Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:
зниженням рівня суспільного виробництва;
глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;
послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;
нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;
великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;
великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.
У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.
Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.
Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.
Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.
Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.
3. Державні доходи та методи їхньої мобілізації
При функціонуванні державних фінансів виникають два тісно взаємозалежних процеси: мобілізація фінансових ресурсів у розпорядження державних структур і використання засобів на різні державні потреби. Перший із цих процесів знаходить своє вираження в понятті державних доходів, другий - державних витрат.
Державні доходи представлені тією частиною фінансових відносин, що пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави (в особі різних його структур) і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси відносяться до розряду централізованих, що залишилися в розпорядженні державних підприємств – децентралізованих.
Централізовані державні доходи формуються в основному за рахунок податкових надходжень, доходів від зовнішньоекономічної діяльності і платежів населення.
Децентралізовані утворюються з грошових доходів і нагромаджень самих підприємств.
Розподіл державних доходів на централізовані й децентралізовані покликаний показати співвідношення джерел задоволення загальнодержавних і колективних інтересів. Насущне завдання сьогоднішнього дня полягає в тому, щоб домогтися оптимальних пропорцій у розподілі державних доходів з метою забезпечення найбільш повної реалізації різних видів інтересів і активізації впливу державних доходів на ефективність господарювання.
У складі централізованих державних доходів основне місце займають доходи бюджету, за рахунок яких забезпечується вирішення економічних і соціальних завдань суспільства. Централізація значної частини державних доходів у бюджетах різного рівня дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл засобів на користь прогресивних галузей народного господарства, задовольняти в приблизно однакових межах потреби невиробничої сфери, на якій би території не функціонували її установи. До централізованих державних доходів, крім бюджетних, відносяться ресурси державних позабюджетних фондів - соціального страхування, пенсійного, фонду зайнятості населення й ін.
Об'єктом грошових відносин, що складають зміст поняття державних доходів, виступає вартість суспільного продукту (частково – національного багатства), яка на різних етапах і стадіях розподілу з'являється і; різних фінансових формах. Так, об'єктом розподілу на державних підприємствах виступає виторг від реалізації продукції і такі її складені елементи, як прибуток, відрахування на соціальне страхування, амортизаційні відрахування тощо. Як об'єкт бюджетних відносин можуть розглядатися гакі форми, як прибуток і заробітна плата, податкові платежі з яких є джерелом формування бюджетних доходів. У свою чергу, об'єктом державних кредитних відносин є тимчасово вільні фінансові ресурси підприємств (організацій, установ) та заощадження населення.
Головним джерелом формування державних доходів є національний доход. Але іноді, особливо в періоди настання надзвичайних обставин (війна, велике стихійне лихо тощо), як джерело державних доходів може; виступати раніше накопичене національне багатство; акумуляція державних доходів у цьому випадку здійснюється через використання перехідних залишків бюджетних засобів, що направляються на покриття витрат, продаж золотого запасу, платну приватизацію державного майна та ін.
Усі джерела державних доходів можна розділити на дві групи
внутрішні
зовнішні.
До внутрішнього відносяться національний доход і національне багатство, створювані всередині країни та використовувані державою для виконання властивих їй функцій.
До зовнішнього — національний доход, а у виняткових випадках - і національне багатство іншої країни, якщо вони запозичаються у формі державних позик або надходять у вигляді репараційних платежів.
Склад державних доходів значною мірою обумовлений методами, за допомогою яких держава акумулює необхідні йому грошові кошти.
В умовах ринкової економіки основними методами мобілізації державних доходів є податки (в різних їхніх формах), позики й емісії. Співвідношення між цими методами в різні історичні періоди неоднакове і визначається безліччю факторів: змістом фінансової політики, господарською кон'юнктурою, конкретною економічною і соціальною ситуацією, ступенем гостроти виникаючих соціальних протиріч.
Сукупність усіх видів державних доходів, сформованих різними методами, їхнє взаємопов'язане застосування складають систему державних доходів. Система державних доходів покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й економічні завдання – стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, впливати на розміщення продуктивних сил по території країни, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу. Виконуючи фіскальну функцію, система державних доходів не повинна підривати фінансову стійкість основної ланки господарювання підприємств (об'єднань, організацій).
Центральне місце в системі державних доходів займають податки. Вони є універсальною і разом з тим вихідною категорією, що виражає основні властивості фінансів, які функціонують у розвинутій економічній системі ринкового типу. Саме в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма стає переважною в загальній системі фінансових взаємозв'язків.
Податки є головним інструментом перерозподілу національного доходу та забезпечують мобілізацію переважної частини фінансових ресурсів при формуванні як бюджетних, так і позабюджетних фондів. Види податкових надходжень, механізм стягування кожного з них визначаються в законодавчому порядку і закріплюються за відповідними органами державного керування.
