17. Шляхи підвищення використання основних фондів.

Всю сукупність технчних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання о.ф. можна умовно поділити на дві групи:

1.збільшення екстенсивного завантаження. Воно в свою чергу включає:

-скорочення простоїв устаткування

-підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування

-зниження частки недіючих машин та устаткування.

2.підвищення інтенсивного навантаження

-технічне удосконалення устаткування, підвищення якості сировини.

-запровадження новітньої технології

-застосування прогресивних норм організації виробництва.

18. Виробнича потужність і фактори що на неї впливають.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку і переробки сировини або виконання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання устаткування і виробничих площ, застосування прогресивних технологій та організації виробництва. Розрізняють три види потужності: проектна, виробнича, резервна.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Найбільш впливовими з них є:

-номенклатура, асортимент і якість виготовленої продукції

-кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування і використання площ в продовж року

-прогресивні техніко-економічні норми продуктивності та використання устаткування, зйому продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу і трудомісткості вироблюваної продукції.

19. Поняття оборотних коштів та їх структура.

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Виокремлюють оборотні кошти у сферах обігу та виробництва, а також їх розподіляють на нормативні і ненормативні. Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу – лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів не бере безпосередньої участі у створенні вартості виготовлюваної продукції.

32. Поняття та значення виробничої та соціальної інфраструктури.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:

-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства

-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах

-магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:

-заклади громадського харчування

-установи охорони здоров’я

-спортині споруди

-заклади освіти, культури та відпочинку

-житлово-комунальне господарство.

39. Держзамовлення.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету та поповнення державного резерву. При цьому оплата поставок продукції гарантується державою. Фінансування за державними контрактами здійснюється замовниками в межах бюджетних коштів, передбачених на ці цілі. Тому обсяги поставок продукції повинні бути збалансовані з можливостями державного бюджету.

За своїм змістом державний контракт визначає права та обов’язки сторін при виконанні поставок продукції і може мати такі розділи: загальний, фінансово-економічний, науково-технічний, і соціальний.

Державне замовлення слід вважати засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитьної продукції, розвитку пріорітетних галузей народного господарства, впровадження нових технологій, розв’язання соціальних проблем, державної підтримки найважливіших наукових досліджень, при якому держава надає певні пільги виконавцям, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами. Фінансування державних замовлень здійснюється за рахунок власних коштів підприємств.

До державного замовлення включається певна сукупність видів продукції (робіт, послуг), перелік яких визначається Кабміном.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами шляхом укладення прямих договорів з підприємствами-постачальниками, постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями.