- •Тема 1: Зародження та розвиток хорової музики у Західній Європі. Різноманітність жанрів та форм. Епоха поліфонії.
- •Тема 6: Оперна реформа к. Глюка. Хори з опери «Орфей».
- •V. Контроль знань по темі:
- •Vі. Література.
- •Тема 7: й.Гайдн. Ораторія «Времена года».
- •Тема 8: Хорова творчість в.Моцарта.
- •Тема 2:Епоха Відродження. Хорові школи Англії ,Німеччини, Нідерландів, Італії ( Рим, Венеція).
- •V. Контроль знань по темі:
- •Тема 3: Епоха Бароко. Жанр кантати. Творчість а.Вівальді.
- •V. Контроль знань по темі:
- •Тема 4: Жанр ораторії. Творчість г.Генделя
- •V. Контроль знань по темі:
- •Тема 5: Хорова творчість й.Баха.
- •V. Контроль знань по темі:
- •Тема 9: Хорова творчість л.Бетховена.
- •Vі. Література.
- •Тема 10: Хорова творчість ф.Шуберта, ф.Мендельсона, р.Шумана
- •Франц Шуберт (1797-1828)
- •Хорова творчість
- •Роберт Шуман (1810-1856)
- •Хорова творчість
- •Vі. Література.
- •Тема 11: Хорова творчість й.Брамса.
- •Vі. Література.
- •Тема 12: ж.Бізе. Хори з опери «Кармен».
- •Vі. Література.
- •Тема 13: Дж. Верді. Оперні хори. Реквієм.
- •Vі. Література.
- •Тема 14: Хорова творчість к.Орфа, Дж.Гершвіна, б.Бріттена.
- •Карл Орф (1895−1982)
- •К.Орф. Кантата «Carmina burana» (1937).
- •V. Контроль знань по темі:
- •Vі. Література.
- •Тема 15: Хорова творчість м.Равеля, ф.Пуленка, о.Мессіана.
- •V. Контроль знань по темі:
- •Vі. Література.
- •Тема 16: Сучасна хорова музика. Творчість к.Пендерецького, е.Л.Уеббера.
- •Vі. Література.
Vі. Література.
Тема 13: Дж. Верді. Оперні хори. Реквієм.
Мета:
Методичні рекомендації до проведення практичного заняття
І. Опрацювати тему за планом:
1.Хорова творчість Дж.Верді.
2.Оперні хори.
3.Характеристика творів.
ІІ. Основні поняття теми: Реквієм (Messa di requiem) — твір, написаний композитором 1874 року для чотирьох солістів (сопрано, мецо-сопрано, тенор і бас), мішаного хору та симфонічного оркестру. Вперше виконаний 22 травня 1874 року на перші роковини смерті видатного італійського поета Алессандро Мандзоні
ІІІ. Питання для активізації навчальної діяльності З чим співпадав життєвий шлях Верді?Якими були перші опери композитора?
ІV. Розгляд питань плану.
Інтеграція жанрів у творчості Дж. Верді. Оперні хори. Оперність Реквієму. Джузе́ппе-Фортуні́но-Франче́ско Ве́рді
(1813, Ронколе —1901,Мілан) — італійський композитор, диригент.
Творчість Джузеппе Верді – кульмінація в розвитку італійської музики XIX століття. Його творча діяльність, яка пов'язана, в першу чергу, з жанром опери, охопила більш за півстоліття: перша опера («Оберто, граф Боніфачо») була написана ним в 26-річному віці, передостання («Отелло») – в 74 роки, остання («Фальстаф») – в 80 років. Всього, з врахуванням шести нових редакцій раніше написаних творів, він створив 30 опер, які і понині складають основний репертуарний фонд театрів всього світу.
Життєвий шлях Верді співпав з поворотним моментом італійської історії. Це була героїчна епоха Рісорджименто – епоха боротьби італійців за вільну і неділиму Італію. Верді був активним учасником цієї героїчної боротьби, в її драматизмі він черпав своє натхнення. Не випадково сучасники так часто називали композитора «маестро італійської революції».
Вже в перших операх Верді, створених ним у 40-і роки, знайшли втілення настільки актуальні для італійської публіки XIX століття національно-визвольні ідеї: «Набукко», «Ломбардці», «Ернані», «Жанна д’Арк», «Атілла», «Битва при Леньяно», «Розбійники», «Макбет» (перша шекспірівська опера Верді) і так далі – всі вони засновані на героїко-патріотичних сюжетах, оспівують борців за свободу, в кожній з них міститься прямий політичний натяк на суспільну обстановку в Італії, що бореться проти австрійського гніту. Постановки цих опер викликали вибух патріотичних почуттів у італійського слухача, виливалися в політичні демонстрації, тобто ставали подіями політичного значення. Вигадані композитором мелодії оперних хорів набували значення революційних пісень і розспівувалися по всій країні.
«Ріголетто» 1851 р.
Опера Джузеппе Верді в трьох діях (часто подається в чотирьох діях) на лібрето Франческо Марії Піаве.
