28) Враження як критерій істини в епопеї м.Пруста "в пошуках втраченого часу". Особливості імпресіоністичної поетики у романі „у напрямку до Свану”.

Пруста - «через колодец собственной души» полный непосредственного и опосредованного переживания. Что-то узнать о внешнем мире можно, только углубившись в себя, и никто не может в этом процессе быть посредником. Только, встав лицом к лицу с миром, приняв и пропустив через собственную душу страдания, разочарования, страх надвигающейся смерти, человек может что-то понять, и прежде всего - самого себя.

Очевидно, що основою творчого методу письменника був імпресіонізм. Імпресіонізм як літературний і мистецький напрям заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, вражень. Основний стильовий прийом імпресіонізму – зображення не самого предмета, а враження від нього. Імпресіоністичний образ виникає при безпосередньому, “свіжому” погляді на явище. Імпресіоністи відображуть світ не таким, яким вони його знають або пам’ятають, а яким бачать його тепер. Митець-імпресіоніст прагне зафіксувати саме початкове враження від предмета, яке щойно виникло в нього.

"В пошуках втраченого часу", "Втрачений час", де йшлося про час, прожитий героєм. Дорослий Марсель пригадує життя, і оця пам'ять, тобто осмислення, відтворення структурування в усьому багатстві зв'язків, деталей, пахощів, звуків., кольорів, асоціацій, людських взаємин, думок і почуттів, нюансів, нерозгаданих таємниць людської поведінки і мистецьких супроводів, в нерозривній єдності минулого і сьогодення, - все це стає змістом суб'єктивної епопеї, того, що називається екзистенціальною історією, тобто зовнішнього світу, котрий увійшов у внутрішнє життя особистості.

Всі сім книг об’єднує образ героя-розповідача Марселя. Він прокидається серед ночі й пригадує своє життя: дитинство і юність, батьків і знайомих, коханих і друзів, подорожі та світське життя, розповідає про маленьке провінційне містечко Комбре, де в родинному маєтку минали кращі роки його життя, про світську атмосферу Парижа, в яку він занурився ще юнаком, і, врешті, про Францію, частиною історії якої був він та його товариство, а також про світ, де все це відбувалося.

Рушійною силою вчинків людини є підсвідоме. Пруст декларував (і здійснив!) намір створити “роман про підсвідоме”, дослідити “часовий плин”, передати “музикальну багатоманітність часу”. Засобами романної форми він відтворив найпопулярніші теорії свого часу — вчення про підсвідоме Зігмунда Фрейда та інтуїтивізм Анрі Бергсона.

На думку М.Пруста, усе наше реальне життя – це втрачений час. Життя ж справжнє – “тільки у світі уяви”, в сновидіннях, мареннях, естетичній відстороненості від життя.

Головний герой твору — пам'ять, яка зберігає час. Воскресити пам’ять спроможна найменша дрібничка, коли вона збігається зі спогадами про минуле. Відновлення вражень завжди відбувається в романі через зв'язок конкретного образу минулого з уявленнями, почуттями, емоціями сучасного моменту шляхом асоціативних ланцюжків.

"По направлению к Свану" (1913) – первый роман цикла. Образ героя — Свана — дробится на множество составляющих. Так, Сван, умный и утонченный посетитель аристократических салонов, каким он предстает на первых страницах романа в детском восприятии Марселя, и Сван — любовник Одетты, а затем увиденный уже глазами повзрослевшего Марселя, Сван, — благополучный семьянин, заискивающий перед ничтожными гостями своей супруги, и, наконец, Сван – неизлечимо больной, умирающий человек, — все это как бы разные люди. Такое построение образа отражало мысль Пруста о субъективности наших представлений о личности другого, о принципиальной непостижимости его сущности. Человек осмысливает не объективный мир, но лишь свое субъективное представление о нем. Такой подход к внутреннему миру романа отражает одну из основных особенностей психологизма самого произведения.

Авторская направленность на воспроизведение впечатления приводит к тонкой деталировке, импрессионистичности письма. В то же время прустовские образы сохраняют логическую основу, писатель не стремится полностью имитировать подсознание. В первую очередь, автор визуализирует для читателя не развитие характера, а разные состояния одного и того же человека в различные моменты течения жизни. Закладывая основы нового типа романного повествования –романа "потока сознания", Пруст во многом продолжает традицию аналитического психологического романа Стендаля и Флобера.