18 Зміст та завдання розвитку діалогічного та монологічного мовлення дітей дошкільного віку

Базовий компонент дошкільної осві­ти так визначає зміст діалогічної компетенції: дитина вільно вступає в розмову з іншими дітьми, а також дорослими (як знайомими, так і не­знайомими), підтримує запропонований діалог відповідно до теми або не втручається в розмову; відповідає на запитання за змістом картини, художніх творів; виконує словесні доручення, звітує про їх виконання.

Отже, завданнями розвитку діалогічного мовлення у програмі «Витоки мовленнєвого розвитку» передбачається навчити дітей: а) відповідати на запитання і звертатися до інших із запитаннями; б) підтримувати розмову, продовжувати її відповідно до ситуації спілкування; в) вияв­ляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми; г) будувати діалог на запропоновану тему.

Базовий компонент дошкільної осві­ти так визначає зміст монологічної компетенції:дитина оволодіває контекстовим монологічним мовленням, складає різні розповіді: описові, сюжетні, творчі (розповідь-повідомлення, розповідь-роздуми, розповідь-пояснєння, розповідь-етюд; переказує художні тексти, складає розповіді як за планом вихователя, так і самостійно; розповідає про події з власного досвіду, за змістом картини, художніх творів, на задану тему, за ігровою та уявною ситуацією)

Завдання розвитку монологічного мовлення: розвивати вміння ділитися власними враженнями, досвідом; запам’ятовувати та переказувати казки, оповідання, складати описові,сюжетні розповіді та розповіді з власного досвіду, спонукати до словесної творчості.

20. Види дитячих розповідей. Прийоми навчання розповіді дітей дошкільного віку.

Усі розповіді можна умовно поділити на розповіді на наочній і словесній основі, за змістом — на фактичні і творчі. При складанні фактичної розповіді дитина перш за все спирається на свої сприймання і пам’ять, при придумуванні користується головним чином творчою уявою. Фактичні розповіді можуть супроводжувати сприймання дитини (за спостереженням) або спиратися на її уявлення (по пам’яті). У придуманих розповідях діти використовують свій попередній досвід, але окремі відомості об’єднують новою ситуацією. За формою розповіді можуть бути описові і сюжетні. Описові розповіді – це виклад характерних ознак предмета або явища. Різновидами описових розповідей є порівняльна і пояснювальна. Дошкільників вчать складати опис двох предметів з контрастними ознаками, а також пояснювальні розповіді з елементами розмірковування, доведення, у супроводі показу названих дій.

Описова розповідь може бути і вигаданою. Сюжетна розповідь – це передача подій, які змінюються в часі. В ній обов’язково повинні бути дійові особи.

Велике значення у навчанні розповіданню має зміст розповіді. Це можуть бути розповіді за сприйманням (опис іграшки, предмета або картинки, які діти розглядають), по пам’яті (про те, що сприймали до моменту розповідання), розповідь за уявою (придумана розповідь, яка побудована на основі роботи уяви). Розповіді за сприйманням і по пам’яті мають фактичну основу, в них розповідається про реально існуючі речі, події, явища; розповіді за уявою – творчі, які потребують від дитини уміння використовувати свій досвід, створювати нові образи і ситуації. Творчі розповіді можуть спиратися і на наочну основу (придумати події з героєм картини, що виходить за її межі; придумати казку про іграшку), і на словесну (придумати розповідь на запропоновану тему,

У навчанні дітей розповіді застосовуються різні прийоми, основними з яких є: зразок розповіді вихователя, складання розповіді за частинами, колективне складання розповідей та ін. Зразок розповіді – це опис предмета, події, явища, доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою.

На деяких заняттях можна застосувати складання розповіді за частинами, або колективне складання розповіді. Цей прийом використовується при складанні розповіді за картиною, яку можна поділити на кілька частин, а також при складанні розповіді описового характеру з колективного досвіду, коли вихователь поділяє її на дрібніші частини або підтеми, та коли діти складають колективний лист дітям іншого дитячого садка, хворому товаришу. У навчанні розповіді використовується і такий прийом, як закінчення дітьми розповіді, розпочатої вихователем. Запитання як прийом навчання в розповіданні займає другорядне місце. Запитання дітям ставляться, як правило, після закінчення розповіді для уточнення або доповнення її. Оцінка –прийом навчання розповіді. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, що схвалив вихователь, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються в кінці розповіді, не мають дидактичного значення. І вихователь, і діти не пам’ятають, які були розповіді, діти не зможуть сприйняти зауважень вихователя. Доцільніше давати оцінку по ходу слухання розповідей і не обов’язково розгорнуту. Вихователь повинен у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдале розкриття сюжету, виразність мови, повноту передачі тощо.

