Різниця між адвокатами та юристами у зв’язку із запровадженням адвокатської монополії

Право на професійну правничу допомогу – це гарантована Основним Законом держави можливість особи отримати високоякісні правничі послуги, які може забезпечити лише професійний адвокат, який пройшов спеціальну підготовку, а не будь-яка інша особа. При цьому запропонована формула не заперечує права на правничу допомогу загалом, у тому числі й безоплатну, яку можуть надавати інші, крім професійних адвокатів, фахівці-правники. Проте наголос робиться саме на гарантованому отриманні особою саме професійної допомоги.

Фактично такими змінами, держава гарантує, що допомога буде надана адвокатом, який матиме необхідний рівень професійної підготовки, буде пов'язаний правилами професійної етики, законодавчими вимогами доступу до професії та нестиме відповідальність за неналежне виконання ним свого професійного обов'язку, що сприятиме реалізації принципу верховенства права.

Це забезпечить можливість надання якісного, оперативного та доступного представництва в судах. З прийняттям відповідних змін до Конституції, доступ до отримання професії буде значно спрощений, а так звана монополія адвокатів на представництво в судах буде втілюватися поетапно, про що свідчать перехідні положення проекту змін.

Головним аргументом фахівців різних рівнів на підтримку таких змін виступає світова тенденція розвинутих правових систем, що вказує на формування єдиного ринку юридичних послуг і встановлення загальних правил його регулювання. Так, різною мірою адвокатська монополія поширена в ряді європейських країн, таких як Бельгія, Франція, Норвегія, Данія, Голландія, Португалія та ін. Німеччина, наприклад, має вже 50-літній досвід успішно діючої адвокатської монополії. Причому вона стосується не тільки представництва фізичних та юридичних осіб у суді, а й їх консультування. Англія – країна з найбільш стабільною правовою системою – свого часу теж ввела адвокатську монополію та розділила адвокатів на баристерів (представництво в судах) та солісіторів (правова робота поза судами). Як приклад також можна навести практику функціонування адвокатської монополії серед азіатських країн – Гонконг, Тайвань, Республіка Корея і Японія. Дійсно, адвокати і лише адвокати в усіх розвинених країнах мають пріоритет здійснювати захист інтересів громадян.

У США також існує монополія на юридичну діяльність. Займатися нею може людина з відповідною підготовкою, освітою, досвідом. Крім того, не будь-який юрист може представляти інтереси інших осіб у суді. Це дозволено лише адвокатам. Щоб отримати відповідний статус, необхідно здобути освіту у ВНЗ, акредитованому Асоціацією американських юристів, скласти іспит, і якщо цього вимагає законодавство штату, постійно підвищувати свою кваліфікацію. Якщо ж юрист, який не має статусу адвоката, все ж буде представляти чиїсь інтереси в суді, то його звинуватять в "незаконній роботі за юридичною спеціальністю".

Основне завдання введення «монополії» - не наділення будь-кого конкурентними перевагами по відношенню до іншого, апідвищення якості юридичних послуг, виведення з тіньового обороту юристів, які не мають статусу адвокатів, та більш того теоретичного і практичного досвіду, навичок і умінь, але в той же час надають юридичні послуги на підприємницькій основі. Якість юридичних послуг підвищується також за рахунок особистої зацікавленості адвоката, оскільки він, на відміну від «підприємця», пов'язаний можливістю бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності, аж до анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Основною метою діяльності юристів-підприємців є отримання прибутку, адвокатів – саме надання правової допомоги. В свою чергу, підприємницька діяльність є «самостійною, ініціативною, на власний ризик», а адвокатська «незалежною професійною діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту». Тобто, і наслідки наданих послуг для клієнта можуть бути на практиці абсолютно різними. Адже, юрист зацікавлений отримати прибуток за рахунок клієнта, а адвокат – здійснити свою конституційну функцію, надати правову допомогу якісно та в строк.

При цьому, адвокати є фахівцями і проходять два етапи відбору: перший – це кваліфікаційний іспит і другий – проходження шестимісячного стажування під наглядом більш досвідчених адвокатів-наставників. Більш того, адвокати діють в рамках Правил адвокатської етики та несуть дисциплінарну відповідальність за порушення – за допущені недоліки роботи під час захисту інтересів клієнтів. Також, одним із професійних обов’язків адвокатів є постійне підвищення своєї професійної кваліфікації.

Висковок

Отже, відмінності в професіях юриста і адвоката є істотними: як у загальних базових вимогах до професії юриста та адвоката, так їх правах та обов'язках. Варто також наголосити і на наявності спеціальних нормативно-правових актів (можливість подачі адвокатського запиту та представництво в кримінальному та адміністративному процесах), також як і обсяг їх відповідальності (можливість обмеження або анулювання свідоцтва на адвокатську діяльність адвоката та ін); різницею в забезпеченні гарантій конфіденційності та безпеки (різна відповідальність за розголошення інформації, наданої клієнтами) , що регулюють діяльність адвоката та відсутність таких документів щодо здійснення своєї професійної діяльності юристом. Якщо адвокатська діяльність визначена як незалежна професійна діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, то правова допомога - це надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Звідси логічним виглядають такі масштабні відмінності у обсязі повноважень, прав, гарантій та передбачених засобів здійснення своєї діяльності адвокатами та юристами.