86. Психологічна структура нації (етнічної спільноти).

• Національний характер - це історично сформована сукупність стійких психологічних рис представників тієї чи іншої нації, що визначають звичну манеру їх поведінки і типовий образ дій і виявляються в їх відношенні до соціально-побутового середовища, до навколишнього світу, до праці, до своєї і інших етнічних спільнот.

• Національні почуття і настрої - це емоційно забарвлене ставлення людей до своєї етнічної спільності, до її інтересыв, інших народів і цінностей.

• Національні інтереси та орієнтації - це суспільно-психологічні та соціальні явища, що відображають мотиваційні пріоритети представників тієї чи іншої етнічної спільності, службовці збереженню її єдності і цілісності.

• Національні традиції - сформовані на основі тривалого досвіду життєдіяльності нації і міцно вкорінені в повсякденному житті, що передаються новим членам етнічної спільності правила, норми і стереотипи поведінки, дій, спілкування людей, дотримання яких стало суспільною потребою кожного.

(В національної психології як явище суспільної свідомості можна виділити 4 сфери. • Мотивационно-фонова сфера характеризує своєрідність мотивів і цілей національної спільноти. • Інтелектуально-пізнавальна сфера визначає своєрідність сприйняття й мислення носіїв національної психіки, що виражається в наявності у них специфічних пізнавальних та інтелектуальних якостей , що дають можливість по-особливому сприймати навколишню дійсність, оцінювати її, будувати плани діяльності. • Емоційно-вольова сфера обумовлює функціонування у народу своєрідних емоційних і вольових якостей, від яких багато в чому залежить результативність діяльності. • Коммуникативно-поведінкова сфера свідчить, що у кожного народу є свої усталені норми взаємовідносин і обміну необхідними відомостями, свої стереотипи поведінки, свої форми керівництва.)

• Менталітет - глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що включає несвідому сукупність схильностей людей діяти, мислити і сприймати світ певним чином.

• Етнічна ідентичність - це усвідомлення своєї приналежності до певної етнічної спільності, це результат когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником певного етносу, певний ступінь ототожнення себе з ним і відокремлення від інших етносів.

• Етнічна культура - це сукупність притаманних етносу способів освоєння умов свого існування, спрямованих на збереження етносу і відтворення умов його життєдіяльності.

87. Способи вирішення міжетнічних конфліктів.

Вирішення конфлік­ту психологічними методами є неможливим, адже жоден психо­логічний механізм не спроможний розв’язати соціальні проблеми.

Не змінюючи соціальної ситуації, психологічні підходи сприя­ють переорієнтації людської агресії, об’єднанню людей навколо щільної мети та ідеалів, установленню більш безпосередніх, віль­них, природних, гнучких норм відносин між батьками та дітьми.

В сучасній конфліктології на позначен­ня різних шляхів розв’язання конфлікту є поняття вирішення конфлікту, врегулювання конфлікту й управління конфліктом. Кожне з них означає різний рівень подолання супереч­ностей, які становлять суть конфлікту.

Вирішення конфлікту — усунення причин, які його поро­дили. - для прогнозування кінця конфліктів і вироблення стра­тегії дій з їх подолання слід визначити особливості суперечнос­тей, які становлять суть конфліктів. У випадку, коли суперечності, які становлять суть конфлікту, неможливо вирішити, йдеться не про вирішення, а про врегулю­вання конфлікту.

Урегулювання конфлікту — вихід з конфлікту, вна­слідок якого суперечності, яка породила конфлікт, не вирішують, проте досягають згоди стосовно предмета або об’єкта конфлікту. За відсутності можливостей і для врегулювання конфлікту як безпосереднє завдання може постати управління ним.

Управління конфліктом — це такий вплив на конфліктний процес, під час якого суттєво зменшуються деструктивні наслідки конфлікту, відбувається його обмеження щодо кількості суб’єктів, предметів і об’єктів. Але сам конфлікт і далі функціонує у відкритій, а не латентній формі. Управління конфліктом може бу­ти перехідним, підготовчим етапом до його врегулювання.

Розв’язання конфлікту є надзвичайно складним процесом, під час якого за модель урегулювання етнічних конфліктів обира­ють припинення насильства та організацію переговорів.

Для успішного ведення переговорів необхідні:

по-перше, інституціоналізація конфліктних етнічних груп.

по друге, максимальне скорочення проблем, що обговорю­ються, і переведення глобальних невирішуваних супереч­ностей у річище конкретних завдань, які можна вирішити;

по-третє, переговорний процес має бути спрямований на розв’язання за типом “взаємний виграш”, а не на перемо­гу однієї із сторін.

Важливою проблемою в розв’язанні конфліктів є спосіб висвітлення конфліктів засобами масової інформації (ЗМІ).

Перший підхід засновано на твердженні: якщо конфлікт не висвітлювати, то, можливо, він згасатиме або й зникне.

Другий підхід до проблеми - по­каз конфлікту орієнтовано на мобілізацію суспільної думки проти однієї з сторін, що беруть участь у протистоянні.

Третій підхід має на меті висвітлення позицій двох сторін, що перебувають у стані конфлікту.

Четвертий підхід пропонує створення зрозумілої та збалансо­ваної (принаймні неоднобічної) картини конфлікту: його витоків, природи й можливих шляхів розв’язання.

Важливим елементом запобігання конфліктним ситуаціям, на думку українського етносоціолога В. Б. Євтуха, є формування системи толерантності в міжетнічній взаємодії. Ця система повинна містити цілу низку заходів, зокрема тих, які мають на меті поглиблення інформованосі про сторони, що взаємодіють (через видання літератури з історії та культури етнічних спільнот, упровадження дисциплін і курсів з історії та культури спільнот до навч. планів у школах і вищих навч. закладах.