4. Методика розвитку координаційних здібностей
Всі засоби розвитку КЗ можна розділити на дві групи:
Загальнопідготовчі координаційні вправи.
Спеціально підготовчі координаційні вправи.
До загальнопідготовчих координаційних вправ можна віднести велику кількість вправ. Проте число їх використання обмежено наступними обставинами:
часом, який можна виділити без збитків для інших вправ;
віковими особливостями (в молодшому шкільному віці частка використовування вища, ніж у середньому і старшому);
статевими і індивідуальними відмінностями (в старшому шкільному віці у хлопців більше представлені загальнорозвиваючі вправи з силовою спрямованістю: з гирями, штангою; у дівчат – з обручем, м'ячем).
Умовно загальнопідготовчі координаційні вправи можна розділити на:
а) ті, що збагатять фундацію життєво важливих навиків і умінь;
б) збільшуючі руховий досвід;
в) загальнорозвиваючі (елементи гімнастики, акробати, перегони і т.д.);
г) з переважною спрямованістю на окремі психофізіологічні функції, які забезпечують оптимальне управління і регуляцію рухових дій (вправи по виробленню відчуття, простору, часу і т.д.).
Вдосконалення "відчуття часу", "відчуття простору" і "відчуття м'язових зусиль". Вдосконалення координаційних здібностей відбувається на основі розвитку точності диференціювання (розрізнення) напряму, амплітуди, часу, темпу і швидкості рухів, інтенсивності м'язових зусиль і інших характеристик. Здатність точно диференціювати окремі ознаки рухів багато в чому залежить від ступеня розвитку в людини зорових, слухових, тактильних і особливо м'язово-рухових відчуттів або, як нерідко говорять, від здібності до кінестетичного розрізнення. Кінестезію називають також «м'язовим відчуттям».
У процесі вдосконалення цієї здатності формуються такі сприйняття і уявлення, як "відчуття простору", "відчуття часу", "відчуття зусиль", і ін., від рівня розвитку яких залежить ефективність оволодіння технікою, тактикою і здатністю управління своїми рухами в цілому.
"Відчуття часу", наприклад, – точне сприйняття тривалості виконання того або іншого компонента діяльності (часу подолання дистанції, часу реагування на будь-який сигнал, часу кидка в баскетболі і т.ін.) дуже важливо в багатьох, якщо не у всіх видах рухової діяльності.
Вправи, направлені на розвиток "відчуття часу", в більшості випадків засновані на порівнянні суб'єктивно оцінюваного і істинного часу, який затрачується на виконання завдання. Виявляється тимчасова помилка з урахуванням її знака ("+" або "-"). Величина помилки і дозволяє судити про ступінь розвитку "відчуття часу" у конкретного індивіда. В процесі вдосконалення здатності розрізняти тимчасові параметри використовуються різноманітні вправи .
Встановлено, що спортсмени-бігуни, які використовують у тренувальних заняттях прийоми порівняльної оцінки, володіють кращою точністю сприйняття часу. Менш точні бігуни, які користувалися диференційованою оцінкою і, нарешті, ще менш точно оцінюють час бігуни, які орієнтуються лише на сумарну оцінку.
Велике значення при формуванні "відчуття часу" останнім часом надається використовуванню у фізичному вихованні і спорті різних технічних і тренажерних пристроїв (метрономів, звуколідерів, приладів термінової інформації і ін.), які дозволяють сприймати, коректувати, моделювати і програмувати тривалість, темп, ритм і інші тимчасові характеристики руху.
"Відчуття простору" пов'язане із сприйняттям, оцінкою і регулюванням просторових параметрів рухів: відстані до якого-небудь об'єкта (цілі), розмірів майданчика або перешкод, амплітуди, напряму, форм руху і т.п. Це, наприклад, відстань між боксерами під час поєдинку, відстань між гравцями і корзиною в баскетболі. В процесі цілеспрямованого вдосконалення точності просторових відчуттів в тому або іншому виді діяльності удосконалюється і "відчуття простору", яке набуває глибоко спеціалізованого характеру. Це знаходить своє вираження у "відчутті дистанції", "відчутті планки", "відчутті бар'єру" і в інших тонко спеціалізованих просторових сприйняттях. Точність активного відтворення кутових зсувів у ліктьовому суглобі найбільш помітно розвивається у дітей від 4 до 10 років. До 13-14 років зорово-моторні функції, що забезпечують точність рухових дій (попадання, метання в ціль і т.д.), багато хто, досягають високого рівня розвитку, наближаючись до показників дорослої людини.
Як доведено рядом наукових досліджень В. З. Фарфеля, методика "зближуваних завдань" набагато ефективніша, ніж просте багаторазове повторення вправи. Для успішного виконання завдань використовуються різні методичні прийоми. моделювання заданих положень і переміщень тіла на спеціальних макетах і муляжах; направлене переживання просторових параметрів рухів на тренажерах або з фізичною допомогою викладача (партнера); введення в обстановку дії додаткових наочних і символічних орієнтирів.
Важливу роль у розвитку "відчуття простору" відіграє направлена дія в процесі фізичного виховання на функції аналізаторів (зорового, вестибулярного і ін.). Точність різних силових параметрів рухів свідчить про ефективність їх управління. Для кожного вікового етапу характерна своя специфіка в розвитку різних видів силової точності. Наприклад, найбільш інтенсивна здатність оцінювати вагу предметів зростають від 8 до 10 років. А здатність відтворювати задану величину м'язової напруги в ізометричних умовах майже не міняються від 5 до 10 років. Лише після 11 років вона починає підвищуватися аж до 16 років. В порівнянні з дітьми молодшого шкільного віку у підлітків точність диференціювання м'язових зусиль поліпшується приблизно вдвічі.
Здатність управління м'язовими напругами. Засобами розвитку точності силових параметрів рухів є вправи з обтяженнями, при виконанні яких вага предметів дозується певним чином, а також використовуються стрибки у висоту і в довжину, метання снарядів різної ваги, вправи на тренажерах, що дозволяють задавати ту або іншу величину м'язового зусилля.
Робота над підвищенням точності силових параметрів рухів призводить до формування "відчуття м'язових зусиль". Це відчуття, яке в різних рухових діях набуває досить специфічного характеру. Методика розвитку здібності до управління силовими параметрами рухів грунтується на оцінці зусилля, що суб'єктивно розвивається з об'єктивними результатами. Встановлено, що в достатньо короткі терміни підвищити рівень розвитку цієї здібності можна за допомогою методів термінової об'єктивної інформації.
Вдосконалення здатності зберігати рівновагу. Рівновага як компонент координаційних здібностей – це збереження стійкого положення тіла в умовах різноманітних рухів і поз. Розрізняють статичну і динамічну рівновагу. Вони мало корелюють між собою.
Збереження рівноваги в статиці і в динаміці – одна з найважливіших умов активної взаємодії людини із зовнішнім середовищем. Успіх у професійній діяльності і в деяких видах спорту (фігурному катанні на ковзанах, гімнастиці, акробатиці і т.п.) значно визначається рівнем розвитку функції рівноваги. Низький рівень статокінетичної стійкості супроводиться погіршенням загального самопочуття, запамороченням, нудотою, блювотою і навіть непритомним станом. Недостатній розвиток статокінетичної стійкості перешкоджає освоєнню техніки руху, знижує ступінь вияву інших фізичних здібностей. У дітей ця здатність досягає рівня, характерного для дорослих, які не займаються спортом, до 13-14 років – у хлопчиків, і до 10-12 років – у дівчаток.
Нині застосовуються активний, пасивний і комбінований (змішаний) методи тренування статокінетичної стійкості. При активному методі ті, хто займаються фізичними вправами, багато разів виконують спеціальні вправи, направлені на адекватне подразнення вестибулярного апарату (різні повороти, нахили і кругові рухи головою і тулубом, перекиди і ін.). Пасивний метод дає значний ефект при застосуванні спеціальних пристосувань (крісло Барані, двоштангові і чотириштангові гойдалки, лопинги, центрифуги і т.п.). Недоліком пасивного методу є те, що в процесі занять може виникнути переподразнення вестибулярного апарату, особливо в осіб з підвищеною збудливістю. Як наслідок цього, - велика вірогідність появи у них негативних емоцій і небажання займатися на приладах.
Ефективним методом розвитку рівноваги є комбінований метод. Для стимулювання процесу вдосконалення здатності підтримувати рівновагу доцільно використовувати відповідні методичні прийоми.
При організації занять вправи на рівновагу слід включати в усі частини уроку, чергувати їх з іншими вправами, щоб розвиток статокінетичної стійкості здійснювався разом з розвитком всіх останніх здібностей.
Вдосконалення ритмічних здібностей. Одним з чинників, що характеризує рухову діяльність людини, є здатність виконувати ритмічні рухи. Ритмічність як сенсорномоторна здатність людини характеризується строгим чергуванням самих акцентованих моментів рухів у просторі та часі. Ритм у рухах є об'єднуючим моментом, що сприяє органічній ув'язці різних елементів в єдине ціле. Уміння правильно визначити необхідний ритм рухів також важливо для викладача, як і уміння оцінювати швидкість, темп пересування, амплітуду (розмах) і інші характеристики. Спортивний результат залежить від ритму рухів. У того, хто займається фізичними вправами, виникає відчуття несподіваної легкості, він розуміє, що знайшов щось дещо важливе, тому що, докладаючи менше зусиль, чим раніше, досягає більшого ефекту. Ритмічність виступає як один із показників моторної обдарованості.
Вдосконалення здібності довільного розслаблення м'язів. Координаційні здібності значною мірою визначаються здібністю до довільного розслаблення м'язів. Ця здатність у більшості людей немає спеціальної підготовки, виражена недостатньо. У людей, які займаються спортом, вона вище, ніж у неспортсменів. У жінок-спортсменок процес розслаблення м'язів протікає активніше, ніж у чоловіків, і це дозволяє їм виконувати м'язову роботу більш економно.
При поганій здатності довільно управляти розслабленням різних м'язових груп у тих, хто цього навчається, погіршується кровопостачання м'язів і зростають енерговитрати, знижується швидкість рухів і величина розвиваючих зусиль, погіршується техніка рухів і ін. Існує думка, що в швидкісно-силових вправах, що характеризуються одноразовим потужним зусиллям, вдосконалення даної здатності істотно не впливає на спортивні досягнення. В циклічних вправах досконаліший механізм розслаблення м'язів вже на початку систематичного тренування сприяє підвищенню спортивних результатів.