Тема 6 Актуальні питання забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження

6.1. Гарантії прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі.

6.2. Правове становище особи як певного учасника кримінального процесу та проблеми реалізації нею своїх прав і законних інтересів на сучасному етапі.

6.3. Права та законні інтереси підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх правові гарантії у кримінальному процесі.

6.4. Захисник в кримінальному процесі, його права й обов’язки.

6.5. Засоби забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному процесі.

6.1. Гарантії прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі

У кримінальному провадженні беруть участь різні за своїм правовим статусом повноваженнями, інтересами особи, яких можна об’єднати загальним найменування «учасники кримінального провадження» (п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК). У КПК України учасникам кримінального провадження присвячено главу 3, в якій визначається їх процесуальний статус. Аналіз законодавства дозволяє вважати, що учасниками кримінального провадження є державні органи, їх посадові і службові особи, фізичні й юридичні особи, які наділені законом процесуальними правами та процесуальними обов’язками, реалізуючи які вони вступають з іншими суб’єктами у процесуальні правовідносини і тим самим здійснюють кримінальну процесуальну діяльність або беруть участь у ній для досягнення покладених на них законом завдань або для захисту охоронюваних законом інтересів особи, суспільства та держави.

До процесуальної системи гарантій прав і свобод відноситься такий вид гарантій, як юридичне визначення самих цих прав і свобод¹. А. В. Міцкевич вважає, що під юридичними гарантіями слід розуміти засоби охорони прав громадян від яких би то не було посягань². Тієї самої думки М. С. Строгович, який зазначав, що юридичні гарантії – це ті встановлені законом, нормами права засоби і способи, якими охороняються та захищаються права громадян, усуваються порушення права³. О. Ф. Скакун пропонує відокремлювати юридичні гарантії законності від юридичних гарантій прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. При цьому юридичними гарантіями законності називає передбачену законодавством систему правових умов і правових засобів, спрямованих на забезпечення режиму законності і правопорядку⁴, а під юридичними гарантіями прав, свобод і обов’язків людини і громадянина пропонує розуміти систему нормативно визначених, організаційно оформлених способів і засобів, що забезпечують реальне втілення прав, свобод, обов’язків людини і громадянина⁵.

Отже, у ролі правових гарантій виступають не будь-які засоби і способи, а лише ті, які встановлені законом, визначені у нормах права.

М. І. Капінус розуміє під процесуальними гарантіями у сфері судочинства встановлені законом засоби і способи, що забезпечують досягнення задач кри­мінального судочинства і можливість реалізації усіма учасниками кримінального процесу своїх прав та виконання обов’язків⁶. Тобто, визначення сутності та напряму процесуальних гарантій дозволяє нам із впевненістю підтримати думку М. І. Капінуса. Саме таке визначення правильно орієнтує на нерозривний зв’язок процесуальних гарантій належного здійснення правосуддя і гарантій інтересів особи. Інакше кажучи, значення кримінально-процесуальних гарантій неможливо у категоричний спосіб пов’язувати тільки з охороною інтересів правосуддя або тільки з охороною інтересів особи, і не вірно було б надмірно протиставляти їх один одному.

В. В. Назаров та Г. М. Омельяненко вважають, що «процесуальні гарантії – це передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів суб’єктів, які беруть у ньому участь»¹. О. П. Кучинська звужує процесуальні гарантії до встановлених процесуальним законом заходів, що створюють умови для виконання завдань кримінального процесу, справедливого правосуддя² [22]. О. Б. Муравін під кримінально-процесуальними гарантіями розуміє «кримінально-процесуальні засоби, які є у нормах процесуального права, забезпечують усім суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності можливість виконувати обов’язки та використовувати надані їм права і визначені у кінці завдання кримінального судочинства»³. М. І. Пашковський кримінально-процесуальні гарантії визначає як передбачені засоби забезпечення реалізації прав та обов’язків суб’єктів кримінального процесу, засоби реалізації завдань кримі­нального процесу⁴.

Особливо широкий погляд на систему кримінально-процесуальних гарантій запропоновано Л. М. Лобойко, який до зазначеної системи включив: достатній ступінь урегульованості кримінально-процесуальної діяльності; кримінально-процесуальну форму; принципи кримінального процесу; процесуальний статус учасників кримінального процесу; можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу (запобіжних та інших заходів); судовий контроль; прокурорський нагляд; відомчий контроль; обґрунтування процесуальних рішень і ускладнений порядок прийняття деяких із них (про обшук у житлі особи, про взяття під варту тощо); юридичну відповідальність⁵. Л. М. Лобойко також запропонував підхід, згідно з яким гарантії виокремлюються у зв’язку з реалізацією відповідних принципів кримінального процесу, зокрема, говорячи про реалізацію принципу диспозитивності, він виділив кримінально-правові та процесуально-правові гарантії⁶. Ю. М. Грошевий вважає, що процесуальні гарантії – це сукупність встановлених законом правових норм, що забезпечують законний і обґрунтований розгляд кожного кримінального провадження та виконання інших завдань кримінального судочинства. Розрізняються процесуальні гарантії в широкому значенні та процесуальні гарантії особи, або процесуальні гарантії у вузькому значенні. У широкому розумінні весь кримінально-процесуаль­ний порядок значною мірою являє собою систему процесуальних гарантій⁷.

