Питання 6. Кваліфікація при помилці в розвитку причинового зв'язку

Помилка щодо ознак, які характеризують об'єктивну сторону, може полягати в помилці щодо кількісної чи якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків.

Помилка особи щодо кількісної характеристики наслідків на кваліфікацію вчиненого не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі при вчиненні певного злочину. Так, у примітці до ст. 185 КК України встановлений великий розмір матеріальної шкоди - якщо вона в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тож розмір шкоди, що перевищує цю суму, але не більший за 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (особливо великий розмір), розглядається як великий розмір і на кваліфікацію не впливає.

Якщо особа бажала завдати більш тяжкої шкоди, але збитки, що настали, є менш тяжкими, то діяння особи слід розглядати як замах на завдання більш тяжкої шкоди.Наприклад, вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Я. і К. засуджені за ст.15 ч.2. і ст. 185 ч.2 КК України. Згідно з вироком Я. і К. у ніч на 10 липня намагалися викрасти з поля Р. 80 кг. картоплі, але не довели злочин до кінця з причин, що не залежали від їх волі, встигнувши викопати і заволодіти тільки 30 кг. (закінчений замах на крадіжку вчинену за попередньою змовою групою осіб)

Коли умисел винного був спрямований на завдання шкоди в особливо великому розмірі, а він фактично виявився меншим, вчинене повинне кваліфікуватися як замах на викрадення в особливо великому розмірі, тому що здійснити це винний не зміг з причин, які не залежать від його волі.

Помилка в якісній характеристиці наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати в непередбаченні шкоди, що фактично настала, й, навпаки, в передбаченні шкоди, яка не настала.

У першому випадку виключається відповідальність за умисний злочин, але можлива відповідальність за необережне заподіяння шкоди, якщо особа повинна та могла його передбачити. Так, мисливець Н. зробив постріл у кущі (на звук) під час полювання, при цьому чітко не бачив, що там було, вважаючи, що це рухається кабан. Виявилося, що в кущах перебував інший мисливець, який загинув унаслідок цього пострілу. Н., звичайно, не передбачав такого наслідку, хоча повинен і міг це передбачити, зважаючи на спеціальні правила поводження з вогнепальною зброєю та загальні правила полювання.

Тож його дії були правильно кваліфіковані як убивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України).

У другому випадку відповідальність може настати за замах на злочин (при наявності прямого умислу). Наприклад, пошкодивши гальма на автомобілі, винна особа бажала смерті потерпілого (власника транспортного засобу). Унаслідок ДТП водій отримав тяжкі тілесні ушкодження. Дії винної особи слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України).

Отож, помилка в суспільно небезпечних наслідках може як тягнути відповідальність, так і не призводити до неї.

Питання 7. Кваліфікація посягання при "відхиленні дії"

Кваліфікація залежить від того, чи на тотожні (рівноцінні) об'єкти було спрямовано злочинне посягання, чи ці об'єкти є різнорідними.

Якщо відповідальність за бажану та реально заподіяну шкоду передбачена однією й тією ж нормою Особливої частини КК, тобто якщо об'єкти збігаються, то вчинене кваліфікується за фактичними наслідками, оскільки закінчений злочин охоплює замах на злочин. Така кваліфікація можлива за умови, що вина щодо "відхиленої дії" також умисна.

Так, якщо особа стріляє з автомата в конкретну особу, що перебуває в натовпі та при цьому вбиває сторонню особу - її дії кваліфікуються лише за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України. Додатково кваліфікувати його дії як замах на вбивство за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК України не потрібно, бо закінчений злочин (убивство) охоплює замах на злочин (замах на вбивство). При цьому ставлення до бажаної смерті конкретного потерпілого полягає у формі прямого умислу, а до фактичної смерті сторонньої особи - у формі непрямого умислу.

У ситуації, коли відповідальність за бажану та реально заподіяну шкоду передбачена різними нормами Особливої частини КК, тобто коли об'єкти посягання не є тотожними, вчинене кваліфікується за сукупністю: як замах на бажаний результат і закінчений фактично виконаний злочин.

Частково це правило реалізовано в п. 9 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи". Так, згідно з вказаним пунктом, якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК України, а якщо заподіяно шкоду її (їхньому) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України та відповідними статтями КК України, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Отож при посяганні на життя однієї особи також завдається шкода здоров'ю іншої особи. Якщо смерть потерпілого не настала, а іншій особі завдано тяжкі тілесні ушкодження, дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство й умисне тяжке тілесне ушкодження.

Висновки

Неправильною кримінально-правовою кваліфікацією слід визнавати лише ті випадки неправильного застосування закону, які офіційно встановлено і відображено в процесуальних документах. Аргументи на користь такого висновку побудовано на обґрунтованій вище презумпції правильності кримінально-правової кваліфікації:

1. кваліфікацію, неправильність якої не доведено, вважають правильною, а помилку чи зловживання при її проведенні – такими, що не існують;

2. оскільки кримінально-правова кваліфікація це офіційна правозастосовна діяльність, то й презумпцію її правильності може бути спростовано лише в офіційному порядку;

3. зміни у кримінально-правову кваліфікацію може бути внесено лише в установленому процесуальному порядку;

4. якщо факт неправильної кваліфікації офіційно не встановлено, то не виникає підстав для скасування або зміни процесуального документа, у якому зафіксовано попередню (неправильну) кваліфікацію.

Серед наслідків помилок у кваліфікації можна виділити:

1. Позитивні (для окремих осіб), які:

• з позиції обвинуваченого, його захисника, ведуть до інкримінування статті про менш тяжчий злочин;

• з позиції потерпілого, ведуть до застосування норм про більш тяжкий злочин;

• з погляду особи, яка проводить дізнання, веде досудове слідство, тягне за собою передачу справи для іншого органу і зменшення службового навантаження;

• з позиції керівників правоохоронних органів, ведуть до поліпшення статистичних показників.

2. Негативні, які характеризують їх з позиції інтересів держави і суспільства. За такого підходу аналізовані помилки завжди шкідливі і небажані.

Існують два види неправильної кваліфікації (з урахуванням ставлення особи, яка застосовує закон до своїх дій та їх наслідків):

1. зловживання у кваліфікації;

2. помилки у кваліфікації.

Усі інші види неправильного застосування закону (зокрема й неправильна кваліфікація) „вписуються” у якийсь із вказаних вище, а не утворюють окремого самостійного виду. Тобто або зловживання, або ж помилку, а не якийсь третій вид, становить собою неправильна кваліфікація:

• „із запасом”;

• здійснена внаслідок реалізації положень, які містяться в нормативно-правових актах;

• проведена відповідно до положень, викладених у постановах Пленуму Верховного Суду України, поширених ним узагальненнях і оглядах судової практики, листах до керівників апеляційних судів;

• викликана виконанням обов’язкових вказівок вищих інстанцій чи органів (начальника слідчого відділення, прокурора, суду);

• зумовлена некритичним ставленням до положень, викладених у наукових публікаціях;

• яка є „наслідуванням” рішень, прийнятих раніше в аналогічних справах.