Кількість захворювань в Україні у 2010-2015 рр.

	Кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань, тис.
	всього	у тому числі:
		новоутворення	хвороби нервової системи2	хвороби системи кровообігу	хвороби органів дихання	хвороби шкіри та підшкірної клітковини	хвороби кістково-м’язової системи і сполучної тканини	хвороби сечостатевої системи	уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення	травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин
2010	33080	418	750	2390	14595	1921	1532	2138	52	2217
2011	32381	423	744	2346	14148	1881	1490	2095	55	2136
2012	31162	433	724	2318	13220	1852	1445	2047	54	2140
2013	31024	440	704	2256	13293	1856	1444	2046	55	2085
20141	26881	363	651	1880	11839	1570	1247	1756	48	1723
20151	26789	366	653	1844	11862	1567	1246	1779	48	1698

Існує багато доказів того, що система характеризується неефективним використанням коштів, що призводить до корупційних ризиків.

Недостатність виділених державою коштів на галузь призводить до зменшення обсягу безоплатного медичного обслуговування, до гальмування проведення капітального ремонту приміщень медичних закладів й оновлення обладнання, а також зумовлює порівняно низьку заробітну плату медичного персоналу.

Рис.2.6. Кількість захворювань в Україні у 2010-2015 рр.

Окрім обсягу фінансового забезпечення, на якість медичного обслуговування значно впливає раціональне його використання.

Отже,щоб медична галузь була досконалою вона повинна орієнтуватися на такі принципи:

1. Гарантований пакет послуг, що доступний кожному громадянину. Цей принцип повинен бути застосований незалежно від статі, віку, сексуальної орієнтації, релігійних чи політичних переконань, сімейного або цивільного стану. Він повинен бути застосований до всіх і кожного, та базуватися на повазі до прав людини. Держава повинна приділяти особливу увагу вразливим соціальним групам, оскільки показники здоров’я у них суттєво відстають від показників решти населення.

2. Дотримання національних стандартів якості та професіоналізму. Цей принцип спрямований на надання якісної медичної допомоги, яка повинна бути безпечною, ефективною і спрямованою на задоволення потреб пацієнта, підтримку, освіту та розвиток персоналу, удосконалення управління галуззю.

3. Взаємоповага пацієнтів та медичних працівників. Повага, гідність, співчуття й турбота повинні бути принципом номер один у роботі з пацієнтами. Їх безпека, досвід під час перебування в системі та результати для здоров’я будуть покращуватися, коли медичні працівники відчуватимуть свою цінність, матимуть відповідні повноваження та підтримку, а пацієнти будуть відчувати себе партнером, а не об’єктом лікування.

4. Співпраця різних секторів економіки, служб, організацій в інтересах пацієнтів, громад та населення (міжсекторальна взаємодія). Система охорони здоров’я як галузь повинна взаємодіяти з іншими службами, органами державного сектору та широким колом громадських об’єднань, благодійних організацій та юридичних осіб приватної форми власності з метою підвищення рівня здоров’я та добробуту.

5. Співвідношення ціна-якість та найбільш ефективне, справедливе та стійке використання обмежених ресурсів. Державні кошти медичну галузь мають бути спрямовані винятково на благо громадян. Держава повинна прагнути до того, щоб кожна витрачена платником податків гривня приносила якомога більше результату для здоров’я людей.

6. Підзвітність громадам і пацієнтам. Система відповідальності та підзвітності за прийняття рішень повинна бути прозорою та зрозумілою для громадськості, персоналу та пацієнтів. Із цією метою уряд повинен гарантувати постійну можливість доступу до інформації та основних показників здоров’я, а органи центральної та місцевої влади систематично звітувати перед громадою або її представниками (радами) за результати діяльності в сфері охорони здоров’я.