Розвиток ґрунтознавства в Україні

Перші відомості про ґрунтовий покрив України відносяться до початку XIX ст., коли на основі кадастрових даних були складені ґрунтові карти Європейської Росії. Розвиток географії й картографії ґрунтів України пов'язаним з дослідженнями В.В.Докучаєва в Полтавській губернії в 1888-1894 рр. Вони дали можливість установити географічні й топографічні закономірності ґрунтового покриву лівобережного Лісостепу. Знання про ґрунти України значно розширились у результаті польових обстежень у Чернігівській області (Б.Б.Полинов, К.Г.Білоусов), Таврійської (М.К.Клєпінін, М.С.Федоровський), Київської (М.І.Фролов), Волинської (Ф.І.Левченко), Катеринославської (В.В.Курилов), Подільської, Херсонської та Харківської (А.І.Набоких, М.Ф.Колоколов) губерніях. У 1926-1928 рр. у республіці обстежені ґрунти на значній території лісостепової й степової зон (В.І.Крокос, Д.К.Біленко, Н.Б.Вернандер та ін.). Отримані дані послужили основою для складання в 1928 р. Науковим комітетом Наркомзему УРСР першої оглядової ґрунтової карти республіки в масштабі 1:1000000. Необхідність детальних знань про ґрунтовий покрив і агровиробничу характеристику ґрунтів кожного господар­ства зумовила в 1931-1932 рр. проведення агроінвентаризації ґрунтів, а в 1934-1935 рр. - обстеження орних угідь буряківничих господарств республіки, в результаті чого були складені великомасштабні ґрун­тові карти господарств, а також ґрунтово-агрохімічна карта буря­ківничих районів України в масштабі 1:420000 (П.А.Власюк, І.І.Канівець та ін.). У 1935 р. була складена нова оглядова карта України (О.М.Грінченко, Г.С.Гринь, М.К.Крупський тощо). На Україні, починаючи з 1957 р._, були розгорнуті великі ґрунтово-картографічні роботи з дослідження ґрунтів і складання ґрунтових карт у кожному господарстві. Ці роботи, в яких брало участь близько 1900 спе­ціалістів, проведені на площі 30 млн. га в 7000 господарств. У "Методиці крупно масштабного обстеження ґрунтів колгоспів і радгоспів Української РСР" (1958) на високому науковому рівні подані орга­нізаційна структура ґрунтових вишукувань, номенклатура й діаг­ностика, агровиробниче групування ґрунтів. Кожне господарство країни отримало ґрунтову карту в масштабі 1:10000 або 1:25000 із комплектом картограм і пояснювальний текст до них. У результаті узагальнення матеріалів великомасштабних ґрунтових досліджень складені карти районів, областей і республіки в цілому.

Великомасштабні ґрунтові дослідження землекористувань колгоспів і радгоспів на території УРСР у той час вважалися практично закінченими. Але все ж таки і в наступні роки продовжились з метою уточнення та коректування великомасштабних ґрунтових карт, на основі яких створюють зведені середньомасштабні районні ґрунтові карти. Ці карти необхідні при складанні генеральних схем використання земельних ресурсів районів і області, при розробці і здійсненні заходів по охороні ґрунтів від ерозії, при проектуванні меліорації, розміщенні сільськогосподарських культур, для диференціації системи землеволодінь. В Україні складено ґрунтову карту, також складені й передані сільськогосподарським підприємствам ґрунтові плани господарств, що вплинуло на підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Складені й передані господарствам картограми: а) вмісту гумусу; б) кислотності й лужності; в) умісту доступного рослинам калію; г) умісту доступного рослинам фосфору.

На базі ґрунтових і агрохімічних досліджень розроблені заходи з підвищення родючості ґрунтів, переглянуті й нарізані сівозміни з ура­хуванням ґрунтового покриву та розвитку ерозійних процесів, прове­дені меліоративні роботи: зрошення, осушення, вапнування, гіпсуван­ня; розроблені системи удобрення сільськогосподарських культур.

