Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 2.Word.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
49 Кб
Скачать
☆

2.2. Класифікація олігофренії за глибиною дефекту

За ступенем вираження інтелектуального недорозвитку олігофренія поділяється на 3 групи:

  1. Дебільність (легка ступінь),

  2. Імбецильність(середня ступінь),

  3. Ідіотія (важка ступінь).

В країнах Західної Європи та США ці терміни використовують лише у вузькому професійному колі спеціалістів (напр. медиків). В соціальній та педагогічній практиці використовується загальне визначення як важконавчаючі.

Згідно класифікації прийнятою Всесвітньою організацією здравоохорони (ВОЗ) у 1994р. розумова відсталість включає чотири ступеня зниження інтелекту: незначну, помірну, тяжку, глибоку в залежності від кількісної оцінки інтелекту (IQ). Зіставлення якісної характеристики зниження інтелекту (Україна) і кількісної характеристики (заруб. країни) дає наступне співвідношення.

Згідно сучасної міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) розумова відсталість поділяється таким чином: розумова відсталість легкого ступеня (дебільність); помірна розумова відсталість (легка імбецильність); важка розумова відсталість (виразна імбецильність); глибока розумова відсталість (ідіотія).

IQ

Кількісна оцінка інтелекту

DSM – III

Міжнародна система

Українська система

71 і вище

Норма

Норма

50 – 70

Незначна розумова відсталість

Утруднення в навчання

Дебільність

35 – 49

Помірна розумова відсталість

Труднощі в навчанні

Легка імбецильність

25 – 34

Тяжка (виражена) розумова відсталість

Значні труднощі в навчанні

Виразна імбецильність

20 і нижче

Глибока розумова відсталість

Ідіотія

Отже за глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії ми поділяємо на три різновиди: ідіотія, імбецильність, дебільність. На практичне заняття підготувати коротку психолого-педагогічну характеристику кожного ступеня розумової відсталості при олігофренії. Синьов ст114-118

2.3. Інші категорії розумово відсталих дітей

Олігофрени-дебіли становлять основний контингент учнів спеціальних (допоміжних) шкіл для дітей, які потребують корекції розумового розвитку. Крім них, у спеціальних навчальних закладах цього типу навчаються і інші категорії розумово відсталих дітей.

Розумова відсталість може бути зумовлена органічним ураженням головного мозку, яке дитина перенесла на більш пізніх етапах розвитку. В таких дітей до ураження мозку, яке викликало розумову відсталість, був певний період нормального розвитку. Пізнавальні можливості такої дитини, як правило, дещо вищі, ніж в олігофренів, але, звичайно, нижчі, ніж у нормальної дитини відповідного віку. Проте в дітей цієї категорії інтелектуальний дефект ускладнений певними додатковими специфічними порушеннями розвитку.

Категорія цих дітей має назву дементні.

Деменція ( від лат. dementia – безумство, божевілля ) – розумова відсталість, що надбана у віці вже сформованого інтелекту, розпад якого відбувається під впливом анатомічно-деструктивного процесу в головному мозку; і характеризується стійкою втратою раніше засвоєних знань і практичних навичок та неможливість набуття нових, регресом мовлення. Деменцію потрібно відрізняти від олігофренії. Деменція має розвиток в дошкільному, шкільному, юнацькому та зрілому віці. Олігофренія спостерігається в ранньому дитинстві, коли ще не сформовані другосинальні зв’язки та операції мислення. Таким чином, при деменції мова йде про ушкодження мозкових систем на відміну від олігофренії, відображаючої недорозвиток мозку. При олігофренії більше ніж при деменції виражені компенсаторні можливості.

До категорії дементних відносяться діти, що перенесли травми головного мозку. В таких випадках стійкі дефекти пізнавальної діяльності спричинені насамперед різким зниженням розумової працездатності внаслідок підвищеної втомлюваності. Навіть при відносно невеликих для інших дітей навальних навантаженнях у травматиків може виникнути помітне погіршення інтелектуальної діяльності в процесі виконання тих чи інших завдань, пов’язане з відволіканням уваги, зниженням запам’ятовування, загальмованістю мислення. Все це пояснюється низьким рівнем витривалості при розумовій праці. Здебільшого ця дефектна особливість травма тиків негативно позначається і на їхній поведінці.

