6.2. Оцінка вартості нематеріальних активів підприємства

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов’язані з оцінкою вартості нематеріальних активів. Названа оцінка, зокрема, необхідна у таких випадках:

– приватизації або відчуження нематеріальних активів державою;

– включення об’єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

– визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

– оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

– розв’язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– здійснення фінансової звітності підприємств;

– оцінки застави під отримуваний кредит;

– визначення збитків від порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– організації франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як не уречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:

- різноманітністю об’єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

- різними способами їхньої появи на підприємстві;

- різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

- імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з’ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінку.

Порядок оцінювання об’єктів права інтелектуальної власності або їх економічний аудит затверджено Наказом Фонду державного майна України (Додаток В).

При визначенні вартості окремих об’єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів в цілому, так саме як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, у відповідності до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (доходний), ринковий. В межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити декілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.

6.2.1. Витратний підхід

Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Витратний підхід базується на урахуванні принципів корисності і заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єктів оцінки в поточних цінах і наступне корегування (зменшення) на суму зношення (амортизації), тобто за витратами. Звідси випливає важливий висновок, що вартість об’єкта права інтелектуальної власності в цьому випадку і ринкова вартість, що передбачає прибуток, – різні величини. Однак фахівці звертаються до цього методу все частіше, розуміючи, що вартість об’єктів права інтелектуальної власності, визначена за цим підходом, відповідає рівневі вартості при "ідеальному" збалансованому стані ринку. Крім того, отримана за витратним підходом оцінка є необхідною складовою для визначення залишкового розміру ринкової вартості нематеріального активу.

Порівняння результатів оцінки об’єктів, отриманих за витратним підходом, порівняльним і дохідним підходами, може бути своєрідним індикатором стану ринку. Так, якщо вартість за витратним підходом виявиться вищою, ніж розрахована за двома іншими підходами, це означає, що конкуренція на ринку є невеликою і в найближчому майбутньому може відбутися підвищення цін. Якщо ж навпаки, – то можна очікувати підвищення конкуренції і зниження цін.

Виключно витратний підхід оцінки застосовується, колі об’єкт інтелектуальної власності не призначений для одержання прибутку або коли із тих або інших причин ринкову вартість важко визначити двома іншими підходами, наприклад, якщо об’єкт права інтелектуальної власності є унікальним (твори мистецтва) і продається дуже рідко або взагалі не продається. У такому випадку для визначення бази оподатковування витратний підхід є основним при визначенні вартості.

Найбільш послідовне вживання витратного підходу – це прямий підрахунок витрат на проведення робіт, результатом яких став винахід, що патентувався, комп'ютерна програма і т.і. Слід підкреслити, що йдеться не про бухгалтерський облік витрат з віддзеркаленням його на рахунках, а про елементарний підрахунок. Як варіант можна підрахувати, які витрати знадобилися б на проведення тих же робіт з врахуванням цін і ставок оплати на дату оцінки.

Основні методи витратного підходу приведено на рис. 3.

В итратний підхід

Метод початкових витрат

Метод відновної вартості

Метод вартості заміщення

Рис. 3 - Методи витратного підходу

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:

– виявляються всі фактичні витрати, пов’язані зі створенням, придбанням або запровадженням об’єкта інтелектуальної власності;

– витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;

– визначається нарахована величина амортизації об’єкту інтелектуальної власності;

– вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Приблизно те ж можна сказати про інший варіант реалізації витратного підходу, в основі якого лежить ідея заміщення одного активу іншим, рівноцінним з точки зору виконуваних функцій. До певної міри така заміна можлива і відносно нематеріальних активів. Наприклад, заміна одного розважального фільму іншим аналогічним за змістом фільмом зазвичай не має істотного значення, якщо публіка хоче просто весело провести час, рекламодавець – розмістити рекламу, а власник кінотеатру продати квитки. Проте, можливість такої заміни – швидше виключення, чим правило.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Витратний підхід має істотні обмеження при оцінці об’єктів права інтелектуальної власності зі значним терміном дії через труднощі виміру розміру їх морального старіння. Істотним недоліком цього метода є те, що оцінка нематеріального активу, як правило, не має відношення до його реальної цінності.

