Сільськогосподарське використання алювіальних ґрунтів

Заплавні ґрунти - одні з найцінніших складових земельного фонду будь-якої країни. Особливою родючістю відрізняються алю­віальні лугові ґрунти. У природному стані вони зайняті продуктив­ними луками, пасовищами. Окремі ділянки розорюються для виро­щування коренеплодів, картоплі, овочевих культур. Рекомендуються для ефективного використання алювіальних ґрунтів такі заходи: поліпшення природних лугів і пасовищ, науково-обґрунтоване вне­сення мінеральних добрив. Для захисту від берегової водної ерозії не допускається розорювання алювіальних ґрунтів при швидкості течії, що перевищує 0,2-0,25м/сек, а також ділянок, близьких до русла, місць виходу та входу повеневих вод в заплаву, грив, тальвегів, ре­комендується насадження дерев'янисто-чагарникової рослинності вздовж берегів.

У заболоченій частині заплави потрібно регулювати водний режим, тривалість затоплення.

7.6. Гірські ґрунти

Мета: вивчити гірські ґрунти, їх характеристику.

План:

1. Загальні особливості ґрунтоутворення на гірських схилах.

2. Особливості будови, складу і властивостей гірських ґрунтів.

3. Ґрунти Українських Карпат.

4. Сільськогосподарське використання гірських ґрунтів.

Загальні особливості ґрунтоутворення на гірських схилах

Гірські ґрунти широко розповсюджені на земній кулі, займаю­чи більше 20% усієї поверхні суші й біля третини території СНД (650 млн. га). Найбільше їх в Азії (47%) і Північній Америці (45%). На Україні ці ґрунти зустрічаються в Карпатах і Кримських горах.

Головним фактором формування ландшафтів, а значить і ґрунтів у горах є вертикальна зональність, відкрита В.В.Докучаєвим ("До вчення про зони природи", 1899): ґрунти зако­номірно змінюються по мірі підняття від підніжжя гори до вер­шини, що зумовлено зміною факторів і умов ґрунтоутворення.

Умови ґрунтоутворення в гірських країнах досить специфічні порівняно з навколишніми рівнинними територіями. Клімат харак­теризується меншими значеннями температури, більшою кількістю опадів, підвищеною вологістю повітря, вищою сонячною радіацією, різкішими амплітудами коливань усіх кліматичних показників. З ви­сотою зменшується вологість повітря, збільшується кількість опадів, радіація (особливо пряма); на кожні 100 м висоти середня темпера­тура зменшується на 0,5°С. У горах багато місцевих кліматів і кліма­тичних інверсій, тобто відхилень від нормальної закономірності клімату. Це зумовлено різними напрямками гірських хребтів, харак­тером долин і ущелин.

Ґрунтотворні породи гірських територій характеризуються значною різноманітністю та строкатістю. Переважно це щільні про­дукти вивітрювання кристалічних гірських порід, що зумовлює не­значний розвиток ґрунтового профілю. Кора вивітрювання в горах в основному елювіального типу, рідко транзитного, і тільки в ок­ремих погано дренованих безстічних міжгірних впадинах утворюють­ся кори акумулятивного типу.

Роль рельєфу в гірському ґрунтоутворенні надзвичайно вели­ка. В.В.Докучаєв назвав його "вершителем ґрунтових доль". Зага­лом рельєф дуже складний, сильно розчленований, характеризується великими перепадами висот, різноманітністю форм, хоча перева­жають схили різної крутизни, форми, експозиції. У зв'язку з цим у горах при відсутності захисту рослинами сильно розвивається вод­на ерозія, інтенсивний боковий внутрішньо-ґрунтовий стік. Велику роль в інтенсивності розвитку ґрунтів відіграє експозиція схилу. Південні схили тепліші, сухіші, сніговий покрив на них тримається коротший час, сніготанення бур­хливіше, тому на них інтенсивніше проявляється ерозія порівняно зі схилами північної експозиції.

Для гірської рослинності характерна поясність розміщення за висотою. Для більшості гірських систем найзагальнішою законо­мірністю є така зміна рослин з висотою: листяні ліси, темнохвойні ліси, світло-хвойні ліси, середньо-травні субальпійські луки, низько-травні альпійські луки, субнівальний пояс з несуцільним рослинним покривом, нівальний пояс без рослинності.

У зв'язку зі зміною умов ґрунтоутворення від підніжжя до вер­шини гори розташовуються ряд вертикальних ґрунтових зон, бага­то в чому подібних до відповідних горизонтальних ґрунтових зон на рівнинах та їх зміни з півдня на північ. Нижній пояс гірських ґрунтів визначається умовами тієї природної широтної зони, на території якої знаходиться гірська країна. Наприклад, якщо гірська система знахо­диться в пустельній зоні, то на її схилах від підніжжя до вершин мо­жуть сформуватись: гірські бурі напівпустельні, гірсько-каштанові, гірсько-чорноземні, гірсько-лісові та гірсько-лугові ґрунти. Але якщо гори розташовані в тайгово-лісовій зоні, то в цих умовах можуть утворюватись лише зони гірсько-лісових і гірсько-тундрових ґрунтів.

Часто структура вертикальної зональності ґрунтового покри­ву гірської країни залежить від місцевих біокліматичних особливос­тей. При цьому спостерігаються такі винятки із закону вертикаль­ної зональності ґрунтів:

• випадання зони (інтерференція).;

• інверсія зон - це порушення порядку розташування зон;

• міграція зон — проникнення одних зон в інші по гірських долинах, ущелинах.

Процеси ґрунтоутворення в горах аналогічні тим, що прохо­дять на рівнинній території, але у зв'язку з визначальною роллю рель­єфу, мають свої особливості: сильний вплив ґрунтотворної породи в результаті відносної молодості ґрунтів, постійного залучення в ґрун­тоутворення нових шарів породи. Тому гірські ґрунти сильно щебе­нисті; успадковують переважно всі властивості породи; в них пара­лельно з ґрунтоутворенням інтенсивно йдуть процеси вивітрюван­ня, особливо фізичного; профіль слабо диференційований; може місти­ти багато гумусу, але органічні речовини в його складі молоді, слабко-гуміфіковані; ґрунти переважно мають негативний загальний ба­ланс речовин завдяки механічній денудації та геохімічному виносу, що знову ж таки є причиною малопотужності профілю, збагачення його первинними мінералами.