1. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

План

1. Поняття літературної мови.

2. Мовні норми та їх різновиди.

3. Культура мови.

4. Культура мовлення під час дискусії.

Лекція викладача

1. Поняття літературної мови.

Українська мова належить до слов'янських мов. Вона є єди­ною національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови - сучасній україн­ській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови - її терито­ріальних діалектах.

Літературна мова - це унормована, відшліфована фор­ма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона ха­рактеризується уніфікованістю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має свої особливості, зумовлені специфікою функціонування літе­ратурної мови в кожній з форм.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі дер­жавної, політичної, господарської, наукової і культурної діяль­ності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на осно­ві південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський - автор перших великих худож­ніх творів українською мовою ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно - мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку наукового, публіцистичного та інших стилів літера­турної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відо­браження народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови'". Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші пись­менники.

2. Мовні норми та їх різновиди.

Українська літературна мова постійно розвивається та зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуван­ням обов'язкових для всіх літературних норм. Українська літературна мова як вища форма загальнонарод­ної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість - головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

• орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень),

• графічні (передача звуків на письмі),

• орфогра­фічні (написання слів),

• лексичні (слововживання),

• морфологіч­ні (правильне вживання морфем),

• синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень),

• стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування),

• пунктуаційні (вжи­вання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соці­альною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом вони мо­жуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варі­анти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексич­ному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства у кодифікації написань і відо­бражають тимчасове співіснування в мові старого й нового.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні {алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (Н. в. міст, Р. в. моста і мосту). У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користу­ється українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотри­муватися їх.