У той самий час необхідно мати на увазі, що гарантії правосуддя не поглинають собою гарантії прав особи, оскільки в такому випадку взагалі виключається можливість конфліктів між суспільними та особистими інтересами. У кримінальному процесі ці два види інтересів на загальному рівні діалектично поєднані, але в механізмі взаємовідносин існує можливість виникнення між ними протидії⁸.

Таким чином, «співвідношення гарантій, встановлення істини та гарантій охорони прав і свобод людини характеризується єдністю та боротьбою протилежностей. Об’єднуючись єдиною метою, вони створюють систему гарантій правосуддя»⁹.

Система кримінально-процесуальних норм і процесуальних відносин у сфері кримінальної юстиції, як відомо, побудована у такий спосіб, що всі суб’єкти процесу мають між собою кореспондуючі права та обов’язки, зокрема на слідчого, прокурора та суд покладається обов’язок зі створення умов для реалізації іншими учасниками їх прав. «Деякі процесуальні дії щодо громадян та державно-владні рішення процесуальних органів, що приймаються, так чи інакше зачіпають або обмежують конституційні права і свободи особи. Тим самим вони є засобами кримінально-процесуального примусу, які покликані припиняти неправомірні діяння учасників, що перешкоджають нормальному ходу кримінального процесу, або запобігати»¹. За такої побудови системи гарантування права одного суб’єкта неминуче відбивається на функції іншого. Зазначений високий рівень взаємопов’язаності процесуальних гарантій дозволяє зробити висновок про те, що кримінальний процес у цілому являє собою систему таких гарантій, яка полягає в органічній цілісності процесуальних засобів і способів, що взаємодіють між собою при забезпеченні прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства з метою досягнення задач кримінального судочинства².

Гарантування прав особи в сфері кримінальної юстиції віднесено до кола найважливіших обов’язків держави. Недаремно майже всі базові кримінально-процесуальні гарантії особи знайшли своє пряме відображення у тексті Конституції України. Серед них вагому частку складають гарантії забезпечення прав і свобод особи при застосуванні заходів процесуального примусу. Ці конституційні засоби та способи забезпечення охорони прав і свобод громадян від незаконного переслідування, від необґрунтованого надмірного застосування кримінально-процесуального примусу, в свою чергу, значно посилено міжнародно-правовими конвенційними гарантіями, зокрема положеннями статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За своїми цілями та по суті кримінально-процесуальні гарантії прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, є демократичними гарантіями, що одночасно слугують задачам правосуддя. Система процесуальних прав і гарантій особи в кримінальному процесі має своєю метою забезпечити не всілякий, а тільки законний інтерес учасника кримінального судочинства, тобто такий інтерес, який відповідає задачі пізнання компетентними органами держави об’єктивної істини, викриттю та справедливому покаранню винних і тільки в межах їх дійсної вини. Право особи і законний інтерес особи – категорії не тотожні. Але права громадянина значною мірою визначають його законні інтереси, слугують їх захисту.

Як справедливо зазначив В. Т. Маляренко: «Безспірним здобутком Конституції України є детальне розроблення розділу про права, свободи та обов’язки людини і громадянина з врахуваннями Європейської конвенції та пактів, прийнятих у різний час міжнародними організаціями. У Конституції закріплено правові засоби їх захисту, більшість яких може розглядатися як процесуальна гарантія прав учасників кримінального процесу»³. Саме ці гарантії і повторюються, уточнюються та посилюються у нормах кримінально-процесуального законодавства.

Вагомою особливістю сучасного кримінального процесу європейських країн, до яких належить і Україна, є те, що до сукупності національних гарантій додалася суттєва складова міжнародно-правових гарантій, які закріплено в широкому колі міжнародно-правових документів, насамперед у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. За справедливою оцінкою П. М. Рабіновича, ратифікація Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «відкрила нову сторінку в юридичному захисті прав людини в Україні»⁴. Як зазначив С. Шевчук, аналізуючи практику застосування та принципи тлумачення конвенційних норм у контексті сучасного українського праворозуміння, зараз в Україні існує, так би мовити, «подвійний» захист прав і свобод – як на конституційному рівні, так і на рівні Конвенції⁵. Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово прямо підкреслював фундаментальне значення гарантій, які, зокрема, містяться у ст. 5 Конвенції, для забезпечення права людей в демократичному суспільстві на свободу від незаконних затримань⁶.

Отже, слід звернути увагу на те, що джерелом процесуальних гарантій можуть бути не тільки кримінально-процесуальне законодавство, а й будь-яке інше джерело кримінально-процесуального права. По-перше, це міжнародно-правові засоби забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу, по-друге – конституційні і по-третє – спеціальні. Останні складають переважно норми кримінально-процесуального закону, спеціально створеного для регулювання відносин у сфері кримінального судочинства. Також до спеціальних джерел можна віднести і кримінально-процесуальні норми, закріплені в нормативно-правових актах. їх об’єднує загальний предмет правового регулювання.

Таким чином, поняття процесуальних гарантій в кримінальному процесі ширше, ніж поняття кримінально-процесуальних гарантій. До останніх доцільно відносити лише ті, які закріплені виключно в сфері кримінального судочинства, тому пропонуємо визначення кримінально-процесуальних гарантій, як встановлених кримінально-процесуальним законодавством та підзаконними актами правил, що забезпечують інтереси правосуддя та права, свободи і законні інтереси особи. Забезпечення прав особи та досягнення цілей кримінального судочинства можливе лише в результаті узгоджених дій усіх видів кримінально-процесуальних гарантій.