27. Поняття та види угод з природними об’єктами.

Право власності на природні ресурси може виникати на підставі цивільно-правової угоди. Такі угоди бувають двосторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односторонні (успадкування).

Виникнення права власності на природні ресурси за двосторонніми угодами виникає з моменту нотаріального посвідчення договорів та державної реєстрації за місцем знаходження.

Односторонньою угодою як підставою виникнення права власності на природні об'єкти є, головним чином, прийняття спадщини. Особи, покликані до спадкування за законом або заповітом, стають власниками спадкоємного природного об'єкта тільки в силу прийняття спадщини. Тому не можна вважати, що підставою виникнення права власності на природний об'єкт, що залишився після померлого громадянина, є заповіт або спадкування за законом. Доки спадкоємець не виявив своєї волі на прийняття спадщини, він правонаступником не стає.

При укладанні угод з природними ресурсами не допускається зміна їх цільового призначання і мети використання. Продаж об'єктів державної та комунальної власності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу об'єктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок. У випадку, коли продавцем виступають державні або комунальні органи, вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Якщо продавцем земельної ділянки виступає юридична або фізична особа, то вартість земельної ділянки визначається за згодою сторін, але не може бути меншою, ніж її грошова експертна оцінка.

27. Платність природокористування та правове регулювання оподаткування за забруднення довкілля.

Платність природокористування (плата за природні ресурси) – це фінансове відшкодування природокористувачем суспільних витрат на збереження, відновлення, вилучення й транспортування природних ресурсів, що використовуються, потенційних зусиль суспільства щодо повернення або адекватної заміни використовуваних нині ресурсів в майбутньому.

З еколого-економічної точки зору плата за природні ресурси має нараховуватися з урахуванням глобального регіонального впливу природокористувачів на природні біоценози. Зокрема, значне вирубування лісу призводить не лише до порушення місцевого водного чи повітряного балансу, а й всього лісового покриву та атмосферного складу планети. Звідси – історична необхідність глобальної міжнародної орієнтації «економічної компенсації» країн за забруднення та користування природними ресурсами планети на своїй території.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено обов’язкову плату за використання природних ресурсів. Стаття 43 визначає тарифи платежів. Ліміти на використання ресурсів і порядок справляння податків визначено відповідними радами (Автономної Республіки Крим, обласного або міського рівнів). На природні ресурси державного значення ліміти встановлює Кабінет Міністрів України. Закон визначає, що плата за використання природних ресурсів у межах лімітів відноситься на вартість продукції, а плата за понадлімітне використання – вилучається з прибутку після сплати податку.

Спеціальні закони про природні ресурси (мінеральні, водні та земельні) встановлюють різний порядок оподаткування ресурсів державного і місцевого значень. Кодекс України «Про надра» зобов’язує користувачів природних ресурсів сплачувати податок за використання мінеральних ресурсів і плату за геологічну розвідку, що фінансується з державного бюджету. Землевласники або користувачі звільняються від сплати податків, якщо вони добувають корисні копалини місцевого значення для власних потреб. Ті, хто проводять геологічні, геофізичні, геодезичні роботи, у т.ч. розвідувальне буріння для загального дослідження мінеральних ресурсів та розвідки промислових мінеральних родовищ, можуть бути звільнені від оподаткування, якщо роботи фінансуються з держбюджету, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей і міст Києва та Севастополя. Не обкладаються податком прогнозування землетрусів та вивчення вулканічної діяльності, геологічні інженерні роботи, геолого-екологічні дослідження, моніторинг режиму підземних вод та інші роботи, що проводяться без порушення цілісності мінеральних ресурсів. Видобування промислових природних копалин не обкладається податком на мінеральні ресурси, якщо було надано концесію. Постановою Кабінету Міністрів України (лютий 1994) було затверджено Тимчасовий порядок збору податків за комерційне використання мінеральних ресурсів: передбачено єдину 1%-ну ставку податку від відпускної ціни мінеральних ресурсів (у т.ч. податку на додану вартість) для видобутих корисних копалин (для вугілля – 0,5%). Постановою Кабінету Міністрів України від 12.ІХ.97 було встановлено основну ставку податку на використання природних ресурсів. Замість єдиної ставки використовується шкала ставок за одиницю (тонну, куб. м) видобутої сировини. Плата за геологічну розвідку, що фінансується з держбюджету, повністю надходить до держбюджету і призначена для розробки мінеральної сировини та ресурсів.

