5. Поняття учбової діяльності. Психологічна структура учбової діяльності.

Учбова діяльність - це процес здобуття людиною нових знань, умінь і навичок або змінення старих. Засобами учбової діяльності є інтелектуальні дії (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), вербальні й невербальні засоби та знання.

Учбова діяльність може бути:

1. Організованою:

- самостійне заучування певного учбового матеріалу за вказівкою інших;

- засвоєння інформації, підготовленої іншими.Організована учбова діяльність здійснюється цілеспрямовано, але не завжди і не однаково свідомо.

2. Неорганізованою:

- засоби масової інформації (телебачення, кіно, газети, журнали);- соціальне середовище (друзі, випадкові зустрічні люди, колектив).

3. Самовихованням:

усвідомлений особистістю процес накопичення необхідних їй знань, навичок, умінь.Причини неуспішності можуть бути зумовлені соціальними, біологічними, педагогічними чинниками.

Основною суттю учбової діяльності є:

- оволодіння системами знань та оперування ними;

- оволодіння системами узагальнених та індивідуальних дій, прийомів (способів) учбової роботи, шляхами їх перенесення та пошуку - уміннями й навичками;

- розвиток мотивів учіння, формування мотивації та її смислу;- оволодіння способами управління своєю учбовою діяльністю та своїми психічними процесами (волею, емоціями та ін.).

До структури учбової діяльності індивіда відносять такі компоненти:

1. мотивація. Мотив - сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб’єкта і визначають її спрямованість. Серед мотивів учбової діяльності виділяються 2 групи: 1) пізнавальні; 2) соціальні.

2. учбові задачі в конкретних ситуаціях. В процесі учбової діяльності розв’язуються різноманітні задачі.

3. учбові дії. Розв’язання різноманітних учбових задач сприяє розвитку інтелектуальних, мнемічних, перцептивних дій та дій уяви.

4. контроль та самоконтроль. Спершу формується самоконтроль учбової дільності, а згодом механізм самоконтролю поширюється і на поведінкову діяльність.

5. оцінка та самооцінка. Оцінну діяльність виконує вчитель, її особливостям він навчає і учнів. Так, спершу молодші школярі навчаються оцінювати результати учбової діяльності своїх однокласників, трохи згодом - власні результати учбової діяльності, ще пізніше - особистісні якості.

6. Внутнішні (психологічні) фактори успішної самостійної учбової діяльності .

Д.Б. Ельконін підкреслював, що рівень сформованості учбової діяльності не повинен ототожнюватися з рівнем уміння самостійно виконувати конкретні завдання.

. Самостійна робота може включати позаурочну роботу. Самостійна робота є похідною від правильно організованої учбової діяльності учня на уроці. Це специфічний вид навчальної діяльності школяра. Це вища форма учбової діяльності учня, форма самоосвіти, що зв'язана з його роботою в класі. Це форма роботи за індивідуальними планами, що доповнюють, а тому розширюють та поглиблюють, знання, отримані школярем у класі.

Ю.М. Кулюткін - Розумова самостійність, на його думку, виявляється в здатності, учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її задачі, відбирати засоби та способи їх розв'язання. Самостійність виявляється також і в здатності людини планувати, організовувати, регулювати свою діяльність та в добре розвинутих діях самоконтролю і самооцінки.

У процесі формування розумової самостійності ми повинні враховувати два рівні розвитку: актуальний і перспективний. Навчання має орієнтуватися на потенційні можливості людини, на "зону найближчого розвитку" (Л.С. Виготський. Розвиток самостійності являє собою перехід учня від діяльності під контролем вчителя до такої діяльності, коли школяр починає діяти під власним контролем.

Л.С. Виготським - механізм "вростання" діє і в системі "Я та інші". У процесі активного та систематичного спілкування з іншими людьми, особливо з дорослими дитина прагне до того, щоб її зрозуміли, а тому вибудовує свої думки та мовлення так. щоб вони співвідносилися з точкою зору інших. У зв'язку з цим дитина вчиться себе чути та бачити, виправляти себе, перевіряючи. Вона набуває здатності впливати на себе, як наіншу людину. Як пише Ю.М. Колюткін, механізм самоуправління знаходить своє вираження в тому, що учень виступає для себе як об'єкт управління ("Я-виконавець") та як суб'єкт управління ("Я-контролер"). Таке самоуправління автор називає рефлексивним, тому що воно засноване на свідомому відображенні людиною власних дій, процесів, відображенні особистістю свого "Я".

