2. Охарактеризувати проектне управління соціальної сфери.

3. Проаналізувати види технологій соціального проектування на основі різновиду соціальних проектів.

4. Розглянути алгоритми розробки соціального проекту.

5. Визначити вимоги, які пред'являються до науково розробленим соціальним проектам.

6. Провести аналіз проектної діяльності на основі життєвого циклу проекту.

Об'єкт дослідження - соціальне проектування.

Предмет дослідження - технологія соціального проектування.

Робота складається з вступу, двох розділів, поділених на подглави, висновків та списку використаної літератури.

Глава 1. Теоретичні основи технології соціального проектування

1.1 Загальнонаукові принципи соціального проектування

У соціальному проектуванні використовуються деякі принципи, які є загальнонауковими, однак у приватній області набувають специфічний зміст. Метод, який представляє собою систему регулятивних принципів пізнавальної діяльності, характеризується наступними властивостями ^2:

1) ясність - общепонятном, яка сприяє однозначної розпізнаваності методу;

2) детермінованість - відсутність сваволі в застосуванні принципів, відповідних даному методу;

3) спрямованість - підпорядкованість певної мети, задачі;

4) результативність - здатність забезпечувати крім запланованих результатів інші, не менш важливі;

5) надійність - здатність з більшою ймовірністю забезпечувати отримання вихідного результату;

6) економність - здатність давати результат з найменшими витратами часу і коштів.

Принцип, виражений в практичній дії і теоретичному способі пізнання, стає методом соціального проектування. Метод, природно, може бути конкретизований у різні методики, які становлять сукупність прийомів перетворення окремого об'єкта діяльності.

1.2 Проектне управління соціальної сфери

У сучасних умовах функціонування соціальної сфери особливого значення набуває якість управління - «Для становлення нової парадигми управління складаються сприятливі передумови <...> у тому числі формується сучасна соціологічна теорія, соціологія управління зокрема, яка дозволить не тільки змінити творчий потенціал людей, рівний запасах атомного ядра , але і створити інноваційні технології його ефективного виявлення і використання ^»3

У практиці управління соціальними процесами все більшого поширення набувають соціальні технології як способи комплексної, алгоритмізованого діяльності, орієнтовані на багаторазове застосування з метою досягнення заздалегідь визначеного результату.

Технологізація управління соціальною сферою в цілому, системою соціального захисту зокрема, передбачає «масоване проектування та впровадження новітніх соціальних технологій» ^4.

Незважаючи на складність і неоднозначність визначення поняття «соціальна технологія», в середовищі вчених і практиків є спільні моменти в його розумінні.

У переклад з грецької «технологія» - мистецтво, майстерність.

У традиційному розумінні «технологія» - це науковий опис способів виробництва або документ, що регламентує і описує порядок дій.

Технологія - категорія процесуальна, вона може бути представлена ​​як сукупність методів зміни стану об'єкта ^5.

Побудова будь-якої технології здійснюється за рахунок поділу діяльності на окремі операції, процедури з урахуванням специфіки тієї області, в якій вона буде реалізовуватися.

У своїй роботі «Технології надання соціальних послуг підліткам та дітям у важкій життєвій ситуації» Т. В. Герасимова вказує, що соціальні технології є засобом оптимізації та забезпечення розвитку суспільства; можуть розглядатися як провідник теоретичних висновків і вишукувань у руслі вирішення практичних завдань; основною метою впровадження соціальних технологій є оптимізація соціальних процесів - від управління до надання конкретної соціальної послуги ^6.

Таким чином, соціальна технологія може бути визначена як:

1) спеціально організована область знання про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини;

2) спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального розчленування на процедури і операції з наступною координацією і вибір оптимальних засобів, методів їх виконання;

3) метод управління соціальними процесами, що забезпечує їх відтворення в певних параметрах: якість, властивість, обсяги ^7.

Соціальні технології різняться за характером їхньої новизни. Потреба в нових технологіях виникає тоді, коли існує проблемна ситуація і усвідомлена необхідність у нових діях. Будучи елементом людської культури, соціальні техноло гії виникають або еволюційно, виходячи з існуючої потреби вирішити ту чи іншу проблему, або створюються штучно (насаджуються ззовні).

