2. Поняття про витривалість і її зв'язок із стомленням

Витривалість – здібність людини до тривалого виконання будь-якої діяльності без зниження її ефективності.

Якщо тривала робота обмежується стомленням, то витривалість можна також визначити як здатність організму протистояти стомленню.

Стомлення – це стан організму, який виникає внаслідок тривалої або напруженої діяльності і характеризується зниженням працездатності. Воно виникає через певний проміжок часу після початку роботи і виражається в підвищених труднощах або неможливості продовжити діяльність з колишньою ефективністю (В.Д. Моногаров, 1986). Розвиток стомлення проходить через дві фази:

І. Фазу компенсованого стомлення, коли, не дивлячись на зростаюче утруднення, людина може певний час зберігати колишню інтенсивність роботи за рахунок більших, ніж раніше, вольових зусиль і часткової зміни біомеханічної структури рухових дій.

II. Фазу декомпенсованого стомлення, коли людина, не дивлячись на всі старання, не може зберегти необхідну інтенсивність роботи. Якщо продовжити роботу в цьому стані, то через деякий час наступить відмова від її виконання.

Витривалість необхідна при виконанні будь-якої фізичної діяльності. У фізичних вправах вона безпосередньо визначає спортивний результат (ходьба, біг на середні і довгі дистанції, велогонки, біг на ковзанах на довгі дистанції, лижні гонки); в інших – дозволяє кращим чином виконати певні тактичні дії (бокс, боротьба, спортивні ігри і т.ін.); по-третє – допомагає переносити багаторазові короткочасні високі навантаження і забезпечує швидке відновлення після роботи (спринтерський біг, метання, стрибки, важка атлетика, фехтування і ін.).

Розвиток витривалості залежить від двох груп показників:

1. Зовнішніх (поведінкових), які характеризують результативність рухової діяльності людини під час стомлення.

2. Внутрішніх (функціональних), які відображають певні зміни у функціонуванні різних органів і систем організму,що забезпечують виконання даної діяльності.

Зовнішнім показником витривалості людини є величина і характер змін різних біомеханічних параметрів рухової дії (довжина, частота кроків, час відштовхування, точність рухів і ін.) на початку, в середині і в кінці роботи. Порівнюючи їх значення в різні періоди часу, можна визначити ступінь відмінності і рівень витривалості. Чим менше змінюються показники до кінця вправи, тим вище рівень витривалості.

Внутрішні показники витривалості – це зміни в ЦНС, серцево-судинній, дихальній, ендокринній і інших системах організму в умовах стомлення.

Витривалість залежить від рівня розвитку у людини інших фізичних здібностей. У зв'язку з цим використовують два типи показників:

1. Абсолютні – без урахування рівня розвитку силових, швидкісних і координаційних здібностей.

2. Відносні – з урахуванням розвитку силових, швидкісних і координаційних здібностей.

Структура витривалості в кожному випадку визначається специфікою і умовами конкретного виду діяльності. Рівень розвитку і вияву витривалості залежить від ряду факторів:

• наявності енергетичних ресурсів в організмі людини;

• рівня функціональних можливостей різних систем організму (серцево-судинної, ЦНС, ендокринної, терморегуляційної, нервово-м'язової та ін.);

• швидкості активізації і ступеня узгодженості в роботі функціональних систем;

• стійкості фізіологічних і психічних функцій до несприятливих змін організму (зростання кисневого голоду, підвищенню молочної кислоти в крові і ін.);

• економічності використовування енергетичного і функціонального потенціалу організму;

• підготовленості опорно-рухового апарату;

• досконалості техніко-тактичної майстерності;

• особисто-психологічних особливостей (інтересу до роботи, властивостей темпераменту, рівня граничної мобілізації таких вольових якостей, як цілеспрямованість, завзятість, наполегливість, витримка, терплячість і т.п.).

Серед чинників, які впливають на витривалість людини, слід виділити вік, стать, морфологічні особливості людини і умови діяльності.

Ці чинники мають значення і в інших видах рухової діяльності, але ступінь вияву кожного з них залежить від особливостей конкретної діяльності. Тому існують різноманітні форми вияву витривалості, які групуються за тими чи іншими ознаками. Наприклад:

• витривалість до роботи циклічного, ациклічного або змішаного характеру;

• витривалість до роботи в конкретній зоні потужності (максимальній, субмаксимальній, великій, поміркованій);

• витривалість статична або динамічна;

• витривалість локальна, регіональна або глобальна:

• витривалість аеробна або анаеробна;

• витривалість швидкісна, силова або координаційна;

• витривалість загальна або спеціальна;

• витривалість дистанційна, ігрова або багатоборна і ін.

Проте немає таких рухових дій, які вимагали б вияву будь-якої форми витривалості в "чистому вигляді". При виконанні будь-якої рухової дії знаходять вияв в тій чи іншій мірі різних форм витривалості. Силова витривалість може носити аеробний і анаеробний характер, проявлятися в циклічних і ациклічних вправах, у роботі бере участь невелике число м'язових груп або майже всі м'язи тіла.

На практиці велика кількість всіх форм вияву витривалості звичайно зводиться до двох її видів:

І. Загальна витривалість.