Різні підходи до класифікації мовних порушень

Оскільки мовні порушення довгий час залишалися предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, велике поширення набула клінічна класифікація мовних порушень (М. Є. Хватцев, Ф. A. Pay, О. В. Правдина, С. С. Ляпидевский, Б. М. Гриншпун та ін.) В основі клінічної класифікації лежить вивчення причин (етіології) і патологічних проявів (патогенезу) мовної недостатності. Виділяються різні форми (види) мовної патології, кожна з яких має свою симптоматику і динаміку проявів. Це порушення голосу, порушення темпу мови, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія, порушення письма і читання (аграфия і дисграфія, алексія і дислексія). В Відповідно до особливостей порушення для кожної форми розроблені прийоми і методи корекційно-логопедичної роботи.

В даний час у нас в країні в якості основи для комплектування спеціальних логопедичних установ і для використання фронтальних методів впливу застосовується психолого-педагогічна класифікація мовних порушень. Вона розроблена Р. Е. Левиной і заснована на виділенні насамперед тих ознак мовної недостатності, які важливі для здійснення єдиного педагогічного підходу.

На основі психолінгвістичних критеріїв - порушення мовних засобів спілкування та порушення в застосуванні засобів спілкування у процесі мовної комунікації - дефекти мови діляться на дві групи. До першої групи відносяться такі порушення: фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичні недорозвинення; загальне недорозвинення мови.

До другої групи відноситься заїкання, при якому основою дефекту є порушення комунікативної функції мови при збереженні мовних засобів спілкування.

Психолого-педагогічна класифікація відкрила широкі можливості для впровадження в логопедичну практику науково обгрунтованих фронтальних методів корекційного впливу на порушену мова та інші психічні функції дітей дошкільного та шкільного віку. З точки зору психолого-педагогічної класифікації найбільш значущим є питання про те, які саме компоненти мовленнєвої системи порушені, недорозвинені або порушені. Дотримуючись цього підходу, педагог має можливість чітко уявити напрямок корекційного навчання в кожній категорії дефектів: при загальному недорозвиненні мови, при фонетико-фонематичним недорозвиненні, при недоліках вимови звуків.

Кожна група дефектів у свою чергу різниться за формою (природі) порушення й ступеня його вираженості.

Клінічна та психолого-педагогічна класифікації порушень мовлення взаємно доповнюють один одного.

Порушення читання при різних відхиленнях мовного розвитку та їх корекція

З урахуванням порушених операцій процесу читання Р. І. Ла-лаева виділяє наступні види дислексії: фонематичну, семантичну, аграмматіческую, мнестичну, оптичну, тактильну.

фонематичного дислексія пов'язана з недорозвинення функцій фонематичної системи, т. е. системи фонем мови, в якій кожна одиниця характеризується певною сукупністю смислоразлічітельную ознак. У російській мові цими ознаками є твердість чи м'якість, дзвінкість або глухість, спосіб утворення, місце освіти, участь піднебінної фіранки. Кожна фонема відрізняється від всякої іншої або одним смислоразлічітельную ознакою, або декількома. В тих випадках, коли фонеми відрізняються одна від одної кількома смислоразлічітельную ознаками, говорять про звуки далеких, не схожих між собою. Наприклад, звуки до і з відрізняються рядом ознак: способом, місцем освіти, участю голосових складок. Якщо фонеми відрізняються одним смислоразлічітельную ознакою, то тоді вони є близькими, опозиційними.