Соціальна технологія - спосіб організації практичної діяльності, що представляє собою сукупність прийомів, спрямованих на зміну (перетворення) соціального об'єкта (процесу) і досягнення заданого результату ^8.

На наш погляд, специфіка соціальної технології полягає в тому, що вона являє собою алгоритм дій і може бути тиражувана (мультиплікувати), а також використана для вирішення подібних (схожих) завдань і проблем.

Серед основних вимог до соціальних технологій мають бути: однозначність виконання операцій і процедур і надійність результатів, безпека і гнучкість впровадження, можливість внесення коректив на кожному з етапів апробації, можливість їх мультиплікації.

Теоретична розробка соціальної технології, «красиве» прописування на папері ще не гарантує її ефективність у реальному житті. Для цього потрібно її практична «обкатка», тобто реалізація в певних умовах в обмежені часові терміни. Інакше кажучи, проектування.

Термін «проектування» походить від латинського «projectus» - кинутий вперед, специфічна діяльність, «... результатом якої є теоретично і практично обгрунтоване визначення варіантів розвитку нових процесів або явищ» ^9.

Характерною особливістю проектування є не вивчення того, що вже існує, а створення нових продуктів і одночасно пізнання того, що лише може виникнути.

Проектування в соціальній сфері - проектування соціальних процесів, явищ, технологій, якостей - завжди спрямоване на внесення змін в соціальне середовище людини. У зв'язку з чим, соціальне проектування - це завжди процес створення чогось якісно нового - соціальної інновації.

Таким чином, соціальне проектування - це теоретична і одночасно практична діяльність по впровадженню соціальних інновацій.

Суб'єктом соціального проектування є носії управлінської діяльності - як керівники, так і трудові (виробничі) колективи (ініціативні групи).

Об'єктом соціального проектування є будь-які соціальні системи, у тому числі і соціальні технології.

Основним результатом соціального проектування є розробка соціального проекту.

У сучасній теорії управління серед найбільш типових визначень поняття «проект» зустрічаються наступні:

- Багатопланова діяльність, що здійснюється в невеликому обсязі;

- Обмежена в часі захід зі створення унікального товару або послуги;

- Будь-яка діяльність з фіксованими строками початку і завершення;

- «Сукупність скоординованих дії, які мають унікальний характер, з запланованими термінами початку і кінця їхнього здійснення, що вживаються людиною або організацією для досягнення конкретних цілей у межах встановлених термінів та із заданими показниками витрат і результатів» ^10.

Однією з важливих специфічних сторін проекту, на наш погляд, є цілеспрямованість діяльності, яка в основному полягає у проведенні змін. У зв'язку з чим, управління проектами, по суті - управління змінами.

У разі успішності реалізації проекту, досягнення запланованих результатів, інноваційна технологія втрачає свою унікальність (первинність), набуваючи рис традиційності - вписується в повсякденне життя.

Ще зовсім недавно контекст вживання понять «проект», «проектування» та «технологія» обмежувався виключно технічною сферою. На сьогоднішній день це ключові поняття сучасної науки управління, для яких і проект, і проектування, і технологія є специфічними способами організації діяльності для реалізації нових ідей (інновацій). У зв'язку з чим, управління проектами (проектне управління) є найважливішим інструментом сучасного менеджменту, що дозволяє значно підвищити ефективність будь-якої діяльності.

Необхідно врахувати, що в сучасних умовах функціонування державних соціозащітних установ традиційне управління і управління проектами не повинні суперечити один одному, а скоріше - доповнювати. Традиційна система управління аж ніяк не завжди і не в усьому ефективна, що змушує шукати нові шляхи, що дозволяють активніше рухатися вперед, вирішувати перспективні завдання.

Разом з тим, необхідно пам'ятати, що традиційне управління покликане вирішувати, перш за все, поточні завдання збереження і послідовної оптимізації діяльності - «зберігаючи досягнуте і орієнтуючись на сформовані успішні види діяльності, при цьому оптимізуючи« западають ». Управління проектами здійснюється інакше - замість завдань збереження на перший план виходять інноваційні завдання, особлива увага приділяється не тому, що успішно, а тому, що «успіху поки не принесло, але усвідомлюється як важлива і необхідна, як запорука майбутніх досягнень» ^11.