Горська 21. Методика навчання описовим розповідям дітей

Описування предметів, іграшок учить дітей виділяти найхарактерніші ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, визначати відмінне і схоже в предметах у процесі їх порівняння. Вправи на описування іграшок, предметів готують дітей до проведення дидактичних ігор на описування. Такі заняття запропонувала в свій час Є. І. Тихєєва, вона надавала їм великого значення в розвитку точності словника, зв’язного мовлення, логічності мислення, в розширенні кругозору дітей. Навчання описуванню іграшок, предметів проводиться в усіх групах дитячого садка.

В молодшій і середній групах дітей вчать описувати предмети при наявності їх, а в старшій – ще й по пам’яті. Діти повинні навчитися складати «загадки» про предмет або його зображення – описувати найхарактерніші ознаки предмета, не називаючи його, впізнавати предмет за описом.

Крім того, в процесі описування треба вчити дітей порівнювати предмети між собою, виділяючи різницю між ними, а також спільні ознаки. Описуванню іграшок повинно передувати розглядання їх, під час якого діти вчаться виділяти деталі і якості іграшок, оволодівають відповідним словником. Вихователь ставить запитання щодо зовнішнього вигляду, якостей іграшки, дій з нею. Діти підбирають порівняння, використовують різноманітну лексику.

На перших заняттях вихователь використовує загальний наочний матеріал (шість – вісім досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздавальним матеріалом. Для таких занять треба підбирати іграшки невеликі, різнорідні (але примірно однакової складності). Бажано підбирати іграшки з яскраво вираженими ін- дивідуальними особливостями і демонструвати їх у русі. Підбирають також іграшки одного найменування, але різні за зовнішнім виглядом. Такий підбір забезпечує активізацію словника дітей та розвиток зв’язного мовлення на основі використання прийому порівняння. Підбираючи матеріал для описування і порівняння, треба пам’ятати про його доступність дітям цього віку.

У молодшій групі вихователь дає зразок опису. У середній групі діти спочатку не можуть утримати в пам’яті весь п лан опису. Тому в ході описування ними предмета виникне' необхідність нагадувати їм запитання плану, допомогти навідними запитаннями. У старшій групі можна вже не давати зразок, а обмежитися лише планом (три – п’ять запитань).

Протягом заняття слід викликати і тих дітей, що вміють, і тих, що не вміють описувати. Якщо спочатку викликана дитина не зможе описати іграшку, то це саме завдання можна запропонувати іншій дитині. Якщо й інші діти описують незв’язно, схематично, то варто в ході заняття дати свій зразок опису. . На заняттях слід заохочувати спроби дітей привносити свій досвід. Для описування підбираються знайомі предмети, і діти можуть включати в опис свої враження від них. Описані іграшки залишаються на столі вихователя, якщо вони потрібні для порівняння, класифікації, а потім їх треба сховати, щоб вони не відвертали увагу дітей. У процесі заняття можна використати хорове звуконаслідування, читання віршів, загадування загадок, ігрові вправи з іграшкою. З метою ускладнення дітям п’яти років (друге півріччя) можна запропонувати групу іграшок. Або запропонувати дитині поставити іграшки так, як вона хоче, а потім розповісти про них. Дітям старшої групи дають завдання описувати по пам’яті, наприклад, описати свого собаку або кішку, свої іграшки, вулицю, кімнату, одяг тощо. Важливе значення має описування натуральних предметів, знайомих дітям з життєвої практики.

Розповідаючи, дитина пояснює призначення предмета, демонструє дії з ним. Про аналогічні предмети діти можуть складати порівняльні розповіді. На заняттях придумують загадки, читають художні твори про предмети, Уміння описувати предмети закріплюється в інших видах діяльності (образотворчій, рольових іграх, конструюванні тощо).