Це перша зріла опера Верді, в якій композитор відійшов від героїчної тематики і звернувся до конфліктів, породженою соціальною нерівністю. У основі сюжету – драма Віктора Гюго «Король бавиться», заборонена відразу ж після прем'єри, як така, що підриває авторитет королівської влади. Щоб уникнути зіткнень з цензурою, Верді і його лібреттист перенесли місце дії з Франції до Італії і змінили імена героїв. Проте ці «зовнішні» переробки анітрохи не зменшили силу соціального викриття: опера Верді, як і п'єса Гюго, викриває етичне беззаконня і порочність світського суспільства.
Опера складається з трьох дій, впродовж яких напружено і нестримно розвивається одна-єдина сюжетна лінія, пов'язана з образами Ріголетто, Джільди і Герцога.
Сцена викрадення з ІІ дії опери, в центрі якої — таємничий, приглушений хор придворних «Тише, тише».
«Травіата» 1853 р.
Сюжет «Травіати» запозичений з романа Олександра Дюма-сина «Дама з камеліями». Як можливий оперний матеріал він привернув увагу композитора відразу після виходу в світ (1848 р.) Роман мав сенсаційний успіх і незабаром письменник переробив його в п'єсу. Верді був на її прем'єрі і остаточно затвердився в своєму рішенні писати оперу. Він знайшов в Дюма близьку собі тему – трагедію жіночої долі, занапащеної буржуазним суспільством. Тема опери викликала бурхливу полеміку: сучасний сюжет, костюми, зачіски були дуже незвичні для публіки XIX століття.Лібрето, як і в багатьох інших операх Верді, написав Франческо Піаве. У ньому все гранично просто:
мінімум дійових осіб;
відсутність заплутаної інтриги;
акцент не на подіях, а на психологічній стороні – душевному світі героїні.
По жанру «Травіата» – один з перших зразків лірико-психологічної опери. Повсякденність і інтимність сюжету привели Верді до відмови від героїчної монументальності, театрального видовища, ефектності, якими відрізнялися перші його оперні твори.
Застольна пісня з І дії
Хор циганок з ІІ дії «Судьбу узнать кто хочет, к цыганкам подойдите, им руку покажите, они расскажут вам…»
Хор матадорів з ІІ дії «Песня о Пикильо»
«Аїда» 1871 р.
Опера в чотирьох діях Джузеппе Верді на лібрето Антоніо Гисланцоні.
Створення «Аїди» (Каїр, 1871 р.) пов'язане з пропозицією з боку єгипетського уряду написати оперу для нового оперного театру в Каїрі в ознаменування відкриття Суецького каналу. Сюжет був розроблений відомим французьким ученим-єгиптологом Огюстом Марієттом по старовинній єгипетській легенді. У опері розкривається ідея боротьби між добром і злом, любов'ю і ненавистю. Людські пристрасті, надії стикаються з невблаганністю долі.
По своєму стилю «Аїда» багато в чому близька «великій французькій опері»:
великими масштабами (4 дії, 7 картин);
декоративною пишнотою, блиском, «видовищем»;
великою кількістю масових хорових сцен і великих ансамблів;
великою роллю балету, урочистих ходів.
В той же час, елементи «великої» опери поєднуються з рисами лірико-психологічної драми, оскільки основна гуманістична ідея посилена психологічним конфліктом: всі головні герої опери, які складають любовний «трикутник», відчувають випробовують щонайгостріші внутрішні протиріччя. Так, Аїда рахує свою любов до Радамеса зрадою перед батьком, братами, батьківщиною; у душі Радамеса бореться військовий борг і любов до Аїди; між пристрастю і ревнощами кидається Амнеріс.
Складність ідейного змісту, акцент на психологічному конфлікті зумовили складність драматургії, яка відрізняється підкресленою конфліктністю. «Аїда» – воістину опера драматичних зіткнень і напруженої боротьби не лише між ворогами, але і між тими, що люблять.
У I дії дві такі сцени: сцена «прославлення Єгипту» і «сцена присвячення Радамеса». Головна тема сцени прославлення Єгипту – урочистий гімн єгиптян «До берегів священних Нілу», який звучить після того, як фараон оголосив волю богів: єгипетські війська поведе Радамес. Всі присутні охоплені єдиним войовничим поривом. Особливості гімну: чеканність маршового ритму, оригінальна гармонізація (змінний лад, широке використання відхилень в побічні тональності), суворий колорит.
«Сцена присвячення» – це 2 картина опери, що відрізняється яскравим східним (орієнтальною) забарвленням. Для того, щоб створити відчуття орієнталізму Верді використовує: темброву барвистість (арфи в молитві великому богові Ра, ансамбль трьох флейт в священному танці); вишукано-барвисті співзвуччя і нетрадиційні гармонічні звороти; візерунчастий і примхливий мелодичний і ритмічний малюнок, велика кількість понижених ступенів, гармонічний і мелодичний мажор, ладотональна перемінність.
