16 Суднове електрообладнання .

Визначення:

Суднове електрообладнання - комплекс пристроїв, призначених для вироблення, розподілу і контролю за електроенергією на кораблі. Сучасна судова електрика в обов'язковому порядку включає генератори електроструму, трансформатори, розподільчі електрощити різного призначення і типу, двигуни, всю сукупність трас кабелів, керуючих приладів, приладів контролю, пристроїв освітлення та багатьох інших компонентів системи.

Призначення:

Від стабільної роботи суднової електрики і окремих її елементів залежить електрозабезпечення судна в процесі автономного плавання, а значить і робота усіх інших систем. Одні елементи виконують роль джерела електроенергії, інші її перетворення і розподілу, треті призначаються для управління і контролю.

Суднове електрообладнання– це генератори струму. трансформатори. розподільчі щити різних типів і призначення, різноманітні кабелі, керуючі прилади, засоби освітлення і т.і..

Основними частинами генератора (рис. 1) є станина 1, осердя полюсів 8, обмотка полюсів (обмотка збудження) 7, якір 5 (осердя з обмоткою), колектор 2, підшипникові щити З і 9 (передній і задній), траверса 4 з щіткотримачами та щітками. На валу якоря закріплено вентилятор б. Станина 1— це литий або зварений циліндр, виготовлений з чавуну або сталі з високою магнітною провідністю. Вона е магнітопроводом, а також основою для кріплення головних і додаткових полюсів, підшипникових щитів, вивідних затискачів на клемному щитку.

Підшипникові щити 3 і 9 прикріплюють болтами до торців станини. На підшипниках, вставлених в отвори щитів, обертається вал якоря. Якір 5 складається з осердя, обмотки і колектора. Осердя якоря — ротора це стальний циліндр, складений з окремих штампованих листів електротехнічної сталі, ізольованих один від одного для зменшення вихрових струмів. На поверхні осердя є пази, в які вкладають обмотку якоря.

Колектор (рис. 2) складається з окремих пластин 4 клиновидної форми, виготовлених з міді. Вони ізольовані одна від одної слюдою. До кожної колекторної пластини прикріплюють відводи від обмотки якоря. Осердя якоря з обмоткою і колектором закріплюють на валу ротора, ізолюючи їх від вала.

Щіткотримач із щіткою показано на рис. 3. Щітка 3 — це вугляно-графітова, графітова, мідно-графітова прямокутна призма. Кожна щітка має свої технічні характеристики: твердість, допустиму густину струму і т. ін. їх добирають, виходячи з потужності генератора, швидкості обертання якоря і т. ін. Щітка притискається до колектора пружиною 2. Щіткотримач 4 через хомутик з'єднується з пальцем щіткової траверси, яка кріпиться на одному з підшипникових щитків. Щіткотримач із щітками призначено для знімання струму з колектора генератора і подавання його до споживача.

Принцип дії генератора постійного струму ґрунтується на законах електромагнітної індукції та електромагнітних сил.

У машинах постійного струму найчастіше застосовують петльові й хвильові обмотки. Секція (рис. 5) — це частина обмотки якоря, що складається з одного або кількох витків і міститься між двома колекторними пластинами. Активні сторони секції розміщують одну від одної на відстані полюсного кроку т. Секції старанно ізолюють і просочують ізоляційним лаком. Перед укладанням обмотки пази якоря також ізолюють. Укладання обмотки в пази якоря показано на рис. 6. Укладену обмотку закріплюють у пазах дерев'яними клинами. Кінці секцій припаюють до виступів колекторних пластин, які називають півниками. На лобові частини обмотки для закріплення останніх накладають бандажі.

Рис. 5. Секція обмотки якоря:

1 – активні провідники, що лежать у пазах; 2 – задня лобова частина; 3 – передня лобова частина; 4 – колекторні пластинки;

17 Технічна експлуатація водо опріснювальної та рефрижераторної установок судна.

Основи технічної експлуатації водоопреснительных установок

Перед пуском установки необхідно переконатися в справності трубопроводів, арматури, приладів і фланцевих з'єднань. Всі клапани повинні бути закриті. При введенні установки в дію необхідно відкрити повітряні крани на випарнику, підігрівачах і конденсаторі, на трубках до манометрів і вакуумметрам, а також на водоуказательных приладах. Потім, переконавшись в готовності до пуску насосів: живлення і прокачування забортної води, відкачування прісної води і розсільного, слід відкрити всі клапани для вільного проходу забортної води через конденсатор за борт, на харчування опріснювача (випарника) і через водопідігрівачі. Після цього, запустивши живильний насос, заповнюють опріснювач (випарник) морською водою приблизно на 2/3 робочого рівня.

Далі, поступово відкриваючи клапани на паропроводе, подають гріючий агент в змійовики опріснювача (випарника) і доводять тиск до робочого. У міру прогрівання корпусу опріснювача рівень води в опріснювачі доводять до нормального і встановлюють необхідний режим подачі морської води в опріснювач через автомат живлення.

З появою в опріснювачі вторинного пара закривають повітряні крани, пускають циркуляційний насос конденсатора і відкривають клапани на паропроводах вторинної пари і дистиляту, включають соленомеры.

