- •40.Етапи процесу виховання.
- •41. Основні форми виховання.
- •42. Методи та прийоми виховання
- •43. Виховний захід: підготовка і проведення
- •44. Структура педагогічної майстерності
- •45. Педагогічне спілкування та його функції
- •46. Структура педагогічного спілкування
- •47.Стилі педагогічного спілкування
- •48.Рівні педагогічного спілкування
- •49. Бар'єри у педагогічному спілкуванні
47.Стилі педагогічного спілкування
Стиль спілкування, який вибрав для себе вчитель, відіграє велику роль у відносинах з учнями, адже вчитель відповідає за створення сприятливих умов для психологічного комфорту дитини.
1. Авторитарний: характерна тенденція до наказового тону, різких зауважень з боку педагога. Авторитарний викладач визначає загальні цілі роботи, указує поетапно способи виконання завдання, визначає, хто з ким буде працювати, при цьому, продемонструвавши один раз прийом, уважає, що він свою справу виконав, а далі залишається тільки оцінити успіхи кожного.
2. Демократичний: тут у першу чергу оцінюються факти, а не особистість. Головною особливістю даного стилю спілкування є те, що клас бере активну участь в обговоренні всього ходу майбутньої роботи та її організації, а вчитель тільки стимулює самостійність учнів, намагаючись зайняти позицію «першого серед рівних».
3. Дружність і захопленість спільною справою: два стилі спілкування, що тісно пов'язані між собою. Безперечно, дружнє спілкування - найважливіший регулятор спілкування взагалі, а ділового педагогічного спілкування особливо.
4. Спілкування-загравання: пов'язане з невмінням педагога організувати продуктивне спілкування. Воно виникає в результаті нерозуміння педагогом відповідальних педагогічних задач, що стоять перед ним, остраху спілкування з класом й одночасно бажанням налагодити контакт з учнями, а також відсутності навичок спілкування.
5. Спілкування-дистанція: дистанція виступає показником провідної ролі педагога, базується на його авторитеті, але вона повинна випливати із загальної логіки відносин учня й педагога, а не диктуватись учителем як основа взаємин. Спілкування-дистанція певною мірою є перехідним етапом до такої негативної форми спілкування, як спілкування-залякування.
6. Спілкування-залякування: цей стиль пов'язаний із невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захопленості спільною справою. Таке спілкування не тільки не створює комунікативної атмосфери, що забезпечує творчу діяльність, але, навпаки, регламентує її, орієнтуючи дітей не на те, що треба робити, а на те, чого робити не можна, тим самим позбавляючи педагогічне спілкування дружності.
7. Підтримуючий: є терплячим до людей, людиною, яка природжена надихати, це робить його ідеальною персоною, до якої звертаються по допомогу. Виявляє лояльність і турботу про людей, віддаючи комусь іншому функцію ризику. Цінується як знавець правил і традицій, а також за приділення особливої уваги в залученні людей до прийняття рішень.
48.Рівні педагогічного спілкування
1. Конвенційний рівень (лат. convencionalis — відповідно до договору): здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які визначені заздалегідь. Вимагає високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил.
2. Примітивний рівень: для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співбесідник є всього-на-всього предметом потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — оволодіти ним, коли заважає — відштовхнути, знехтувати.
3. Маніпулятивний рівень: партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти.
4. Стандартизований рівень: спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок".
б. Ігровий рівень: спілкування здійснюється в ігровій формі, що вимагає від партнерів вияву творчості, добору таких прийомів, які допомогли б підтримувати запропонований тон.
6. Діловий рівень: передбачає організацію співбесідника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів.
7. Духовний рівень; є вищим етапом людського спілкування. За такого спілкування партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої уваги, шанобливості.
