12. Сутність і роль організаційної структури.

Організаційна структура управління - це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що знаходяться між собою у стійких взаємостосунках, які забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Елементами структури можуть бути як окремі працівники, служби так і окремі ланки апарату управління, а взаємозв'язки між ними підтримуються через горизонтальні і вертикальні зв'язки, які носять лінійний і функціональний характер.

Зв'язки організаційної структури можна підрозділити на три основних види:

організаційно-предметні, що виникають між працівниками з приводу використання ними різних засобів;

організаційно-функціональні, тобто взаємозв'язки між працівниками за ступенем їх участі в спільній професійній праці;

організаційно-адміністративні, що обумовлені субординацією працівників, тобто зв'язки керівництва та підлеглості.

Таким чином, у самому загальному вигляді організаційну структуру соціальної системи можна визначити як сукупність посад, з'єднаних за допомогою організаційних зв'язків.

У будь-якій організаційній структурі можна виділити простіші утворення – організаційні осередки. Кожний з них включає до свого складу керівника та безпосередньо підлеглих йому працівників. Кількість останніх не повинна бути надто велика, у противному разі керівник буде вимушений весь свій час витрачати на контакти з підлеглими і не зможе якісно виконувати завдання, що покладені особисто на нього. Наукою управління доведено, що оптимальна кількість працівників, діяльністю яких може ефективно управляти один керівник, не повинна перевищувати 3–8 осіб.

Поняття "ланка управління" відображає насамперед якісну сторону організаційної структури, припускаючи, наприклад, однотонні посади, однорівневі підрозділи, органи.

Поняття "ступінь (рівень) управління" відображає ієрархічність структурної побудови систем та характеризує місце в ній того чи іншого органу, посадової особи.

Організаційна структура будь-якої соціальної системи, як правило, визначається і офіційно затверджується відповідними нормативними актами. Такі структури називаються формальними. Однак, як відомо, поряд з ними в соціальних системах існують і неформальні організаційні структури, які створюються на засадах особистих взаємовідносин працівників.

Формальна організаційна структура являє собою складне утворення, що включає різні компоненти, які розрізняються як за призначенням, так і за способом утворення та формалізації.

Неформальні організаційні структури виникають стихійно і офіційного статусу не мають. Тут система взаємовідносин між працівниками будується на особистих контактах, де більшу роль відіграють традиції, звички і т.д. Як свідчить практика, неформальна структура може органічно доповнювати формальну або входити з нею в суперечності.

13. Сутність, роль і завдання планування як виду управлінської діяльності.

Планування – вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Процес планування допомагає прийняттю обґрунтованих управлінських рішень. Його мета полягає у визначенні необхідної кількості ресурсів, впровадженні нововведень для адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища. Планування є необхідною передумовою успішної діяльності організації в майбутньому, є процесом підготовки обґрунтованих перспективних рішень.

Беручи до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють стратегічне планування (понад 1 рік) і оперативне (поточне) планування (до 1 року).

Стратегічне планування є головним засобом визначення, розроблення курсу розвитку організації з метою реалізації її місії, досягнення цілей тощо. За своїм змістом стратегічне планування передбачає формулювання місії; визначення цілей організації; аналіз її стану на засадах оцінки факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ; оцінку стратегічних альтернатив (можливостей) і вибір стратегії діяльності.

Оперативне планування є логічним розвитком стратегічного планування, способом реалізації стратегії організації з метою утвердження її місії. Оперативне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із розробленням оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії.

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конк­ретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнен­ня, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди грунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.