Розумова відсталість, що виникла на більш пізніх етапах розвитку, може бути викликана енцефалітом (запаленням мозку), який був перенесений дитиною. В таких випадках, крім інтелектуального дефекту (що також, менш виражений, ніж при олігофренії), спостерігається або надмірна розгальмованість, імпульсивність реакцій, нестійкість уваги, зниження критичності мислення, або патологічна уповільненість, загальмованість, що позначається на моториці та мові дитини, її загальній поведінці у різних видах діяльності. Наслідки енцефаліту можуть викликати вторинні ускладнення дефектного розвитку – деякі негативні риси характеру та відхилення у поведінці.

Діти, у яких розумова відсталість виникла на більш пізніх етапах розвитку, хоча і розвиваються на дефектній біологічній основі, практично здорові, їхня розумова відсталість не прогресує, а, навпаки, під впливом корекційно-педагогічних зусиль рівень психічного розвитку закономірно підвищується. Тобто ми говоримо про резидуальну (не прогресуючу) органічну деменцію, обумовлену залишковими явищами після перенесених органічних уражень мозку інфекціями (менінгіти, енцефаліти), інтоксикаціями, травмами.

Прогресуюча деменція пов’язана з органічним процесами які протікають в головному мозку (запальні, дефекти обміну та ін.). при цьому виді деменції є тенденція до прогресування хворобливих порушень. До цієї категорії розумово відсталих дітей, відносяться діти, у яких інтелектуальна неповноцінність пов’язана з такими захворюваннями ЦНС, як епілепсія, шизофренія, сифіліс головного мозку, ревматичні ураження.

За етіологічним критерієм розрізняють такі види деменції:

Тотальна деменція – має розвиток при дифузних ураженнях головного мозку завдяки бактеріальній інфекції та важких механічних мозкових травм.

Лакунарна деменція – є наслідком перенесених дитиною чи підлітком черепно-мозкових травм та сифілісу мозку.

Транзиторна деменція – є наслідком перенесених дитиною чи підлітком неспецифічних пара інфекційних менінгоенцефалітів.

Концентрична деменція – в дитячому та підлітковому віці має розвиток завдяки довготривалої епілептичної хвороби з частими судорожними припадками.

Апатична деменція – характеризується тим, що шизофренічний процес, який триває де-кілька років може привести до психічної деградації та розумової відсталості.

Дисмнестична чи парціальна деменція – є наслідком перенесеного органічного захворювання мозку з парціальним ураженням його окремих зон. Має прояв в пригніченні та послабленні пам’яті.

Кожне з цих захворювань викликає своєрідні порушення психічного розвитку. Так при епілепсії характерні риси, як надмірна уповільненість, інертність усієї психічної діяльності. При шизофренії відбуваються глибокі зміни в емоційно-вольовій сфері особистості – зниження інтересу до навколишньої дійсності та потреби у спілкуванні, патологічна замкненість у собі, в світі власних ілюзій. Для всіх дітей, віднесених до цієї категорії розумової відсталості, характерною є деградація, тобто зниження психічної діяльності, що прогресує. Педагог, який працює з такими дітьми, повинен, крім проведення з ними відповідної корекційної навчально-виховної роботи, бути дуже уважним до симптомів, які свідчать про загострення психічного захворювання (різке зниження успішності, розлади поведінки тощо) В таких випадках необхідно негайно забезпечити дитині кваліфіковану медико-психіатричну допомогу.

Псевдодеменція – виникає в наслідок гострої психічної травми, яка може викликати інтелектуальний дефект, але стан має повернення до норми. Загублені навички ходьби, мови, охайності, організованої поведінки і активної уваги під впливом лікувально-відновлювальної, корекційно-виховної роботи і завдяки потенційним можливостям організму встановлюються.

Таким чином, склад розумово відсталих дітей є досить різноманітним і може класифікуватися на різних підставах. Так, разом з наведеною вище класифікацією дітей-олігофренів за М.С. Певзнер, педагогічне значення для забезпечення диференційованого і індивідуального підходу у організації освітнього та корекційно-реабілітаційного процесу має виділення груп РВ дітей на підставі наявності у них додаткових специфічних особливостей дизонтогенезу:

  • значних порушень зорового сприймання та просторової орієнтації;

  • суттєвих фонетико-фонематичних вад;

  • виражених недоліків рухової сфери;

  • дефектів енергетичної складової діяльності, тобто зниження фізичної та розумової працездатності тощо.