Після величного речитативу Рамфіса слідує урочистий хор жерців «Боги, перемогу дайте нам». Потужне наростання приводить до кульмінації – одночасного звучання хору жерців і молитви жриць.
Найграндіозніша по масштабу масова сцена «Аїди» – фінал 2 дії. Як і в сцені присвячення, композитор використовує тут найрізноманітніші елементи оперної дії: спів солістів, хор, балет. Поряд з основним оркестром застосовується духовий оркестр на сцені. Велику кількість учасників пояснює багатотемність фіналу: у його основі безліч тем самого різного характеру: урочистий гімн «Слава Египту», співуча тема жіночого хору «Лавровими вінками», переможний марш, мелодію якого веде труба соло, зловісний лейтмотив жерців, благання ефіопів про помилування і так далі.
Безліч епізодів, що складають фінал, об'єднуються в струнку симетричну конструкцію, що складається з трьох частин.
У жанрі духовної музики Верді написав:
«Реквієм» («Messa da Requiem»), для чотирьох солістів, хору й оркестру. Перше виконання 22 травня 1874 р. у Мілані, у церкві San Marco.
«Pater Noster» (текст Данте), для пятиголосого хору. Перше виконання 18 квітня 1880 р. у Мілані.
«Ave Maria» (текст Данте), для сопрано й струнного оркестру. Перше виконання 18 квітня 1880 р. у Мілані.
«Чотири духовні п'єси» («Quattro pezzi sacri»):
1. «Ave Maria», для чотирьох голосів (близько 1889);
2. «Stabat Mater», для чотириголосого змішаного хору з оркестром (близько 1897);
3. «Le laudi alla vergine Maria» (текст із «Раю» Данте), для чотириголосого жіночого хору без супроводу (кінець 80-х років);
4. «Te Deum», для подвійного чотириголосого хору й оркестру (1895–1897). Перше виконання 7 квітня 1898 р. у Парижі.
Реквієм (Messa di requiem) — твір, написаний композитором 1874 року для чотирьох солістів (сопрано, мецо-сопрано, тенор і бас), мішаного хору та симфонічного оркестру. Вперше виконаний 22 травня 1874 року на перші роковини смерті видатного італійського поета Алессандро Мандзоні.
Верді широко використовує в Реквіємі енергійні ритми, піднесені мелодії і драматичні контрасти, подібно тому, як він робив це в операх, щоб виразити сильні емоції, що йдуть від тексту.
№ 1 Requiem («вічний спокій») починається ледь чутним шепотом хору, якому протипоставлений світліший, енергійний квартет солістів.
№ 2 Dies Irae («день гніву») включає 9 розділів:
Dies irae (хор)
Tuba mirum — Mors stupebit (бас, хор)
Liber scriptus — Dies irae (2.) (мецо-сопрано, хор)
Quid sum miser (сопрано, мецо-сопрано, тенор)
Rex tremendae — Salva me (сопрано, хор)
Recordare — Quaerens me — Juste Judex (сопрано, мецо-сопрано)
Ingemisco — Qui Mariam — Preces meae — Inter oves (тенор)
Confutatis — Oro supplex — Dies irae (3.) (бас, хор)
Lacrymosa — Pie Jesu (солісти, хор)
В ньому ліричним, благальним частинам протиставлені сповнені жаху і відчуттям невідворотності Божого суду частини Dies Irae, що повторюється як рефрен та Tuba Mirum, кульмінація твору.
№ 3 Offertorium («Принесення жертви») — споглядальний квартет солістів, що розгортається неквапливо, у приглушеній звучності.
№ 4 Sanctus («Свят»), розпочатий соло труб, — блискуча фуга для подвійного хору, втілення творчої піднесеної сили життя.
№ 5 Agnus Dei («Агнець Божий») — стриманий дует жіночих голосів, варіації в стародавньому стилі на незвичайну тему в дусі середньовічної церковної пісні в унісон.
№ 6 Lux aeterna («Вічний світ») — терцет солістів, побудований на контрасті світла й тьми, з поступовим поверненням настроїв 1-й частини.
№ 7 Libera me («Звільни мене, Господи») — розгорнутий фінал, заснований, як й 2-я частина, на протиставленні різнохарактерних епізодів.
Реквієм близький по стилю пізнім операм Верді, що перш за все створювалася одночасно з «Аїдою». Особливо це відноситься до багаточисленних аріозо і ансамблів — дуетів, терцетів, квартетів — з типово італійською оперною кантиленою. Великий по складу оркестр не лише акомпанує співцям, але і змальовує барвисті картини.
Такою є 2-а частина, Dies Irae, побудована на зміні гостро конфліктних епізодів Страшного Суду, повних сум'яття, жаху, благання. Страшний «судний день» Dies Irae, що відкриває традиційний латинський похоронний обряд, повторюється протягом твору, чим досягається ефект цілісності твору, а також дозволяє композиторові глибше осягнути трагічність смерті і прагнення людини бути прощеною.
V. Контроль знань по темі: Коли був написаний Реквієм? Із скількох частин він складається? Охарактеризуйте оперу «Аїда»?