6.2.2. Дохідній підхід

В основі дохідного підходу лежить принцип очікування, що вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності обумовлюється розміром майбутніх вигод для його правовласника. Формалізується даний підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, які генеруються даним об’єктом, в дійсну поточну вартість. Інакше кажучи, вартість об’єкта інтелектуальної власності може бути визначена як його здатність приносити прибуток у майбутньому. Вважається, що вигода від володіння цим об’єктом включає право одержувати всі регулярні прибутки під час використання, а також прибуток від продажу об’єкта інтелектуальної власності після закінчення володіння (реверсія), якщо це передбачено ліцензійним договором.

Як правило, потенційні покупці розглядають прибуток від придбання об’єкта інтелектуальної власності з огляду на інвестиційну привабливість, тобто як об'єкт вкладання капіталу з метою отримання в майбутньому відповідного прибутку. Однією з основних особливостей об’єкта інтелектуальної власності, є те, що він дуже рідко належить одному власникові на правах повної власності. Саме тому при економічній оцінці об’єктів інтелектуальної власності зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, що визначають предмет оцінки.

Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків (рис. 4).

Д оходний підхід

Метод капіталізації

Метод дисконтованих грошових потоків

Рис. 4 Основні методи доходного підходу

Відомо, що вартість будь-якого об'єкта інтелектуальної власності можна ототожнити із капіталом (інвестицією) певного розміру, здатним генерувати додатковий прибуток на умовах ефективного використання цього активу. Відповідно, для вирішення зворотної задачі (оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності) необхідно визначити додатковий прибуток за який-небудь період часу (наприклад, за рік), що може бути отриманий за рахунок появи нових ідей та принципів, які удосконалюють організаційну, технологічну або управлінську діяльність підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється з прибутком на певний капітал, рівний вартості конкретного об'єкта інтелектуальної власності. Таким чином, реалізація методу дисконтування майбутніх грошових прибутків передбачає:

– оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об’єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об’єкта;

– визначення ставки дисконтування;

– розрахунок сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;

– додавання до отриманого результату вартості об’єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.

Формулу для визначення сучасної величини потоку платежів (PV) від використання нематеріальних активів можна легко вивести з формули майбутньої їх вартості, шляхом поділу на величину (1 + r)^t. Виконавши відповідні математичні перетворення, отримаємо:

, (1)

де: PV – поточна (сучасна) вартість грошового потоку;

FV - майбутня вартість грошового потоку;

r - процентна ставка (ставка дисконтування);

t - число періодів використання нематеріального активу.

Ефективність використання нематеріальних активів можна обґрунтувати шляхом розрахунку їх чистої приведеної вартості (NPV). Чиста приведена вартість являє собою різницю дисконтованих на початок розрахункового періоду показників прибутку від використання нематеріальних активів й інвестиційних витрат:

, (2)

де С_t – капітальні вкладення (витрати) у відповідний рік t.

Якщо капітальні вкладення одноразові, то розрахунок ведеться за наступною формулою:

. (3)

Приклад 1. Підприємство розглядає два альтернативні проекти капітальних вкладень в нематеріальні активи, що приводять до однакового сумарного результату відносно майбутніх грошових доходів:

Рік	Проект 1	Проект 2
1	$3000	$6000
2	$4000	$4000
3	$5000	$5000
4	$6000	$3000
Всього	$18000	$18000

Обидва проекти мають однаковий обсяг інвестицій. Підприємство планує інвестувати отримані грошові доходи під 18 відсотків річних. Порівняйте сучасні значення отриманих грошових доходів.

Рішення:

Обчислимо сучасні значення послідовностей грошових доходів по кожному проекту, дисконтуючи щорічні доходи при показнику дисконту 18%. Розрахунки проведемо за допомогою спеціальних таблиць.

Проект 1

Рік	Грошовий потік, (FVt)	Множник дисконту,	Сучасне значення грошового потоку,
1	$3000	0.8475	$2542.50
2	$4000	0.7182	$2872.80
3	$5000	0.6086	$3043.00
4	$6000	0.5158	$3094.80
Сумарне сучасне значення			$11553.10

Проект 2

Рік	Грошовий потік, (FVt)	Множник дисконту,	Сучасне значення грошового потоку,
1	$6000	0.8475	$5085.00
2	$4000	0.7182	$2872.80
3	$5000	0.6086	$3043.00
4	$3000	0.5158	$1547.40
Сумарне сучасне значення			$12548.20

За результатами розрахунків можна зробити висновок про перевагу другого проекту.

Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:

– виявлення джерел і розмірів чистого прибутку від використання відповідного активу;

– визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

– розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Згідно методу капіталізації ринкова вартість активу (V) визначається по формулі:

, (4)

де D – дохід від використання даного активу за рік;

К_кап – коефіцієнт капіталізації.

Приклад 2. Розрахувати оціночну вартість нематеріальних активів компанії з використанням коефіцієнта капіталізації - 20%, якщо відомо, що рівень чистих доходів від використання об’єктів права інтелектуальної власності складає 30000 грн. за рік.

Рішення:

У відповідності з рівнянням (4) ринкова вартість активів складе:

грн.

Капіталізація – більш простіша процедура, ніж дисконтування. Проте застосовувати її рекомендується у тих випадках, коли оцінюваний актив вже використовується і приносить стабільний дохід, або, якщо потрібно швидко провести досить грубу оцінку активу, який імовірно даватиме стабільний дохід. Прибуток – зручніший показник для капіталізації, ніж грошовий потік. Капіталізація прибутку дозволяє з достатньою точністю визначити вартість активу в тих випадках, коли прибуток від використання оцінюваного активу постійний. Наприклад, цей прибуток складають однакові за розміром ліцензійні платежі (роялті) за використання запатентованого винаходу, а оцінюваний актив – виняткові права, що виникають з патенту на даний винахід. При такій оцінці враховується прибуток до оподаткування, оскільки мета оцінки – визначення ринкової вартості активу. Передбачається, що актив знаходиться на балансі з оцінкою за мінімальною вартістю. При продажі активу за ціною V, тобто за розрахованою ринковою вартістю, вся ця сума складатиме прибуток до оподаткування.

Для оцінювання нематеріального активу, який приносить стабільний або стабільно зростаючий прибуток, також використовуються мультиплікатори і ставки капіталізації, які розраховуються по спеціальних методиках на основі даних фондового ринку. Для нематеріальних активів підприємства ставка капіталізації зазвичай вище, ніж для інших активів підприємства, і становить від 10% до 50%.

Перевага прибуткового підходу полягає в тому, що він дозволяє визначити саме ту вартість активу (ринкову, інвестиційну і т.п.), яка повинна бути розрахована відповідно до типа здійснюваної трансакції і цілей оцінки. Основний недолік прибуткового підходу – складність отримання необхідної для розрахунків інформації.

6.2.3. Порівняльній підхід

Порівняльній (ринковий) підхід засновано на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори не обмежені в можливостях вибору. Сутність цього підходу полягає в тому, що вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності визначається шляхом зіставлення цін недавніх продажів подібних об'єктів. Хоча подібний підхід оцінювання, на перший погляд, виглядає досить передбачуваним, його застосування на практиці пов'язане із безліччю труднощів й умовностей. В першу чергу з тим, що не існує абсолютно однакових об’єктів права інтелектуальної власності: країна, тип об’єкту, термін правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу – лише деякі із позицій, за якими об'єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свою вагу відповідно до зміни ринкової ситуації.

Ще однією складністю застосування даного підходу є необхідність прийняття до уваги факторів, на які вплинули ринкові чинники. При великих доходах інформація про економічні характеристики й умови продажів часто є недоступною або неповною. Тому в таких випадках ринковий підхід може лише окреслити діапазон, в якому найбільш імовірно знаходитиметься розмір ринкової вартості. Ось чому оцінку об’єктів інтелектуальної власності на основі цього підходу слід виконувати обережно. За наявності достатньої кількості достовірної інформації про недавні продажі подібних об'єктів ринковий підхід дозволяє одержати результат, який максимально близько відображує відношення ринку до об'єкта оцінки. Повноцінне використання ринкового підходу можливе лише за наявності у покупця вибору з великої кількості інших об’єктів, подібних або таких, що виконують ті самі функції. При цьому з декількох об’єктів інтелектуальної власності, приблизно однакового значення і корисності, покупець повинний мати можливість вибрати тій, який його влаштовує за переліком якостей: функціональним призначенням, вартістю, терміном використання, ступенем захищеності, унікальністю та іншими характеристики.