Розвиток самоуправління відбувається у зв'язку з розвитком усвідомлення свого "Я". Останнє веде до зміни позиції людини по відношенню до власної діяльності. Вона тепер не просто передбачає результати своїх дій, а й вчиться довільно організовувати їх. Так, вчиться формулювати та обґрунтовувати цілі, аналізувати предмет їх значущості, мотивувати свій вибір,- виробляти програми, знаходити оптимальні способи їх реалізації, починає шукати різні критерії, еталони, показники контролю та оцінки.

Отже, щоб самостійно керувати своєю учбово-пізнавальною діяльністю, учень повинен засвоїти керівні функції вчителя та повернути їх на самого себе.

Учень повинен одночасно бути і учнем, і вчителем. У такому випадку говорять, що відношення "вчитель-учень" стає відношенням внутрішнім, школяр здатний до самоуправління. Самоуправління полягає в тому, що учень по відношенню до себе виконує функції вчителя — мотивацію учбової діяльності, планування, регуляцію, оцінку своєї діяльності.

Учбові дії - це те, що вміє активно робити учень з навчальним матеріалом: аналізувати, порівнювати, класифікувати, моделювати тощо.

Певні етапи виконання дії іноді називають операціями. Поєднання спільних дій утворює прийом (спосіб) роботи.Сформованість прийомів і способів дій є свідченням зрілої учбової діяльності та rарантом високого розумового розвитку.

Для успішного виконання учбових дій учню потрібно постійно здійснювати самоконтроль.

Самоконтроль - це виділення учнем етапів роботи та їх послідовність.

Розрізняють три види самоконтролю:

• підсумковий - за результатами роботи;

• поступовий - по ходу роботи;

• перспективний - напередодні роботи.

Самооцінка - це оцінка учнем ступеня засвоєння (важкості, легкості) учнем етапів.

Вона може бути: загальною чи диференційованою; адекватною чи неадекватною; завищеною чи заниженою.Таким чином, учбова діяльність - це ціла низка спільних активних поетапних дій самого учня (створення готовності, прийняття учбової задачі, орієнтування в ній, учбових дій, перетворення навчального матеріалу (діяльності), контролю та оцінки своєї діяльності), які сприяють його психічному й особистісному розвитку.

(второй вариант ответа)

Знання є сила, сила є знання.

Ф. Бекон (1561-1626)

1. Учіння як складова педагогічного процесу. Теоретичні і практичні проблеми психології учіння.

2. Основні компоненти учіння (змістові, цільові, мотиваційні, операційні, емоційно-вольові, комунікативні, результативні, контрольно-оцінні).

3. Вікова динаміка процесу учіння. Рівні сформованості навчальної діяльності. Уміння навчатися самостійно як інтегральна якість особистості. Здібності до учіння. Психодіагностика розумової самостійності індивіда.

4. Мотивація учіння. Процес засвоєння як зміст навчальної діяльності учнів. Проблема научіння.

Терміни "учіння" та "навчальна діяльність" у практиці педагогічної діяльності часто використовуються як синоніми, хоча не є тотожними. Психологічний аналіз учіння як специфічної форми активності індивіда базується на розумінні предметного змісту діяльності (один вид учіння має на меті оволодіння знаннями, уміннями, навичками; другий, як процес, належить до іншої діяльності).

Учіння - це особлива форма соціальної активності суб'єкта взаємодії з реальними суб'єктами та об'єктами навколишньої дійсності, регуляції систем суб'єкта згідно з програмами виконання певних завдань, а також із потребами особистості (Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенко).

Учіння є важливою умовою та одним з основних механізмів психічного розвитку. Основна ознака учіння - усвідомленість, яка відзначається почуттям відповідальності за навчальні досягнення, активністю і самостійністю застосування знань, оволодінням прийомами розумової діяльності, що забезпечує саморегуляцію навчальної діяльності. Свідоме учіння сприяє формуванню самосвідомості, самооцінки, вольових якостей, навичок самоконтролю, організації розумової діяльності, розвитку пізнавальних інтересів тощо. Це необхідний компонент будь-якої діяльності і процес засвоєння індивідом історичного досвіду. В учінні перебудовуються, формуються психологічні механізми, які є основою виникнення і розвитку здібностей, які, у свою чергу, стають важливим чинником розвитку вже учіння.