Податки мають фіскальне, економічне й соціальне значення. Забезпечуючи органи державної влади необхідними джерелами коштів, податки виконують свою фіскальну роль. Разом з тим механізм вирахування податків, застосовувані податкові пільги можуть позитивно впливати на розвиток суспільного виробництва, удосконалювання його галузевої й територіальної структури, створення потрібних інфраструктурних об'єктів і т. ін. І, нарешті, за допомогою податків вирішуються важливі соціальні завдання: регулюються доходи різних соціальних груп населення, звільняються від оподаткування особи, які знаходяться за межею бідності, виходячи з вимог демографічної політики, установлюються податкові пільги і т. ін.
Другим за фіскальним значенням доходом є державні позики. Вони використовуються не тільки для покриття бюджетного дефіциту, але й для забезпечення різних капітальних витрат, особливо в частині інвестування засобів у державний сектор економіки. Істотно зростає значення позик у періоди кризового стану економіки, коли підсилюється фінансова напруженість різних ланок фінансової системи. Як правило, зростання фінансової напруженості пов'язане з високим рівнем військових витрат, великими платежами за раніше взятими державними позиками, збільшенням державних витрат, обумовлених зростаючими соціальними програмами і необхідністю державного втручання в економіку. Зростання позик у період економічної кризи може навіть випереджати збільшення податків, оскільки останні з огляду на недостатню еластичність не здатні швидко мобілізувати великі фінансові ресурси.
Позики знаходять застосування в різних ланках державних фінансів: у центральному й місцевому бюджетах; при формуванні позабюджетних фондів; у складі притягнутих засобів державних підприємств. В останні роки особливо зросла частка позик у джерелах бюджетних надходжень.
Вони широко застосовуються для покриття бюджетного дефіциту, причому не тільки на центральному, а й на місцевому рівні. Разом з тим функціонування фінансового ринку дозволяє використовувати позики і для покриття витрат державних підприємств. Фінансування капітальних вкладень, що направляються на модернізацію підприємств, відновлення й розширення їхньої матеріально-технічної бази, може здійснюватися тепер за рахунок залучення додаткових фінансових ресурсів шляхом реалізації облігацій позик.
Між податками і державними позиками існує тісний зв'язок, обумовлений тим, що фінансовою базою погашення позик виступають податки. Зростаючі витрати держави, пов'язані з погашенням позик і виплатою відсотків за ними, обумовлюють необхідність підвищення податків. Останнє може бути забезпечене як за рахунок підвищення ставок діючих податків, так і шляхом уведення нових видів податкових платежів. Існує і зворотний вплив податків на позики. Наприклад, зростання податків неминуче наштовхується на опір платників податків, і уряд, не бажаючи допустити загострення соціальної напруженості, йде шляхом випуску все нових і нових позик. Єдиним бар'єром на цьому шляху є платоспроможний попит населення і підприємств на державні цінні папери, що, звичайно, має певну межу.
Третім методом мобілізації державних доходів є емісія, причому не тільки паперово-грошова, а й кредитна. До емісії держава вдається лише в тому випадку, якщо податкові і позикові надходження не забезпечують покриття зростаючих державних витрат, а на фінансовому ринку складається ситуація, несприятлива для випуску нових позик. І паперово-грошова, і кредитна емісії, якщо вони не пов'язані з потребами господарського обороту, а обумовлені необхідністю покриття бюджетного дефіциту, ведуть до посилення інфляційних процесів в економіці. Тому країни з розвинутим ринковим господарством звичайно прагнуть не вдаватися до кредитної емісії, замінюючи її випуском позик. Однак і позики можуть прискорювати перебіг інфляційних процесів, адже власники облігацій через реалізацію їх на фінансовому ринку можуть провокувати інфляційний процес, хоча останній протікає не в таких масштабах і не такими темпами, як це відбувається при емісії.
Охарактеризовані вище методи мобілізації державних доходів дозволяють формувати бюджетні фонди на різних рівнях державного керування. Позабюджетні фонди створюються за допомогою податків і неподаткових платежів; емісія тут не застосовується. У ході утворення децентралізованих грошових фондів широко використовуються інші методи відрахування, різного виду внески, добровільні надходження і т. д.
Особливо широко ці методи застосовуються недержавних підприємствах і на низовому рівні формування позабюджетних фондів.
Доходи Державного бюджету України утворюються за рахунок:
податків, які повністю або частково надходять в бюджет у відповідності із діючими законами;
частини доходів від приватизації державних підприємств;
надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;
орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;
внесків до тимчасово приєднаних до Державного бюджету України позабюджетних фондів;
надходжень від внутрішніх позик;
дивідендів, одержаних від цінних паперів, що належать державі;
інших доходів, встановлених законодавством України.
Найбільшу питому вагу в структурі доходів Державного бюджету займають податкові поступлення, а також внески до державних цільових фондів.