2. Концерти й.Брамса.

Задуми великих творів Брамс виношував роками. Він довго і ретельно їх продумував, відчуваючи почуття великої відповідальності за долю симфонії.

Симфонії і концерти Брамса глибоко самобутні і являють собою одне з самих значних явищ у музиці не тільки XIX ст., але й нашого часу. Їм притаманний вільно-імпровізаційний, поемний склад. Але романтична поемність сполучається зі строгою дисципліною мислення, залізною логікою музично-тематичного розвитку. Багато чим він пов'язаний зі своїми попередниками. Драматизм - від Бетховена, від Шуберта - писенність, народність, від Шумана - розповідальність.

Тема особистості, її життєвої боротьби і морального вдосконалення за задумом у Брамса - першочерговість. Але лірико-драматичні образи він нерідко збагачував епічними,- так до його творчості входила велика тема Батьківщини.

Всіма помислами Брамс прагнув зробити свою музику змістовною. Музика Брамса не спирається на літературні або живописні джерела, але вона є широко зрозумілою, програмною. Він наділяв інструментальну музику конкретним образним змістом. У деяких інструментальних творах він використовував музику своїх пісень, яка в даному творі виконувала важливу драматургічну функцію.

Брамс трактував циклічну композицію у сполученні з класиками, насамперед з Бетховеном,- як інструментальну драму, частини якої об'єднані одною поетичною ідеєю.

Кращі з його великих симфонічних творів - другий фортепіанний концерт, скрипковий концерт, симфонії.

Брамс написав 4-й інструментальні концерти: два для фортепіано, один для скрипки, один для скрипки і віолончелі. Ці концерти за змістом близькі симфоніям і в цілому не поступаються їм художній цінності.

Скрипковий концерт D-dur oр.77 стоїть серед кращих творів цього жанру в світовій літературі. Він написаний у 1878р. Тут, особливо в пасторальному складі початку І ч., виявляється зв'язок з другою симфонією.

Іч.- Allegro non troppo. Розвиток придбає поемні риси, втілюючи все нове, різнохарактерне коло образів рідкісної краси. Пластична мелодія побічної партії, ніби змітається рішуче - вольовим натиском енергійної теми заключної партії, яка вносить драматизм у розвиток. Не зважаючи на таку різноманітність дійства Іч. має строго класичну форму зі старою структурою подвійної експозиції. Стосовно скрипкової партії, - вона насичена поліфонічною розробкою, виконанням якої так славився Іоахим, - йому присвячений цей концерт.

ІІч. - Adagio. Глибоким, зосередженим настроєм проникнена музика II ч.- наспів гобоя.

III ч. Фінал- Allegro giocoso, та non troppo vivace. Яскравий контраст у фіналі даєз його блискавичний рух, до якого вплетені гордовиті і пристрасні угорські наспіви..

На рівні кращих творів Брамса знаходиться також подвійний концерт для скрипки і віолончелі а-moll ор. 102, написаний у 1887 р. Драматизм І ч. іноді набуває героїчних рис, поповнюється епічним складом II ч. Величава тема цієї частини належить до числа найбільш вдалих національних образів камерно-інструментальної музики Брамса.

III ч. - скерцозно-танцювальні моменти угорського походження. Разом з тим він має узагальнююче, синтезуюче значення.

До фіналу - IV ч. - введені і драматичні і епічні теми з попередніх частин твору.