5. Крайня необхідність

Ч. 1 ст. 39 встановлює: «Не є злочином за­подіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані край­ньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосе­редньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інте­ресам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не мож­на було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності».

У ч 2 ст. 39 ексцес крайньої необхідності визнача­ється як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтере­сам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернута шкода.

2 Підстави кн:

1) небезпеки, що загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства або держави і

2) неможливості усунення цієї небез­пеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам.

Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що зумовлена обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до за­подіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до остан­нього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.

1 підстава крайньої необхідності — це на­явність небезпеки, що може бути зумовлена різними джерелами:

А) Джерела небезпеки:

- недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими, радіоактивними, легкозай­мистими, їдкими речовинами та іншими предметами, яким влас­тива внутрішня об'єктивна спроможність вражати людину, заподіювати їй смерть або тілесні ушкодження, руйнувати, ушко­джувати або знищувати майно чи інші цінності.

- стихійні сили природи (повені, обва­ли, зсуви, зливи тощо),

- напади тварин та ін.

- різноманітними процесами: технологічними, виробничими, патологічними (на­приклад, тяжке поранення потерпілого, що загрожує смертю), фізіологічними, що відбуваються в організмі людини (голод або холод), і загрожують загибеллю людей тощо.

- Джерелом небезпеки може бути і діяльність (злочинна або незлочинна) людини (наприклад, вимога, що звернута до касира, про вида­чу грошей під загрозою вбивства).

- може бути і будь-яке інше, крім злочину, правопорушення (наприклад, порушення водієм пра­вил дорожнього руху, що створило аварійну ситуацію),

- невинна суспільно небезпечна поведінка людини (напри­клад, яка діє в стані неосудності, фактичної помилки), внаслі­док чого інші особи для усунення небезпеки змушені заподію­вати шкоду правоохоронюваним інтересам.

Б) Небезпека повинна загрожувати саме охоронюваним інтересам.

В) Небезпека при крайній необхідності має бути наявною, тоб­то безпосередньо загрожувати правоохоронюваним інтересам. Якщо така небезпека ще не виникла або, навпаки, вже реалізу­валася в заподіяній шкоді, то це виключає стан крайньої необ­хідності.

2 підставою крайньої необхідності є відсутність у особи в даній обстановці реальної можливості усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами, ніж заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.

Тому, якщо в особи є декілька засобів усунення небезпеки, у тому числі і не пов'язаних із можливіс­тю заподіяння шкоди, то це означає, що вона не перебуває в стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною.

Ознаки діяння, що вчинюється в стані крайньої необхід­ності, характеризують:

1) його мету;

2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди,

3) характер дій;

4) своєчасність заподіяння шкоди і

5) межі заподіяння шкоди.

Мета. «для усунення небезпеки» означають, що метою крайньої необхідності є саме усунення небезпеки. На­приклад, особа уявляє, яким чином небезпека буде усунута: шляхом знищення або ушкодження джерела небезпеки, пере­везення людей у безпечне місце за допомогою узятого без до­зволу чужого транспорту і т. п.

Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди.

У стані край­ньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним ін­тересам держави, суспільства або особи.

Характер дій - активну поведінку суб'єкта. (наприклад, у різних самоуправних діях, пов'язаних із вилученням майна, його ушкодженням або знищенням, викраденням зброї або наркотичних засобів, крадіжкою транспорту, приховуванням злочинів, розголошенням державної або військової таємниці, порушенням різноманітних правил обережності, заподіянням шкоди життю або здоров'ю людини, позбавленням її особис­тої свободи тощо. Подібні дії за зовнішніми своїми ознаками здатні підпадати під різноманітні види злочинних посягань. Так, наприклад, знищення або пошкодження чужого майна підпа­дає під ознаки злочину, передбаченого ст. 194, а розголошення відомостей, що складають державну таємницю, під погрозою вбивства підпадає під ознаки злочину, передбаченого в ст. 328, тощо.

Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що во­на може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, вже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана «передчасна» і «запізніла» крайня необхідність) може тягнути відповідальність на загальних підставах.

Межі заподіяння шкоди.

граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода.

Іншими словами, закон пов'язує правомірність заподіяної шкоди із співрозмірністю цієї шкоди небезпеці, що загрожує: фактично заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж потенційна шкода, яка містилася в небез­пеці, що загрожувала.

При однорідності від­верненої і заподіяної шкоди можливе порівняння їх за допо­могою критеріїв, зазначених у законі або вироблених судовою практикою (наприклад, за ступенем тяжкості тілесних ушко­джень, за вартістю знищеного або ушкодженого майна тощо). У випадку ж зіставлення якісно неоднорідних видів шкоди критеріями співрозмірності є загальновизнана людська мо­раль, правосвідомість і правова культура населення; ієрархія цінностей, де вищою цінністю визнається людина, її права та свободи тощо.

У будь-якому випадку чинний КК визнає пра­вомірним позбавлення життя людини в стані крайньої необ­хідності для порятунку власного життя, якому загрожувала безпосередня небезпека, яку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами.

Перевищення меж крайньої необхідності (ексцес) — це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж шкода відвернена (ч. 2 ст. 39 ). Іноді вважають, що такий ексцес має місце за наявнос­ті можливості усунути небезпеку, що загрожує, іншими засо­бами, ніж заподіянням шкоди. Однак тут не можна говорити про перевищення меж крайньої необхідності, тому що наяв­ність можливості усунути небезпеку іншими засобами свід­чить про те, що особа не перебувала в самому стані крайньої необхідності і тому, природно, не могла перевищити її межі. Згідно з законом умисне позбавлення життя двох або більш осіб у стані крайньої необхідності для порятунку життя однієї особи повинно визнаватися ексцесом крайньої необхідності, тому що це свідчить про заподіяння більш значної шкоди в по­рівнянні зі шкодою відверненою.

Треба мати на увазі, що особа у стані крайньої необхідності часто знаходиться в екстремальній ситуації, є непідготовленою до відвернення виниклої небезпеки, перебуває у стані сильно­го душевного хвилювання тощо.

У зв'язку з цим ч. З ст. 39 встановлює, що «особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці».

КК не передбачає спеціальної відповідальності за ексцес крайньої необхідності. Такі дії кваліфікуються на загальних підставах, проте стан крайньої необхідності повинен враховуватися судом як обставина, що пом'якшує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66).