- •I Рівень
- •2 Серпня- вибух бомби на залізничному вокзалі м. Болоньї (загинули 84 особи, 200 – поранені)
- •II Рівень
- •III Рівень
- •30 Травня 1968 р. - Шарль де Голль, спираючись на армію, розпустив парламент під приводом загрози комуністичного перевороту. Заборонено демонстрації, розпущені студентські організації.
- •1969 Р. - Шарль де Голль пішов у відставку.
- •IV Рівень
IV Рівень
Назвіть основні тенденції економічного розвитку європейських країн в післявоєнний час.
Складіть історичний портрет Ш. де Голля.
У 1912 закінчив військову академію Сен-Сір. У роки Першої світової війни був тричі поранений і потрапив у полон під Верденом в 1916. У період між двома світовими війнами де Голль викладав військову історію в училище Сен-Сір, служив помічником маршала Петена, написав кілька книг з питань військової стратегії і тактики. Лідер французького Опору в роки Другої світової війни. У квітні 1940 де Голль отримав звання бригадного генерала. 6 червня був призначений заступником міністра національної оборони. 16 червня 1940, коли маршал Петен вів переговори про капітуляцію, де Голль відлетів до Лондона, звідки 18 червня по радіо звернувся із закликом до співвітчизників продовжувати боротьбу із загарбниками. Заснував у Лондоні рух «Вільна Франція». Після висадки англо-американських військ у Північній Африці в червні 1943 в м. Алжирі був створений Французький комітет національного визволення (ФКНО). Де Голль був спочатку призначений його співголовою (спільно з генералом Анрі Жіро), а потім одноосібним головою. Після звільнення Франції в серпні 1944 де Голль в якості глави тимчасового уряду з тріумфом повернувся в Париж. Однак голлістської принцип сильної виконавчої влади в кінці 1945 був відкинутий виборцями, які віддали перевагу конституцію, багато в чому подібну до конституції Третьої республіки. У січні 1946 де Голль пішов у відставку. З метою збереження престижу Франції і зміцнення її національної безпеки де Голль підтримав Європейську програму реконструкції та Організації Північноатлантичного договору. В ході координації збройних сил Західної Європи в кінці 1948 завдяки впливу де Голля французам було передано командування сухопутними військами і флотом. У 1953 де Голль відійшов від політичної діяльності, оселився в своєму будинку в Коломбе-ле-дез-Егліз. У 1958 затяглася колоніальна війна в Алжирі послужила причиною гострої політичної кризи. 13 травня 1958 в алжирській столиці ультраколоніалісти і представники французької армії підняли заколот. Незабаром до них приєдналися прихильники генерала де Голля. Всі вони виступали за збереження Алжиру у складі Франції. Сам генерал за підтримки своїх прихильників уміло скористався цим і домігся згоди Національних зборів на створення свого уряду на продиктованих їм умовах. Перші роки після повернення до влади де Голль займався зміцненням П'ятої республіки, фінансової реформою, пошуками рішення алжирського питання. 28 вересня 1958 на референдумі була прийнята нова конституція країни. 21 грудня 1958 де Голль був обраний президентом республіки. Під його керівництвом зріс вплив Франції на міжнародній арені. Однак в колоніальній політиці де Голль зіткнувся з проблемами. Приступивши до врегулювання алжирської проблеми, де Голль твердо проводив курс на самовизначення Алжиру. У вересні 1962 де Голль запропонував поправку до конституції, згідно з якою вибори президента республіки повинні проводитися за допомогою загального голосування. Зіткнувшись з опором Національних зборів, вирішив вдатися до референдуму. На проведеному в жовтні референдумі поправка була схвалена більшістю голосів. Листопадові вибори принесли перемогу голлістської партії. У 1963 де Голль наклав вето на вступ у Спільний ринок Великобританії, блокував спробу США поставити в НАТО ядерні ракети, відмовився підписати угоду про часткову заборону випробувань ядерної зброї. Його зовнішня політика призвела до нового союзу Франції і Західної Німеччини. У 1963 де Голль відвідав Близький Схід і Балкани, а в 1964 - Латинську Америку. 21 грудня 1965 де Голль був переобраний на пост президента на наступний 7-річний термін. Тривале протистояння НАТО досягло кульмінації на початку 1966, коли французький президент вивів свою країну з складу військової організації блоку. Проте Франція залишилася членом Атлантичного союзу. Вибори в Національні збори в березні 1967 принесли голлістської партії та її союзникам незначна більшість, а в травні 1968 почалися студентські хвилювання і загальнонаціональний страйк. Президент знову розпустив Національні збори і призначив нові вибори, перемогу на яких здобули голлісти. 28 квітня 1969, після поразки на референдумі 27 квітня по питанню про реорганізацію сенату, де Голль пішов у відставку.