При експлуатації водоопреснительных установок слід домагатися їх економічної роботи, яка визначається мінімальним питомим витратою свіжого пара. Це досягається шляхом установлення оптимальних значень параметрів свіжого і вторинної пари;

мінімальною витратою води на конденсацію і охолодження дистиляту;

раціональним харчуванням опріснювача забортною водою;

утриманням у чистоті нагрівальних поверхонь змійовиків опріснювача, водопідігрівачів і конденсатора;

В період дії водоопреснительной установки необхідно стежити за якістю вторинної пари і дистиляту за показаннями соленомеров і періодично, не рідше одного разу на добу, брати проби для визначення якості дистиляту хімічним способом. Солоність розсолу повинна бути в межах 5000 - 7000° Б. Збільшення солоності відбивається на якості дистиляту, а також на продуктивності установки. Внаслідок інтенсивного утворення накипу знижується економічність роботи установки.

Потреба в прісній воді на судні визначається її витратою на потреби екіпажу і пасажирів, енергетичною установкою.

Добовий витрата прісної води для побутових потреб становить 150 - 200 літрів на кожного члена екіпажу, а при використанні прісної води в санітарних системах добовий витрата води збільшується на 30 - 50 літрів на кожного члена екіпажу на добу.

Основним джерелом отримання прісної води на судні є морська вода з високим солевмістом (35 г різних солей на 1 л морської води) і великою жорсткістю.

На теплоходах застосовуються (використовуються) утилізаційні вакуумні водоопреснительные установки (ВЗУ), в яких для випаровування морської води використовується тепло охолоджуючої води головного двигуна і в деяких випадках пар, що відбирається від утилізаційного котла.

Сучасні опріснювальні установки, що працюють за методом дистиляції (випаровування та конденсації) підрозділяються в залежності від принципу роботи випарника на дві групи;

- з випарниками киплячого (поверхневого) типу;

- з випарниками не киплячого (бесповерхностного) типу - розширювальні, що працюють адіабатно (в яких випаровування відбувається в окремій камері, де вода частково випаровується при її розпилюванні).

Опріснювальні установки з випарниками киплячого типу працюють при постійному тиску, у яких поверхня нагрівання розташована в самій нагрівається воді (тому випаровування в них супроводжується кипінням води, що випаровується в усьому її обсязі). У них із загальної кількості надходить морської води за рахунок підведення теплоти охолоджуючої води ГД випаровується приблизно 20 - 50%. Частина, що залишилася у вигляді розсолу видаляється за борт з допомогою розсільного насоса або ежектора. Пара, що утворилася в конденсаті перетворюється на дистилят і відкачується насосом в ємність.

Рефрижераторні установки на судах служать передусім для того, щоб протягом тривалого часу зберігати продукти, особливо легкопортящиеся. Деякі судна для перевезення генеральних вантажів, мають також один або кілька вантажних рефрижераторних трюмів. Рефрижераторні судна призначені виключно для перевезення охолоджених або заморожених вантажів. Дуже добре обладнані рефрижераторні установки на риболовецьких та рибопереробних суднах. В охолоджувальному контурі компресора тепло забирається від хладагента, який випаровується при низьких температури (зазвичай нижче 0° С) і тиску. Температура хладагента за рахунок стиснення піднімається настільки, що прийняте до цього тепло може бути віддано, наприклад, охолоджуючої воді з більш високою температурою. Для цієї мети до встановлення необхідно підвести енергію, що в даному випадку відбувається за рахунок роботи, досконалої компресором. В якості холодоагенту використовується речовина, що переносить тепло в охолоджуючий контур, причому воно приймає тепло в холодильній камері і віддає його морській воді. Подивіться самі! Газель рефрижератор ціна у "ХолодАвтоЦентр" дуже приваблива. В суднових охолоджувальних контурах найчастіше застосовують дифтордихлорметан CCIF2, або фреон-12, і дифторхлорметан CHF2CI, або фреон-22.

Принцип дії суднової рефрижераторної установки показаний на малюнку. Пари хладагента, що мають низькі тиск і температуру, всмоктуються компресором і стискаються до 0,6—0,8 МПа, при цьому температура перевищить температуру забортної води, яка застосовується для охолодження конденсатора. В конденсаторі тепло холодоагенту забирається протікає забортною водою, за рахунок чого зріджуються пари холодоагенту при постійних температурі і тиску. Рідкий холодоагент після конденсатора потрапляє в розширювальний клапан, де його тиск знижується. Тут недорогі холодильні склади. Одночасно відбувається різке зниження температури, і холодоагент з рідини перетворюється в пар з дуже великим вмістом вологи. Після виходу з розширювального клапана холодоагент випаровується у випарнику і забирає з рефрижераторної камери потрібний для цього тепло. Для забезпечення кращої циркуляції повітря, сприяє більш інтенсивному теплообміну, випаровувальної камери встановлюють вентилятор. Він забирає повітря з рефрижераторної камери і знову нагнітає туди повітря, охолоджене у випарній камері. Як рефрижераторні, так і випарні камери повинні бути добре ізольовані, щоб по можливості скоротити втрати тепла, що виникають із-за великого перепаду між температурами камер і навколишнього середовища.