2. Фізіологічні основи набуття умінь і навиків

Фізіологічні основи набуття умінь і навиків вперше науково пояснено І.М. Сєченовим і І.П. Павловим на основі механізмів рефлекторної діяльності нервової системи.

Руховий навик є складним комплексом безумовних і умовних рефлексів. Утворення нових форм рухів відбувається на основі вже вироблених рефлексів. Так, навик плавання виходить з примітивного навику ходьби на чотирьох кінцівках. Собака, кінь, олень, плаваючи, ніби біжать у воді. Сліди цієї стародавньої координації збереглися і в людей у вигляді гойдання рук при ходьбі і бігу. У людини, яка не вміє плавати, цей координаційний механізм при попаданні у воду оживає. Людина починає пливти "по-собачому", поперемінно працюючи руками і ногами.

Вивчаючи закономірності утворення нового рухового акту як умовного рефлексу, І.П. Павлов встановив фазовий характер цього процесу.

На початку утворення нового умовного рефлексу у відповідних нервових центрах переважає збудження. Воно легко іррадиює на інші ділянки нервової системи. Умовні подразники при цьому ще погано диференціюються. Тому у відповідь реакції можуть виникати на все близькі, схожі один на одного подразники. Потім утворюється необхідне диференціювання. Іррадирування нервових процесів зменшується. Збудження концентрується в строго певних центрах.

Перша фаза називається фазою іррадіації або генералізування. Характеризується широким іррадируванням збудливого процесу в центральній нервовій системі. Учень при цьому робить багато непотрібних і зайвих рухів, спостерігається скутість у рухах, надмірна загальна напруга, дуже мала працездатність.

Друга фаза називається фазою концентрації. Характеризується значним розвитком диференційованого гальмування. Обмежується іррадіація збудливого процесу, поступово вона змінюється на концентрацію.

Рухи тут стають більш точними, злагодженими і економними, підвищується загальна працездатність і можливість швидкої мобілізації організму. Відбувається поступове становлення динамічного стереотипу.

Третя фаза – фаза стабілізації або автоматизації. Характеризується закріпленням динамічного стереотипу нервових процесів. Збудження і гальмування, чергуючи в строго певній послідовності в певних нервових центрах, обумовлює точне виконання рухів. При цьому до роботи залучаються тільки необхідні групи м'язів. Рухи відрізняються особливою точністю, злиттям, відмічається велика працездатність організму і можливість виконати рухову дію в різноманітних умовах.

Вчення Павлова і Сєченова про механізми рефлекторної діяльності нервової системи розширив і уточнив П.К. Анохін, який висунув вчення про "функціональну систему" як фізіологічну архітектуру поведінкового акту.

Істотним моментом у функціонуванні такої системи є безперервна "зворотна афентація" (зворотний зв'язок від рецепторів), яка несе інформацію про хід і результати дії.

П.К. Анохін значно розширив теорію утворення динамічного стереотипу і управління рухом.

3. Взаємодія і перенесення рухових навиків

Формування одних рухових навиків певним чином впливає на засвоєння інших. Це явище отримало назву перенесення навиків.

Виділяють кілька різновидів перенесення навиків. Перш за все слід розрізняти позитивне і негативне перенесення навиків.

Позитивним перенесенням називається така взаємодія навиків, при якій раніше сформований навик полегшує процес формування подальшого навику. Наприклад, навик метання малого тенісного м'яча допомагає освоїти метання списа.

Негативним перенесенням називається така взаємодія навиків, при якій раніше сформований навик утрудняє процес формування подальшого. Наприклад, навик "підйому завісом" на гімнастичній щаблині може уповільнити освоєння "підйому верхи". Те ж саме можливе при одночасному навчанні сальто назад і перевороту назад.

Перенесення навику може мати різний характер:

Одностороннє перенесення. Воно виникає в тих випадках, коли формування одного навику сприяє утворенню іншого, а зворотного впливу не виявляється.

Взаємне перенесення. Це перенесення навиків з однієї рухової дії на інші і назад.

Пряме перенесення. Воно характеризується тим, що формування одного навику відразу ж впливає на створення іншого в якій-небудь вправі.

Непряме (опосередковане) перенесення. Це такий вид перенесення, при якому раніше сформований навик створює тільки сприятливі передумови для набуття нового. На явищах непрямого перенесення засновано використовування засобів загальної фізичної підготовки з метою збільшення фундації неспецифічних рухових умінь і навиків в обраному виді спорту.

Обмежене (часткове) перенесення. Воно відбувається в тих випадках, коли структури дій, що вивчаються мають велику схожість. У цьому випадку перенесення навиків здійснюється у досить вузькому діапазоні (наприклад, перенесення навиків удару в тенісі і бадмінтоні, метання гранати і списа). На принципі структурної схожості головних фаз освоюваних рухів планується послідовність і спадкоємність завдань і вся система так званих підвідних вправ.

Узагальнене перенесення має місце в тих випадках, коли раніше освоєний навик впливає на формування цілого ряду рухів, які можуть і не мати структурної схожості з ним. Наприклад, важко знайти яку-небудь схожість у рухах велосипедиста і ковзаняря і, проте, перенесення навиків у них здійснюється. Об'єднує обидва способи пересування спільне завдання – зберегти рівновагу.

Перехресне перенесення – це перенесення навиків на симетричні органи тіла, коли, наприклад, рух, освоєний правою рукою або ногою без спеціальної підготовки, може бути виконаний лівою.

Вивчення закономірностей перенесення навиків представляє великий інтерес як для теорії, так і для практики фізичного виховання і спорту. Характер взаємодії навиків необхідно враховувати:

• при класифікації фізичних вправ;

• при розробці програм з фізичного виховання;

• при плануванні навчального процесу – в рамках одного і серії занять;

• при підборі системи підвідних вправ (Ю.Ф Курамшин, В.І. Попов, 1999; Н.М. Моїсєєв, О.Н. Тіторова, 1997).