45. Акмеологія як наука, особливості її вивчення

Акмеології - знання теоретико-практичного типу, з-тимчасова комплексна наука, що взаємодіє з гуманітарних-ми, природними, соціальними, технічними науками, вивчає специфічні закономірності психічного розвитку людини на етапі зрілості: поступальний і прогресивно висхідний характер розвитку, спрямованість на вищі рівні оптимум розвитку , зворотний вплив особистості на діяльність, зростання цілісності та інтегрованості особистості на етапі зрілості, роль феномена «акме» як багатовимірного психічного стану людини в поступальному розвитку, становлення здатності зрілої особистості діяти в мінливих і невизначених умовах, становлення здатності до максимального використання особистістю своїх ресурсів для оптимального співвідношення з соціумом, посилення ролі саморозвитку у дорослої людини. А. виявляє особливості спеціалізації становлення психічних функцій в ході професіоналізації людини і особливості двухфазности психічного розвитку. А. розглядає особистісну і професійну зрілість як вищі ступені соціалізації та професіоналізації людини.

Засновник А. - Борис Герасимович Ананьєв. Сформував основну ідею даної науки - вивчення «вершин» життя вищих досягнень особистості. Розвиваючи проблему людинознавства, він поставив комплексну задачу вивчення закономірностей, ме-ханизмов і феноменів, що характеризують процес розвитку дорослої людини.

Метою акмеології є вдосконалення людини, допомога в досягненні ним вершин у фізичному, духовно-моральному і професійному розвитку, гуманізація даного розвитку.

Об'єктом акмеології є прогресивно розвивається зріла особистість, самореалізується головним чином у професійній діяльності та досягає вершини в своєму розвитку.

Предметом А. є процеси і механізми здійснений-вання особистості і як індивідуальності в житті, діяльно-сті (професії), спілкуванні, що призводять до найбільш оптимальному способу самореалізації в житті, до конструктивного, компетентний, високо професійному здійсненню діяль-ності в якості суб'єкта.

Предмет А. представлений у вигляді складної моделі, виявляю-щей зміна, розвиток вихідного стану реального об'єкта ( «оригіналу» - за термінологією Вартофского), його перехід від «стартового» до ідеального, «вершиною» станом. Модель виявляє зміна способу організації об'єкта від готівкового до більш оптимального рівня. Бажане ідеальне цільове со-стояння або якість проектується (А.А. Деркач) згідно тео-ретические, методологічним, гуманістичним принципам і - одночасно - досягається практично заданим критеріям, визначеним системою функціонування особистості - як учасник і суб'єкта всіх сфер соціально і особистому житті , в тому числі - професійної (керівника, викладача і т. д.).

Специфіка предмета полягає в знаходженні найбільш опти-мального способу функціонування особистості та її саморозвитку в життєдіяльності. Цей тип знання - ціннісний, модельно-цільовий, і разом з тим - целепрактіческій. Тим самим доказ-ється самостійність предмета науки акмеології, знімаються спроби звести її до розділу психології або прикладної тех-нології.

Методологічна модель предмета являє собою ін-теграл готівкового стану (визначеного на основі діагности-ки), способу його практичного перетворення і ідеального «вершинного» якості і розкривається шляхом застосування прин- ципу моделювання складних (одночасно реальних і иде-альних) цільових об'єктів.

Акмеологічної наука інтегральних; її інтегральність за-дана ціннісним і практичним критерієм - «необхідністю оптимізації», який визначив целесмисловое «заімствова-ня» понять і вихідних положень з інших областей знань за принципом необхідного і достатнього.

У даній науці практично орієнтовані складові задають систему критеріїв-питань, проблем дослідження, т. Е. Виконуючи функцію теорій і гіпотез. Структура дослідження в А. будується на зустрічних напрямках - з одного боку, практико-соціального запиту, з іншого боку теорії - предметної моделі, яка задає необхідність розвитку особистості, оп-тимізації її діяльності, при будь-яких умовах.

Система акмеології як типу знання унікальна за своєю семантикою: вона підтверджує правомірність ідеї про смислових системах. Однак семантізм акмеологической системи укладаючи-ється не в її мовному характері, а в існуванні певного «гештальту», функціонально-смисловий, ціннісної та цільової пов'язаності її складових. У цьому значення виникнення акмеології для загальної методології та логіки науки.