Дослідження в галузі диференційованого навчання РВ дітей, ступеня дебільності проведені українськими вченими І.Г.Єременком, Г.М. Мерсіяновою, В.Є. Турчинською, Л.С. Вавіною, Н.П. Кравець та ін. Ними запропонована педагогічна диференціація учнів шкіл для дітей, які потребують корекції розумового розвитку:

І група – діти, які успішно навчаються, в цілому правильно вирішують пізнавальні та практичні завдання, порівняно найбільш активні і самостійні у оволодінні матеріалами шкільних програм (таких приблизно 10 – 15%).

ІІ група – учні, які встигають відносно добре, справляються з основними вимогами програми, здатні застосовувати знання у конкретно заданих умовах, у порівнянні з першою групою мають більш уповільнений темп прогресування у навчальній діяльності. Діти цієї групи складають біля 25-30%.

ІІІ група – діти, які важко засвоюють шкільну програму, для них характерні інертність, уповільненість психічної діяльності, розлади уваги, працездатності, усвідомленості, довільності і цілеспрямованості дій; стосовно них знижуються програмові вимоги (приблизно 35-40%).

ІV група – учні, які погано встигають, відчувають значні утруднення у навчанні за програмою спеціальної школи, деякі відомості з навчальних предметів залишаються для їх засвоєння взагалі недоступними; їх навчання здійснюється за індивідуальними програмами, у яких освітні вимоги мінімізуються (приблизно 10-15% дітей).

Кожен вид, форма чи ступінь розумової відсталості має як спільні, так і відмінні особливості. Урахування сучасних класиф­ікацій дозволяє обрати для дитини відповідний заклад; розроби­ти адекватну програму розвитку; підібрати правильні засоби та методи навчального, виховного і корекційного впливу.

Склад учнів допоміжної школи

Склад учнів допоміжної школи визначається «Положенням про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку» (1994 p.). Згідно цього документу (розділ 4, пункт 35) направленню до спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату (школи, класу) для розумово відсталих дітей (допоміжна школа) підлягають розумово відсталі діти, які навчались у і-2-х класах загальноосвітньої школи, так і ті, які не навчались, з такими медичними показаннями:

  • олігофренія в ступені дебільності різного походження, в тому числі дебільність при хворобі Дауна;

  • органічна деменція негрубого ступеня, що є наслідком інфекційних, інтоксикаційних, травматичних та інших постнатальних уражень головного мозку

  • епілептична деменція (за відсутності денних або частих нічних судомних нападів);

  • шизофренічна деменція (за відсутності психотичних розладів).

Категорії учнів, які не підлягають навчанню у допоміжній школі

Згідно «Положення про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку» (розділ 4, пункт 36) направленню до спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату (школи, класу) для розумово відсталих дітей (допоміжна школа) не підлягають діти:

  • з важкою формою недоумства (олігофренія в ступені імбецильності та ідіотії, в тому числі й при хворобі Дауна; органічна деменція важкого ступеня з виразною дезадаптацією, відсутністю навичок самообслуговування);

  • з психічними захворюваннями, у яких крім недоумства спостерігаються інші важкі нервово-психічні порушення;

  • з олігофренією або органічною деменцією з виразними і стійкими психопатоподібними розладами;

  • з органічним захворюванням головного мозку з денними або частими нічними судомними нападами;

  • з шизофренією із стійкими психотичними розладами;

  • із різними відхиленнями у психічному розвитку, пов'яза­ними з первинним порушенням функцій слуху, зору, моторики;

  • із затримкою психічного розвитку, пов'язаною із залишковими явищами органічних уражень головного мозку або педаго­гічною занедбаністю.

Програма допоміжної школи не розрахована на ці категорії учнів. Окрім цього вони потребують певних видів допомоги (лікувальної, психологічної, соціальної), не передбачених цією школою. Названі категорії дітей є контингентом інших закладів: спеціальні школи інших типів, реабілітаційні центри, дитячі будин-ки-інтернати, лікарні.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]