Поряд з успішними картографічними роботами в Україні прово­дились дослідження ґрунтів у різноманітних теоретичних і приклад­них аспектах. Ґрунти ряду районів республіки і всієї її території опи­сав Г.Г.Махов ("Ґрунти України", 1930). Глава українських ґрунтоз­навців О.Н.Соколовський (1884-1959) відомий як автор оригінальної системи індексації генетичних горизонтів, досліджень колоїдних влас­тивостей ґрунту, його структури, засолених ґрунтів; він запропону­вав метод штучного осолонцювання дна і стінок каналів для змен­шення фільтрації води. В 1934 р. О.Н.Соколовський випускає першим виданням "Курс сільськогосподарського ґрунтознавства". Уже в 30-х роках XX ст. значну діяльність розгорнула науково-дослідницька ла­бораторія ґрунтознавства АН УРСР, якою керував О.Н. Соколовський. 1935 р. розпочинаються дослідження галогенних ґрунтів України (О.Н.Соколовський, Г.С.Гринь, О.М.Грінченко, О.М.Можейко, А.Ф.Яровенко, М.С.Литовченко та інші). У 1951 р. опублікована монографія "Ґрунти України" (Н.Б.Вернандер, М.М.Годлін, Г.Н.Самбур, С.А.Скорина), де підведені підсумки основних даних про ґрунти республіки. В 1956 р. лабораторія ґрунтознавства трансформована в Український науково-дослідний інститут ґрунтознавства (УНДІГ).

У 1960—1970 рр. при вивченні ґрунтового покриву значну увагу було приділено вивченню генезису і властивостей солонцюватих (Б.С.Носко), бурих лісових (І.М.Гоголєв, Г.О.Андрущенко, В.І.Канівець та ін.), галоморфних ґрунтів (М. І. Полу пан), солодей (Д.І.Ковалишин), дерново-карбонатних ґрунтів (М.В.Лісовий), ґрунтів Передкарпаття (П.А.Кучинський, 1.1.Назаренко), легких (Д.Г.Тихоненко) й органогенних ґрунтів (С.Т.Вознюк, Р.С. Трускавецький та ін.). Поглиб­лено вивчались проблеми антропогенезу при зрошенні (Г.С.Гринь, О.М.Можейко, Г.В.Новикова, М. І. Полупан, В.В.Медведєв та і 11.), при різних рівнях інтенсифікації землеробства (В.Д.Кисіль, М.ГПолупан, Г.Я.Чесняк та ін.). Колоїдно-хімічною характеристикою гумусу займався М.І.Лактіонов, колоїдно-хімічними методами боротьби з фільтрацією - О.Я.Демидієнко, ерозійними процесами - М.К.Шикула, екологією ґрунту - А.П.Травлєєв. В останні роки все більше ува­ги надається вивченню еволюції ґрунтового покриву, класифікації ґрунтів, направленій зміні ґрунтотворних процесів під впливом окуль­турення, розробці і створенню математичних моделей родючості ґрунтів тощо (МА.Полупан, Н.М.Бреус, Д.Г.Тихоненко, В.Д.Муха, 1.1.Назаренко, Т.О.Грінченко, М.В.Лісовий, С.А.Балюк та ряд інших дослідників).

Дані про ґрунти країни підсумовані в таких виданнях: "Атлас почв Украинской ССР" (1979), "Черноземы СССР" (1981), "Полевой определитель почв" (1981 ), "Почвы Украины и повышение их плодородия" (1988) тощо.

Наприкінці минулого століття в аграрному секторі економіки виникли проблеми, які необхідно було нагально розв'язувати:

1. посилення антропогенної ерозії ґрунтів і втрата ґрунтової родючості у зв'язку з інтенсифікацією сільського господарства: а)пересушка заболочених земель, втрата поживних речовин і гумусу; б)вторинне засолення ґрунтів і руйнування ґрунтової структури: в)переущільнення ґрунтів у зв'язку із застосуванням на полях важкої техніки.

2. неправильна структура посівних площ і негативна роль обробітку ґрунту.

3) негативна дія мінеральних добрив, пестицидів.

Вирішенням цих та інших питань, що постали перед сучасним ґрунтознавством, займається цілий ряд дослідників, прізвища яких навіть перелічити досить проблематично. Крім загальновідомих центрів розвитку ґрунтознавчої науки в Україні (Київ, Харків), все більшої ваги набувають регіональні школи: Дніпропетровська (А.П.Травлєєв), Рівненська (С.Т.Вознюк), Чернівецька (І.І.Назаренко) тощо.

Перспектива розвитку сучасного ґрунтознавства зводиться до: а) підвищення ефективності використання меліорації; б) раціонального використання добрив; в) мінімалізації обробітку ґрунту; г) раціональної структури посівних площ сільськогосподарських угідь, екосистем.