Працездатність учнів протягом навчального дня: перший урок найбільш продуктивний, хоча працездатність є нестійкою (на наступних уроках вона знижується). У розклад 1-4 класів бажано вводити рухливі ігри, прогулянки. У середніх і старших класах 5-7 уроки є найменш продуктивними. Утома дітей досягає апогею в межах 13.00-14.00, коли багато з них, особливо хлопці, навіть не виходять з класу на перерву. Стан утоми посилюється, якщо дитина неякісно харчується або має тривалий період між сніданком та обідом (більше 4 годин). Як наслідок, різко падає працездатність, збільшується нервозність у поведінкових та діяльнісних проявах.

Працездатність протягом тижня: найбільш продуктивними є вівторок і середа, найменш продуктивний день -г п'ятниця.

Працездатність протягом року: найбільш продуктивними є кожний 4-6-й тиждень.

Основні права дитини як школяра:

1) на тишу (підготовка до уроків);

2) на повагу нового соціального статусу (усвідомлення ролі школяра);

3) на ввічливе ставлення до себе (усвідомлення себе як громадянина);

4) на самостійність, відпочинок (перерву) (відновлення фізичних та інтелектуальних сил);

5) на гру в урочний час (задоволення потреби в моториці);

6) на можливість звернутися до дорослих по допомогу (усвідомлення себе потрібним);

7) на придбання шкільного приладдя (реалізація учнівських прав);

8) на власну думку на уроках (розвиток самостійності, самокритичності);

9) на фізичний та інтелектуальний захист (нейтралізація можливого насильства від ровесників або дорослих);

10) на саморозвиток (усвідомлення власних особистих і професійних перспектив).

Фази учіння:

1) чуттєвий образ об'єкта (створення проблемної ситуації);

2) виокремлення психічного образу з психічного процесу (пошук варіантів розв'язання завдання);

3) засвоєне суб'єктом повертається в психічний процес і діяльність (закріплення і перевірка знань);

4) синтез нових знань із минулим досвідом, їх практичне застосування.

Чинники учіння:

1) внутрішні:

а) увага;

б) настанова як прояв психологічного змісту взаємодії потреби та ситуації її задоволення;

в) рівень розвитку психічних пізнавальних процесів та індивідуально-типологічних особливостей;

г) особиста мотивація.

2) зовнішні:

а) зміст навчання;

б) форма навчання - предметна, образно-символічна;

в) трудність навчання, що впливає на ефективність запам'ятовування, його швидкість, точність;

г) значущість навчання: пізнавальна, практична, моральна, естетична, соціальна, педагогічна;

д) осмисленість навчання, тобто встановлення істотних зв'язків між новими знаннями і вже набутими знаннями, уміннями і навичками;

е) структура матеріалу;

ж) рівень системності матеріалу, обсяг, емоційні особливості тощо.

Необхідні компоненти учіння:

1) наявність зворотного зв'язку;

2) пошук учнями правильних відповідей;

3) сигналізація про помилки;

4) виправлення помилок;

5) реагування вчителя на помилки.

Вікова динаміка учіння визначається задатками особистості, новоутвореннями вікового періоду, референтним соціальним оточенням, власним прагненням до саморозвитку.

Рівень сформованості навчальної діяльності (високий, середній, низький тощо, який залежить від попередньо визначених критеріїв) зумовлений її організацією дорослими, зокрема, у практичній реалізації учнівських прав. Основна мета учіння - уміння навчатися самостійно, де провідну роль відіграє самоорганізація: раціональне використання фізичних, інтелектуальних, вольових зусиль, уміння дотримуватися визначеної перспективи, дослідницький пошук, позитивна мотивація, задоволеність від успіху. Додаткова умова - наявність кваліфікованої допомоги від дорослих як консультантів.

Здібності до учіння є індивідуальними і виявляються, передусім, у здатності до складної інтелектуальної діяльності, результативність якої залежить від чутливості аналізаторних систем, стійкості нервової системи, пластичності кори головного мозку, компетентного дорослого оточення, суспільного статусу "інтелекту". Як наслідок, кожен учень має власний потенціал здібностей до учіння, який реалізується в розумових діях. Це актуалізує проблему диференційованого навчання, яке спрямоване не на досягнення для всіх ідентичного успіху, а максимальну індивідуальну реалізацію наявних здібностей.