При цьому важливими завданнями проектного управління стають завдання, пов'язані з вирішенням протиріч і конфліктів, наприклад, між наявними та необхідними умовами реалізації проекту, на відміну від традиційного управління, орієнтованого на стабільність і збереження досягнень.

Крім того, саме в рамках проектного управління реалізується такий важливий напрям діяльності керівника, як мотивація персоналу, в тому числі нематеріальна, оскільки саме проектний формат діяльності дозволяє реалізувати потребу людей в особистісному зростанні, творчому самовираженні, прояві кращих своїх якостей. Роками усталене штатний розклад будь-якого державного установи не дозволяє вводити нові посади, у тому числі адміністративні, але для призначення внутрішнім наказом «керівника проекту» або «керівника проектної групи» перешкод і перешкод немає. І тоді на зміну просто виконавської дисципліни приходить особистісно пофарбований підхід до роботи, який дозволяє керівнику вести більш успішну кадрову політику, в тому числі формувати кадровий резерв, здійснювати ротацію кадрів.

Таким чином, відмітними рисами проектного управління є:

1. відповідальність керівника за впровадження інновацій; прийняття колективом необхідності та важливості впровадження інновацій;

2. системна мотивація персоналу, який бере участь у реалізації проекту;

3. чітке і ясне визначення целерезультатівного блоку проекту;

4. оптимальне співвідношення результатів і витрат (кадрових, організаційних, часових, фінансових);

5. планування, моніторинг та аналіз кожного етапу реалізації проекту як керівником, так і виконавцями;

6. відмова від зайвої формалізації і бюрократизації діяльності на шкоду можливостям для розкриття творчого потенціалу виконавців проекту;

7. забезпечення двосторонніх комунікацій в ході реалізації проекту - від керівника до виконавців, від виконавців до керівника;

8. готовність керівника до прийняття нестандартних рішень у процесі реалізації проекту;

9. важливість кінцевих, а не проміжних результатів проекту.

Проектне управління дозволяє відкрити для державної установи такі можливості, як:

- «М'яке» впровадження в діяльність змін та інновацій;

- Вихід на якісно новий рівень розвитку; переваг в порівнянні з іншими гравцями на ринку соціальних послуг;

- Розширення спектру та форм надання соціальних послуг, залучення нових клієнтів;

- Грамотна кадрова політика, заснована на системі мотивації, що веде до «закріплення» на місцях кращих з кращих співробітників, що володіють високим рівнем кваліфікації і відповідальності, здатних до творчості і ініціативи, лояльних до установи;

- Підготовка колективу до нових умов фінансування установи - «за результатами», а не по кошторису.

Разом з тим, існують і небезпеки (ризики), які необхідно враховувати, перш ніж починати будь-які зміни та запроваджувати будь-які інновації в діяльність державної установи:

- Ініціювання великої кількості проектів, що перевищує ресурсні можливості установи, що неминуче призводить до ефекту «Тришкіного каптана», тобто розпорошення ресурсів і недосяжності запланованих результатів, а часто - до серйозних втрат, як правило, людським через перевантаженість співробітників, стресовій обстановки в колективі;

- Відсутність балансу між короткостроковими цілями конкретних етапів діяльності проекту та стратегічними цілями установи, що призводить до втрати перспектив, а змістом діяльності стає сама діяльність;

- Вибір проектів, виходячи з особистих інтересів керівника, а не стратегічної важливості для установи - «інвестиції в управлінське его»;

- Відсутність системи контролю реалізації проекту з найбільш важливих характеристик - «реперним точок» ^12.

Нерозривність проектів зумовлена ​​не стільки технологією реалізації, скільки єдиними ресурсами, єдиними структурами і роботами. Об'єднання окремих проектів в систему - "портфель" - дозволяє отримати додатковий ефект від спільної, скоординованої їх реалізації на загальній технологічній і ресурсній базі.