Притча «Все залежить від тебе»

Колись давно в древньому Китаї жив дуже розумний, але дуже пихатий знатний вельможа Мандарин. Весь день його складався з примірок багатого вбрання та розмов із підданими про свій розум... Так минали дні за днями, роки за роками... Аж ось пройшов по всій країні поголос, що не­подалік від кордону з'явився мудрець, ро­зумніший за всіх на світі. Дійшла та звістка й до нашого Мандарина. Дуже розлютився він: хто може називати якогось ченця най­розумнішою людиною в світі?!

Запросив вельможа мудреця до себе в па­лац, вирішивши обдурити його: «Я візьму в руки метелика, сховаю його за спиною й запитаю, що в мене в руках - живе, чи мертве? Якщо чернець скаже, що живе - я роздушу метелика, а якщо скаже мертве - випущу його...».

І ось настав день зустрічі. В розкішному залі зібралося багато людей, всім хотілося послухати словесний поєдинок найрозум­ніших людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метели­ка й з нетерпінням чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися, до залу ввійшов невеликий худорлявий чоловік. Він підійшов до Мандарина, привітався й ска­зав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді, зло посміхаючись, Ман­дарин проказав: «Скажи-но мені, що я три­маю в руках - живе, чи мертве?» Мудрець трохи подумав, усміхнувся й відповів: «УСЕ В ТВОЇХ РУКАХ!». Збентежений Мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями.

Отже, лише від нас залежить, чи буде наша взаємодія з іншими живою, яскравою, плідною, чи навпаки.

Висновки

Таким чином, узагальнивши результати нашої роботи, можемо зробити висновки, що включають наступні моменти.

По-перше: вмотивоване ставлення до вище зазначеного типу діяльності надихало нас на різноманітні дії та вчинки. Весь цей час, не покидало міркування про те, що дитина народжується як чистий аркуш паперу. Минає час і на ньому з’являються рядки – думки і почуття, якості та вчинки, часом й помилки та недоліки. Звісно, доброта і чуйність, егоїзм та байдужість не народжуються самі по собі. Все це виховується. І саме життя поставить ту чи іншу оцінку. Виникало питання: «Як же поводитися з дітьми, як їх виховувати, щоб ця оцінка була відмінною?»

По-друге: враховуючи нинішню ситуацію в Україні, що характеризується соціально-економічною й політичною нестабільністю, поглибленням розшарування населення за рівнем доходів, знеціненням морально-етичних принципів і цінностей у суспільстві, його криміналізацією, бачимо, що в кінцевому результаті, все це різко лягає на морально й фізично несформованих особистостей, ще й важким тягарем, з яким не кожен може впоратись самостійно. І тому, вважаємо, що саме ми покликані допомогти дітям у цьому.

По-третє: зрозуміли, що спілкуючись з дітьми необхідно переконувати словом - радити, вчити, поправляти, якщо потрібно – пояснювати і доводити. Тому, ми й організовували такі дії, які допомогли б збагнути нове й хоча б на мить забути старе.

По-четверте: усвідомили, що наші дітки повинні відповідати часу. В них мають поєднуватися духовність, почуття власної гідності, любові. Ми все робили для того, щоб кожна дитина відчула, що головним для нас є їх бажання, прагнення, запити. Звідси і вбачали одним із своїх завдань - допомогу вихованцям у їхньому становищі, підтриманні навіть найменшого просування на шляху у їх розвитку. Дуже важливо було надати їм ключ до самовдосконалення, самопізнання, самовиховання, усвідомлення того, що вони комусь потрібні, про них турбуються… Ми намагалися закласти в дитячі серця поняття «ЛЮДИНИ».

По-п’яте: переконалися, що дітки, що перебувають у закладі інтернатного типу позбавлені ЛЮБОВІ. Нас не раз турбували питання: Що вони відчувають, коли спілкуються з нами? Де прокинеться їхня свідомість? Що прихоплять із собою у далеку дорогу: стіни притулку, ляльки, співчутливу усмішку – нашу чи вихователів? Як прищеплювати їм почуття прекрасного, коли життя для них не таке й радісне? Важко кривити душею, дивлячись в чисті юні дитячі очі, бо й самі молоді і знаємо настільки вважливою є для нас почуття довіри та віри. Але, зрештою, це не змінить відповідальності добросовісно, самовіддано допомогти їм. Тут на допомогу, як лакмусовий папір, до нас приходила наша совість, яка дуже часто вказує, що ми зробили не так.

По-шосте: відома життєва істина: «не вміло посаджене дерево засихає», – нагадує нам дитину. Звідси, ми прагнули у кожного віднайти щось особливе, неповторне і поспішали виховувати найкращі загальнолюдські риси. Народна мудрість мовить: «Сад не дасть врожаю, як добре не подбає садівник», а тому вчасно, систематично, творчо, бережно потрібно дбати про дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, бо справді, ми твердо віримо, що чужих дітей не буває, що ще живе серед людей іскра співчуття, милосердя і любові до ближнього.

Отже, хоча робота волонтерського загону над проектом триває лише третій місяць, ми переконалися в правильності вибору даного напрямку роботи, а саме: «Добро починається з тебе» «Чужих дітей не буває». Про це свідчать позитивні відгуки дирекції закладу та й самих дітей.

Тому й надалі ми будемо продовжувати нашу роботу в цьому напрямку, оскільки переконані, що це необхідно не лише дітям, але й нам.