1. Способи виникнення і припинення права власності.

Для виникнення суб’єктивного права власності потрібна наявність відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів. Саме такі юридичні факти називаються підставами виникнення права власності.

В науці цивільного права підстави (способи) виникнення права власності прийнято поділяти на первинні та похідні. При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу надають критерію волі, в інших - правонаступництву.

Прихильники критерію волі до первинних відносять такі підстави, за яких право власності виникає незалежно від волі попередніх власників, а до похідних - за яких воно виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника.

Якщо за основу розмежування беруть критерій правонаступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступництво відсутнє, а похідними - способи, засновані на правонаступникові.

За різних підходів можливі різні тлумачення певних правових явищ. Так, прихильники критерію волі націоналізацію вважають первинним способом виникнення права власності, пояснюючи це тим, що право власності держави на націоналізоване майно виникає незалежно від волі колишнього власника. Ті, хто перевагу віддає правонаступництву, мають націоналізацію за похідний спосіб набуття права власності.

Якому критерію слід віддати перевагу? Розглядаючи окремо кожен з цих способів набуття права власності, можна зробити висновок, що такий поділ не має практичного значення. Законодавство України з поділом на первинні та похідні способи виникнення права власності не пов´язує будь-яких правових наслідків. Крім того, сама позиція, яку відстоюють автори такого поділу, викликає багато непорозумінь. Адже важко знайти річ, яка нікому не належить. Якщо держава дозволяє збирати гриби чи ягоди в лісі, ловити рибу в річках, полювати на диких звірів, то це не означає, що ці об´єкти нікому не належать. У законодавчому дозволі саме і виявляється воля власника. Це підтверджується п. 4 ст. 10 Закону України «Про власність», у якому зазначено, що кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об´єктами для задоволення власних потреб. Подібне можна сказати й про знахідку. Той, хто знайшов річ, стає її власником не тому, що вона нікому не належить, а тому, що власник не може її відшукати або не шукав її взагалі. Іншими словами, відмовився від неї, що рівнозначно волевиявленню.

До первинних способів відносять також набуття права власності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація). У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об´єкта, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна. Адже річ створюється з певної сировини. Цю сировину потрібно придбати, що пов´язано з волевиявленням як тієї особи, якій вона належала, так і тієї, яка її придбала.

Підстави набуття права власності, що залежать від волевиявлення попередніх власників, не є суто специфічними для виникнення права власності. Таким способом можуть виникати й інші права. Адже за заповітом до спадкоємця переходять не лише права власника, а й інші майнові права. Крім того, у багатьох випадках однієї лише волі зацікавлених осіб для передачі права власності недостатньо. Потрібно виконати умови, передбачені в законі або іншому законодавчому акті. Так, для передачі речі, обмеженої в обігу, потрібна не лише воля її власника, а й дозвіл компетентного органу держави.

Як бачимо, питання щодо класифікації способів набуття права власності на практиці не має такого великого значення, яке йому відводять в науці цивільного права. Значення має конкретне визначення специфіки кожного способу набуття права власності.

ЦК України виділяє такі окремі підстави виникнення права власності: створення майна для своїх потреб; привласнення переробленої речі; привласнення загальнодоступних дарів природи; договір; привласнення безхазяйної речі, знахідки, бездоглядної тварини; скарб; приватизація; за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам´яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв´язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв´язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розташоване; звернення стягнення на майно за зобов´язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.