Правове регулювання оподаткування за забр.довк.

Одним з найдієвіших інструментів економічного механізму охорони довкілля є збір за забруднення навколишнього природного середовища. Його правове регулювання здійснюється Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», постановами Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.99 і № 1261 від 11.08. 2000, Інструкцією про порядок нарахування і сплати збору за забруднення [1, c.76].

Платниками збору являються фізичні особи та юридичні особи, які є суб’єктами господарювання незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів .

У випадку, коли підприємства (установи, організації) мають у своєму складі філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності

та не складають окремого балансу, вони самостійно сплачують збір за здійсненні їх філіями викиди, скиди і розміщені відходи за своїм місцем податкової реєстрації.

Головним моментом при визначенні статусу платника збору та об’єкта обкладення таким збором є факт розміщення відходів на території спеціалізованої організації [4, с. 43].

Об'єктами обчислення збору є: для стаціонарних джерел забруднення — обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах; для пересувних джерел забруднення — обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини .

Підприємствам мають проводити інвентаризацію джерел забруднення, а потім встановлювати нормативи, на основі яких органами Мінекоресурсів України видаються дозволи й ліміти. Для інвентаризації джерел забруднення потрібні заміри хімічних лабораторій. Дозволи й ліміти потребують наявності спеціальної комп'ютерної програми, яка розробляється спеціалізованими організаціями, що спричинює додаткові витрати платника податків.

При первинному обліку забруднення на підприємстві часто заміри з ряду інгредієнтів здійснюються один раз на рік. Але законодавство не чітко контролює точність обчислення фактичних обсягів забруднення. Це призводить до недостовірності виявлення об'єкта оподаткування. Удосконалення зазначеної системи можливе за допомогою законодавчого закріплення питомих показників забруднення на тонну продукції, введення екологічних податків на продукт, фіксованих зборів за забруднення довкілля для невеликих платників [1].

Принцип обов'язковості лежить в основі кожної податкової системи і передбачає точне і неухильне виконання всіма суб'єктами господарської діяльності законів про податки, повне і своєчасне їх внесення до бюджетів різних рівнів, юридичну відповідальність за їх порушення відповідно до законодавства.

Важливим є також принцип стимулювання господарської діяльності та ділової активності, що означає введення податкових пільг, спрямованих на розвиток виробництва. Цей принцип відображено у Законі «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України». Законом охоплено підприємства переробної промисловості, тобто збір зберігає своє цільове призначення [4].

Умисне ухилення від сплати податків та інших платежів карається згідно статті 148 п. 2 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" Кримінального кодексу України. На несплачену своєчасно суму нараховується пеня. У випадку несплати в установлений термін податків, зборів та інших обов'язкових платежів податкові органи застосовують до підприємств штрафні санкції у встановленому порядку згідно з Законом України "Про державну податкову службу в Україні" .

Органи податкової адміністрації та Мінекоресурси України здійснюють контроль за розрахунком і стягненням збору за забруднення природнього навколишнього середовища.

Одним з шляхів посилення контролю за забруднення довкілля, а також за правильністю розрахунку збору є спрямування коштів від штрафів і позовів за порушення природоохоронного законодавства на розвиток лабораторної й матеріально-технічної бази управлінь екології та природних ресурсів [1, с. 78].

Якщо повністю виключити забруднення навколишнього природного середовища з об’єктивних причин неможливо, то цілком до снаги правильно та своєчасно розрахувати збір за таке забруднення і сплатити його [4, c.49].