Крім того, продавець прав на об’єкт інтелектуальної власності повинний мати можливість вибору найбільш цікавих для нього покупців, для того щоб віддати перевагу тому, хто більше заплатить, і тому, із ким можливе подальше співробітництво. Однак, лише деякі об’єкти інтелектуальної власності відповідають цим міркуванням. Дуже часто така можливість виникає при продажі прав на видання високопрофесійних творів літератури, мистецтва, на виготовлення і комерційну реалізацію аудіо- та відеопродукції вищої якості, при тиражуванні і реалізації програмних продуктів.

При передачі прав на об'єкти промислової власності на ринкових умовах виникають додаткові складнощі. Чим більш унікальним є виробництво або продукція, в яких реалізоване право на об'єкт промислової власності, тим складніше знайти покупця і, відповідно, тим меншою є можливість повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим ширшим є виробництво і чим більше таких підприємств в світі, тим легше знайти покупців патентів та інших прав і тим легше застосовувати ринковий підхід. Прикладом цього може служити виробництво комп'ютерів, калькуляторів, телевізорів.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об’єктів, які були реалізовані на ринку. З використанням методу порівняльного аналізу продажу проводять наступне:

– збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об’єктів інтелектуальної власності;

– визначають перелік показників, за якими порівнюють об’єкти інтелектуальної власності;

– коригують фактичні ціни угод щодо об’єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;

– визначають вартість об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Основними умовами використання цього методу є наявність даних про факти продажу аналогічного об’єкта інтелектуальної власності, вміння оцінити вплив особливостей цих об’єктів на їхню вартість, доступність інформації про ціни та умови реальних угод з подібними активами.

Одним з варіантів реалізації ринкового підходу також можна вважати використання стандартних галузевих ставок роялті.

Ро́ялті (від англ. royalties — авторське) – це платежі за користування, котрі «ліцензіат» (покупець ліцензії, патенту) сплачує «ліцензіару» (продавцю ліцензії, патенту) за поточне користування правами інтелектуальної власності. Роялті, як правило, виплачуються у відсотках від суми валового або чистого продажу, отриманої від використання активу або як фіксована ціна за одиницю проданого товару.

В табл. 2 приведено ставки роялті для окремих галузей економіки в залежності від валового обсягу реалізації ліцензійної продукції. Необхідно, однак, мати на увазі, що стандартні ставки роялті для певних видів продукції, галузеві індекси і інші показники дають дуже приблизні орієнтири для здійснення реальних операцій.

Таблиця 2 - Стандартні ставки роялті за галузями промисловості

Галузь промисловості	Ставка роялті %
Автомобільна	1-3
Авіаційна	6-10
Металургійна	5-8
Виробництво споживчих товарів тривалого користування	5
Виробництво споживчих товарів масового попиту з малим строком використання	0,2-1,5
Верстатобудівна	4,7-7,5
Текстильна	3-7
Фармацевтична	2-5
Хімічна	1-3,5
Електронна	4-10
Електрохімічна	1-5

Ринковий підхід має дві беззаперечні переваги. По-перше, він заснований на використанні ринкової інформації, по-друге, він простий у використанні. Перевагою ринкового підходу є те, що він дозволяє визначити (обумовити), так звану, справедливу ціну, яка найкраще відповідає ситуації на ринку. Основна складність полягає в обліку індивідуальних особливостей конкретної операції, і саме тут ринковий підхід не дає ніяких орієнтирів. Крім того, необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективно працюючий ринок і доступ до бази даних продажів аналогічних об’єктів права інтелектуальної власності. На жаль, в Україні ще не сформувався такий повноцінний ринок, тому використання порівняльного підходу для оцінки прав на об’єкти права інтелектуальної власності в даний час є проблематичним.

Перевага застосування розглянутих в цьому підрозділі підходів до оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності в залежності від типу об’єктів представлено в табл. 3.

Таблиця 3 - Рекомендації щодо порядку застосування підходів оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності

Об’єкт права інтелектуальної власності	Доцільність використання підходів
	У першу чергу	У другу чергу	Мало застосо-вувані підходи
Товарні знаки	дохідний	порівняльний	витратний
Інформаційне програмне забезпечення	витратний	порівняльний	дохідний
Програмні продукти	дохідний	порівняльний	витратний
Права копіювання	дохідний	порівняльний	витратний
Франчайзингові права	дохідний	порівняльний	витратний