється на трьох ступенях розвитку, яким відповідають три філософські дисципліни:

Філософія логіки: логіка діє не тільки для мислення, але й для буття. Отже, логічні поняття — не тільки закони мислення, але й буття (у суперечці про універсалії Гегель виступає реалістом). Логіка — зображення Бога в своїй вічній істоті перед створення природи та скінченного духу. Логіка — думки Бога перед створенням. Формальна логіка Аристотеля не є вищим принципом, оскільки наукова логіка повинна бути в змозі вирішувати суперечності.

Філософія природи: дух відчужується в матерії. У формі природи, яка пов'язана із часом та простором він губить свою самосвідомість.

Філософія духу: дух повертається до самого себе, але вже знаходиться на вищому рівні. Царство духу та його філософія, в свою чергу, поділяються на три рівні:

Суб'єктивний дух: дух починає переходити із стану антитези в стан синтези. В окремій людині дух починає усвідомлювати самого себе. «Людина знає про Бога в тому сенсі, що Бог в людині знає про самого себе». Вважається, що це пантеїстичний Бог, а не християнський, хоча Гегель намагався дистанціюватися від такого закиду.

Об'єктивний дух: царство об'єктивного духу — право, мораль і «моральність» — родина, громадянське суспільство, держава, а також (політична) історія людства, в якій розвиваються всі ці інституції. Отже, філософія історії Геґеля — додаток до вчення про об'єктивний дух. Дух виникає в людському суспільстві в формі над-індивідуальних, об'єктивних законів — в етиці. Держава — по своїй суті етична ідея.

Абсолютний дух, серед його складових:

Мистецтво: суперечності між суб'єктивним та об'єктивним духом в суспільстві — причина руху історії. В творі мистецтва суб'єкт та об'єкт показаний в гармонії.

Релігія: над мистецтвом стоїть релігія. Вона являє собою внутрішню гармонію суб'єкта та об'єкта, яка перебуває в мистецтві у формі зовнішньої чуттєвості.

Філософія: найвища форма, в якій існує абсолютний дух. Споглянуте в мистецтві та уявлене й відчуте в релігії об'єднується в чистій формі в філософії. Дух повернувся до себе назад. Цікаво, що під філософією Гегель розумів саме свою філософію. Тут світовий дух вперше знайшов себе повністю. Гегель вважав, що його філософія — найвищий рівень існування абсолютного духу, який взагалі є можливим, отже, останнім етапом історії філософії.

Критика: Гегель перейшов межі, які окреслив Іммануїл Кант.

Філософія історії[ред. • ред. код]

Історія — саморозвиток об'єктивного духу. В першу чергу, це політична історія, а не мистецтво, релігія чи філософія. Останні є допоміжними факторами, але не розвиваються самі по собі.

Сенс та цінність буття окремої людини полягає тільки в її підлеглості історичній силі, особливо державі. Світовий дух діє через окрему людину, часто проти цілей та спрямувань останньої. Існує «хитрість розуму», яка діє так, щоб окрема людина в кожній стадії розвитку робить історично правильне. Таким чином, великі історичні особистості — інструменти світового духу.

Індивіди, народи, епохи — необхідні стадії переходу у великому світо-історичному процесі. Світова історія не є дном радості. Періоди радості є тільки чистими листками в ній. Світова історія є кінцевим пунктом, який в нейтралізованому сенсі є водночас початком. Подорож духу порівнюється із подорожжю Одіссея, який повертається до свого вихідного пункту, але вже у зміненій формі.

Історія здійснила у визначений час історично необхідне та розумне. «Все що є розумним, є реальним, все що є реальним, є розумним.» Як зазначив Адорно: «після Аушвіца це не може бути дійсним». Коли Геґелю вказували на нерозумність та погане у світі, він казав, що ці речі не мають реальності, вони є тільки явищами. Отже, масові вбивства не мають реальності (для порівняння — вчення про зло у Платона).

Здійснення демократичних вимог мислилося Геґелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у рамках конституційної монархії. Також Гегель визначає три фази розвитку свободи:

східна деспотія — тільки одна особа вільна;

грецько-римський світ — деякі є вільними;

християнсько-германська спільнота, де в принципі всі вільні (недарма, його, геґелівська, філософія виникла в Німеччині). Таким чином, дух повертається до себе назад.