3. Чим правове повоєнне становище Італії відрізнялося від становища Німеччини?
4. Яким чином Німеччина змогла позбутися нацистського минулого?
5. Порівняйте діяльність прем`єр-міністра Італії А. де Гаспері і канцлера ФРН К.Аденауера та їх роль в історії своїх країн.
Гаспері
Під час так званої «Ери Де Гаспері» Італія змогла змінитись завдяки створенню республіканської конституції, об’єднанню внутрішньої демократії і першим крокам на шляху до економічної перебудови. Де Гаспері був палким прихильником міжнародного співробітництва. Він, як найбільш відповідальна людина за зміни в Італії у післявоєнні роки, був переконаний, що країні потрібно повернути своє місце на міжнародній арені. Для досягнення цієї мети він створив Раду Європи, переконав зробити Італію частиною американського плану Маршала та вступити в НАТО. Досить цікаво, що його тісна співпраця з США збіглася у часі, коли Італія мала одну з найбільших комуністичних партій у Західній Європі. Під час перших кроків на шляху до Європейської інтеграції Де Гаспері виступав посередником між Німеччиною та Францією. У останні роки свого життя він був причетним до створення Європейського економічного співтовариства.
Аденауер
На період канцлерства Конрада Аденауера (1949-1963) припадає
остаточне закріплення післявоєнного розколу Німеччини, символом і
підсумком якого стало зведення Берлінської стіни в 1961 р. Аденауер, який увійшов в політику вже на початку століття і був активним противником нацистського режиму, залишався на посаді канцлера до 1963. Хоча він зосередив свої зусилля на зовнішньополітичних справах, своїм успіхом він зобов'язаний в першу чергу західнонімецькому "економічного диву". У 1949 постраждале від війни народне господарство країни виробляло всього 89% від продукції 1936 але вміла економічна політика дозволила вивести Західну Німеччину на безпрецедентно високий рівень добробуту. У 1957 західнонімецька промисловість при міністрі економіки Людвігу Ерхарду подвоїла виробництво в порівнянні з 1936, і ФРН опинилася серед провідних промислових держав світу. Економічне зростання дозволло справлятися з безперервним потоком біженців зі Східної Німеччини, причому число безробітних постійно скорочувалася. До початку 1960-х років Західна Німеччина змушена була піти на масове залучення іноземних робітників (гастарбайтерів) з Південної Європи, Туреччини та Північної Африки. В області зовнішньої політики Аденауер прагнув втілення двох взаємопов'язаних цілей - відновлення повного суверенітету Зах. Німеччини та інтеграції країни до спільноти західних країн. Аденауер з самого початку був прихильником європейської інтеграції. Важливим кроком у цьому напрямку був вступ Західної Німеччини в створене в 1951 Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), згода Західної Німеччини виплачувати компенсації Ізраїлю і приватним особам - жертвам нацистських злочинів проти євреїв. Важливою віхою в політиці примирення з Францією, що проводилася Аденауером- франко-німецького договору про співпрацю (1963), що стало результатом переговорів з Шарлем де Голлем. Результати політики, спрямованої на союз із західними країнами, незабаром дали про себе знати. У 1951 західні союзники погодилися змінити окупаційний статус, а 26 травня 1952 представники США, Великобританії та Франції разом з канцлером підписали Боннську угоду, згідно з якою припинялася військова окупація і відновлювався суверенітет країни.
6. Як можна пояснити те, що Велика Британія мирним шляхом віддала свої колоніальні володіння, а Франція в 40-50-ті роки вела жорстокі колоніальні війни?
7. Які проблеми стоять перед об`єднаною Німеччиною
8. Чому Франція після другої світової війни вела тривалі колоніальні війни, а Великобританія – ні?
